Персональний сайт Максима Холявіна

2 коментарі

Між “фашистами” та “окупантами”. Шкідливі стереотипи українців

– Ти, загалом, людина серйозна, тільки от серйозність твоя спрямована на те, що тебе займає, а не на варте уваги. Ти занадто зайнятий собою. У цьому вся біда. Звідси ж твоя страшна втома.

– Але що можна ще робити, доне Хуан?

– Треба шукати і бачити дива, котрих повно круг тебе. Ти помреш від утоми, не цікавлячись нічим, крім самого себе; саме від цієї втоми ти глухий і сліпий до всього останнього.

Карлос Кастанеда

Трапляються в мережі такі картинки:

Світогляд №1

І такі:

Світогляд №N

Стереотипам піддаються майже всі люди, незалежно, чи вони «пересічні громадяни», а чи «плем’я високолобих передовиків». Киянам, наприклад, властиво думати, що соціальні, політичні та культурні процеси автоматично поширюються на всю країну, тому їх не надто непокоїть життя в провінціях. Киянину нецікаво знати, чим живе Маріуполь, доки там не лусне домна чи не випаде рясний смог, так само, як маріупольцям не надто цікаве життя Києва далі від Банкової та Майдану… Людям досить і декількох найбільш знаних рис, аби з легкої руки нагородити цілий регіон ярликом. Так Донбас став у немилості через декількох відомих персон, до того ж на Заході, вкупі з Кримом, Схід став таким собі Мордором, де живуть самі орки та гобліни. Ну, на Мордор дещо схоже, особливо металургійні осередки, але на тому життя не скінчується. Якось так виходить, що звідси і таланти, і активісти, і взагалі. Схід натомість вважає, що на Заході живуть самі мігранти-заробітчани, роботи ніякої там нема, за російську мову б’ють, і взагалі, живуть самі фашисти-націоналісти. Чому так? Можна у всьому звинуватити поширювані масовою інформацією міфи, але ж на чому грає масова інформація? Відповідь проста – на наших лінощах і невігластві.

 

Ми не хочемо дізнаватися більше про життя в інших місцях країни, та навіть про власний край не завжди кортить хоча б щось дізнатися. Краєзнавчі музеї не дуже відвідувані місця, навіть у Києві ніяк не вирішується доля Музею його історії, що тоді казати про провінції. Хоча ми маємо потужні засоби зв’язку, треба ними ще користуватися. Інакше техніка в руках дикуна виходить. Мало мати Інтернет, треба знати там якісь маршрути, відмінні від декількох найпопулярніших порно-ресурсів і пари соціальних мереж. І навіть Instagram не рятує ситуації. За цікавим не треба далеко ходити, навіть їздити далеко не треба. А якщо ви хочете жити в «нормальній країні», то потрудіться дізнатися хоча б трохи більше про життя сусідів, аби зрозуміти їхню позицію, їхню точку зору. Супер-демократичні сили чомусь почали дивитися на ошуканих робочих, які по суті ніколи не мали змоги навчитися жити самостійно, без крила держави, – як на нижчу расу, як на причину всіх негараздів. Оптимального виходу досі не запропоновано, але акт перекидання ворожого образу на когось «чужого» здійснився. Треба відділити Донбас (а з ним іще левову частку України), бо він неправильно голосує. Чому – ніхто зрозуміти не хоче. Як переконати людей, що треба «что-то делать» – думати ліньки. Так само, як східнякам під дією радянської інерції важко второпати, як же ж так УПА насправді не були просто підрозділ нацистів, і чому вони взагалі воювали. Або сахатися від української мови у страху «українізації». От і жити доводиться серед «фашистів» та «окупантів», які одне про одного дізнатися більше і змінити думку заради світлого майбутнього вперто відмовляються.

 

А потім чуєш здивовані репліки «ой, як ви гарно українською спілкуєтеся!», «ой, а які там насправді люди чемні!» Не абсолютизуйте негативний досвід. Повірте, від хамів страждають не тільки приїжджі з іншого краю України, так само і місцеві, де б ті хами не дислокувалися – в Маріуполі чи Хмельницькому, на Троєщині чи на «черьомушках». Не довіряйте сліпо всьому, що кажуть по телевізору, бо там узагалі – таке кажуть… Подивишся випуск новин і жити не схочеш. Проявіть інтерес до інших, у тому нема єресі, тільки атака на власну ксенофобію щодо свого ж народу. Знайдіть спільне, і для відмінного обов’язково знайдеться компроміс. Невідомість породжує ворожість, то подолайте невідомість, подолайте свою лінь до діалогу, свою монологічну зверхність, «столичність» або «провінційність». Конфлікти народжуються між людьми, які не спілкуються, не знають одне одного. Знайомство, може, й не обіцяє дружби, але принаймні дозволяє позбутися ілюзій та подивитися на речі реально. А там уже можна порішати, як далі жити разом з усіма супутніми тарганами.

За мапу України дяка сайту Inspired.com.ua, посилання на картинці.

КонфліктологіяПосполитеПсихологічні одноборстваХворе питанняЧасу Дух

Максим Холявін • 17.10.2012


Previous Post

Next Post

Comments

  1. cosaja 18.10.2012 - 12:09 Reply

    Що поробиш, люди звикли сліпо вірити “зомбоящику”, навіть не задумуючись над абсурдністю усього того, що так легко потрапляє до вух і так міцно вгризається в мозок. А світогляд обмежений в тісному колі: робота-дім-робота. Усі звинувачують політиків, не розуміючи, що політики ці до нас не з луни звалилися, а були дбайливо випещені в нашому-ж з вами суспільстві…

    • Максим Холявін 19.10.2012 - 07:46 Reply

      Хоча приємного в реальних проблемах мало, проте вони непогано навчають людей бачити, де лежить справжнє, а де тільки видимість речей. Рано чи пізно дійсність примушує відкинути ілюзії зомбоящика. Завдання мислячих примножувати правильні думки, як часто повторює Забужко, “називати біле білим, а чорне чорним”. Так можна підтримати долю інтелектуальності в загальній масі суспільства.

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University