Персональний сайт Максима Холявіна

4 коментарі

Маріуполь екологічний. Коментар

Експозиція.

Все почалося зі смогу. Смог для Маріуполя – явище звичне, від нього позмінно страждають мешканці обох берегів Кальміусу, в залежності від напрямку вітру. Смог проявляє себе в кращому випадку в формі легкого неприємного запаху в повітрі, в гіршому – у вигляді білого півпрозорого туману з різким неприємним запахом. Причиною громадських виступів послужило погіршення ситуації, коли смог перетворився на густий білий туман, який навіть знизив видимість, і запах уже почав перетворюватися на смак у слині. Метеорологи камлали тривогу: високе забруднення повітря I і II ступеня (“Надо”, 0629). Але й без зайвих нагадувань було відчутно, що сморід над містом загус до незнаного досі рівня. Час від часу подібне траплялося, адже «несприятливим метеорологічним умовам» все ж таки властиво відбуватися. Але цього разу металургійні підприємства перевершили самих себе, оскільки по декілька днів підряд густий затягав собою райони міста. Жартувати з цим не варто, оскільки викиданий у небо коктейль вміщує в собі канцерогени, і Маріуполь уже давно зайняв лідерські позиції в реєстрі онкохворих дітей. Тому терпець громадськості урвався, і маріупольці зібралися на протестний мітинг «Дайте кисню» перед міськрадою.

 

Металургійна голка.

Як не дивно, але далеко не всі маріупольці поділяють ентузіазм своїх громадян у даному питанні. Я неодноразово чув з різних боків репліки, які можна звести до спільного знаменника: «Нічого не зміниться, комбінати – це містотворчі підприємства, нікому нічого не треба, і якщо вам щось не подобається – їдьте к бісу». Що ж, це теж позиція, продиктована з одного боку – гірким досвідом, з іншого – лінощами. З третього, цілком може бути, страхом утрати робочого місця (чомусь всі одразу кажуть, що екологічні активісти прагнуть закрити підприємства), страхом погіршення життя або просто невідомості.

 

"Нікополь"

Важка індустрія в період однойменної індустріальної цивілізації була запорукою пришвидшення матеріального розвитку населених пунктів. Оскільки в ціні були металеві вироби, підіймалася залізниця, розвивався автотранспорт, морський флот, а згодом (хоча і на півстоліття пізніше) – авіація. Прокат, рейки, труби – все це було золотою жилою підприємництва, можна навіть ризикнути назвати індустріальну епоху «новим залізним віком». Зрозуміло, що в кишеню підприємства починали стікатися гроші, місцеві отримували робочі місця, а отже – зарплатню, і таким чином в одному місці починали крутитися матеріальні блага. Завдяки розуму тодішніх місцевих рад, заводи виносилися за межі міста, і проблема неприємних запахів та диму була важливим фактором для визначення, де і як влаштовувати нове підприємство. Проте радянська епоха принесла на наші землі індустріальний фанатизм разом із ігноруванням екологічних проблем. Мабуть, і нема кого конкретно звинуватити в тому, що прямо на березі Азовського моря з’явилася каракатиця «Азовсталі».

Сучасна металургія в Маріуполі

Місце для металургії з усіх боків вигідне: морським шляхом підвозиться керченська руда, з Донбасу на власний коксохім везуть сировину, лишається тільки стригти овечок. Проте тактично успішні рішення не врахували стратегічну перспективу. А вона виявилася такою, що через постійні викиди в море відходів виробництва, водна екосистема зазнала величезної шкоди. Атмосфера перетворилася на те, що ми бачимо сьогодні. Зрозуміло, що звинувачувати треба не саму технологію, а відношення до неї. З певного часу новітні ідеї в металургії, може, і продукуються, але явно не приживаються в нашому виробництві. Після руїни СРСР стало годі сподіватися про якісь позитивні екологічні зрушення, оскільки єдиним пріоритетом як власників, так і робітників стали гроші.

 

В. Бойко

Отже, металургію можна вважати справжнім містоутворюючим фактором тільки тоді, коли вона а) є предметом особливої уваги з боку держави, б) приносить гроші місту. З цих двох факторів перший зник після переходу на приватне господарювання. Оскільки тепер державі не треба підтримувати робітників, переслідуючи мету продуктивності праці, то не треба і особливо піклуватися про місто. Адже – місто як місто, нічого особливого. Другий фактор з часом також нівелювався. При декларованих успіхах «Азовсталі» та анексованого комбінату ім. Ілліча, місто не отримує ані грошової, ані матеріальної підтримки (принаймні, відчутного результату від існування двох гігантів наразі нема). Виключенням був час повного керування комбінатом ім. Ілліча Володимиром Бойко, коли місто отримувало який-ніякий, але профіт у формі підтримки громадського харчування в освітніх закладах, ремонту доріг, розвитку агропромислових осередків тощо, але після втручання «Метінвесту» сподіватися на продовження такого курсу не доводиться. Фактично, єдине, що зараз металургія надає – це робочі місця, тобто, – зарплатню. Але ця користь перекривається жахливим екологічним станом як повітря, так і води. Незважаючи на декларації з боку міської влади і самих підприємств, риба більше не наповнює море, навпаки, все частіше відбуваються мори і міграції («риба пішла», як кажуть рибалки), водна екосистема біологічно дестабілізована (в тому числі через варварські методи вилову), смог ставить усіх маріупольців у чергу потенційних ракових хворих. Тобто, більша частина зарплатні йде на лікування від побічних ефектів власного виробництва. Але робітник, засліплений страхом за самозбереження, буде до останнього захищати молоха, який сам його зжирає. Металургія стала головним об’єктом інтересу фінансової діяльності, тому всі інші форми бізнесу в місті сьогодні далеко не на першому місці. Історично нас «підсадили» на металургійну голку, і тепер місто залежне від неї перш за все навіть не економічно, а психологічно. Металургійна імперія зробила народ несамостійним і залежним, так само, як імперія політична, що нині вже майже 21 рік як канула в небуття.

Вид на пристань (на протилежному боці Кальміусу ще нема "Азовсталі")

Але місто заснували не через метал! Історично Маріуполь – це рибальський та торговий осередок, а також відповідний за призначенням порт. Знаходження біля гирла Кальміусу, в теплій та мілкій Таганрозькій затоці, а також розташування на суперплідному чорноземі робить Маріуполь потенційно одним із найуспішніших міст не тільки регіону, але й країни в цілому. А коли до цього ще додати потужний рекреаційний потенціал, то маріупольці виходять з усіх боків забезпеченими. Про бізнес у старому Маріуполі можна почитати тут, на сайті OldMariupol.com. Звісно, що не картина суцільного достатку, але й не безвихідь. Хтось може сказати, що швидкий розвиток пішов якраз після запуску «Нікополь» і «Провіданс», але вище ми вже розглянули, що це нестак пришвидшення, скільки «наркотизація» розвитку, «допінг». В Інтернеті всі тепер знають, чого варті старі методи розкрутки сайтів. Так само й тут – після великої стимуляції приходить велика ломка. Індустріальна епоха відходить у минуле вже хоча б тому, що металу виплавлено більш, ніж досить. Навколо обертається стільки заліза в різних формах, що його може вистачити на циклічну переплавку ще на, ой, як багато років уперед. Так само, як нафтовий промисел, тупе вигрібання залізної руди з землі вже не має сенсу. Це знову «те саме, що палити асигнаціями», як казав Дмитро Іванович Менделєєв.

 

Quo vadis?

'Lunchtime atop a Skyscraper' (Обід на вершині хмарочоса) - фотографія із серії 'Construction Workers Lunching on a Crossbeam - 1932' фотографа Charles C. Ebbets

Якщо зануритися ще глибше в корені проблеми, ми доберемося до однієї простої істини – споживацького ставлення до життя. Лінь рухатися вперед змушує чіплятися за минуле. А може, – звичка. Проте, це шкідлива звичка – робити щось бездумно. Приємно отримувати прибутки без витрат, але, зрештою, на що обернуться ті прибутки у випадку екологічної катастрофи чи економічного занепаду? Згадайте приклад Робінзона Крузо, коли він знайшов скриню, повну грошей! Папір не має ваги, гроші – абстрактна річ, якою неможливо задовольнити найбільш нагальні потреби: дихання, харчування, здоров’я. Так само, як і метал. Метал не наситить. Він потрібен для створення корисних інструментів, але що корисне насправді, а що ми вважаємо корисним лише сьогодні? Давайте, нарешті, зрозуміємо, що нам насправді треба – нормальне життя чи тільки робочі місця? І знову ж таки – критика не означає заперечення. Металургія повинна бути, метал вже давно став одним з найліпших друзів людства, проте він не повинен саме це людство винищувати, захоплюючи по дорозі ще й купу інших істот. Металургія повинна бути модернізована, а не перелатана вчергове під плакатом модернізації. Тим більше, що з певних джерел відомо, як політика економії поглинає собою ефекти модернізації. Проте вдосконалення самого способу виробництва прийде, скоріш за все, синхронно з апгрейдом наших з вами, шановні читачі, потреб.

 

Маріупольські металурги

Для задоволення необхідного і ще трошки більше – треба якраз необхідне і трошки більше. Все останнє – експорт. Експорт хороший тоді, коли є надлишки, але коли надлишки створюються штучно, пора задуматися, а чи не перетворили нас на сировинну базу? Може, саме зараз потрібно, нарешті, зосередитися на найнеобхіднішому для самих себе? Кризові ситуації в житті слугують перевіркою речей на цінність, тож пора переоцінити свої пріоритети, пошукати більш гармонійного способу життєдіяльності. Це зовсім не абстрактна філософія! Для модернізації металургії, підвищення її ефективності, екологічності, продуктивності, відчутної на власній землі, у власній країні – треба зовсім не велика сума грошей, не якась невідома надтехнологія, – а просто бажання, воля людей. Технічні рішення вже існують, гроші водяться. Залишається маленький крок, який найважче з усіх зробити. Проте, доки уявлення про вигоду і користь не виходитимуть за межі авансу і получки, взагалі ніяка реформа не зможе статися – ані соціальна, ані політична, ані технологічна. Людина просто фізично не зможе второпати: а навіщо ще щось робити, як є на шмат хліба з горілкою?!

 

Думати повинні всі. Навіть робочі. =) Ми звикли казати про робочих як про якийсь пасивний об’єкт. У робочих теж є мізки, серед них є цілком інтелігентні люди. Я був свідком цього під час роботи на комбінаті ім. Ілліча. Коли так, то вони також повинні думати про те, як бути далі, як змінити своє життя на краще. Пасивна позиція відносно важливих питань, які, тим більше, безпосередньо торкаються тебе, – не є добре. Робочі не є виключенням з цього правила. На що вони працюють, якщо більша частина грошей іде на лікування їх та їхніх сімей від «побічних ефектів» їх труда? Згадаймо, що з часів “дикого капіталізму” Європа не “сама по собі” вибралася, бо в “Європи” нема на те рук та ніг. Вибиратися доводилося саме робочим, які через страйки, профспілки та соціалістичні гасла добивалися від капіталістів гуманного графіка роботи, вихідних та горезвісних “соцпакетів”. Гіркий на наших землях, на Заході цей досвід став запорукою розвитку. Робочі не брали до рук владу, та й не треба їм було саме влади. Вони досягли, чого хотіли – позбавилися експлуатації та добилися нормальних умов праці. Через масштабне “перезавантаження” історичного процесу, ми в останні десятиліття на шляху до високої демократії проходимо неминучий період криміналізму і того самого “дикого капіталізму”. Але “самі по собі” часи не минають – люди власноруч рухають історію. Не буде дії – не буде руху. Як кажуть “у бога нема рук, окрім твоїх власних”. Не варто вважати, що ті міфічні робочі з минулого мали щось таке, чого нема зараз в нас.  Вони знаходилися навіть у гірших умовах, бо не мали досвіду такої боротьби. Сьогодні ми можемо вже спиратися на їхній досвід. Вони так само боялися, але розуміли, що гірше вже нікуди, треба або ставати за правду, або “зникнути взагалі” (с) “Qarpa”. Я не закликаю до повстань, але закликаю відстоювати свої законні права. У випадку екології це навіть конституційні, тобто – вищі – права. Замість ховатися за рятівне словосполучення “містоутворюючі підприємства”, варт краще знайти спосіб, як жити, щоб “і вовки цілі, й вівці ситі”.

 

Олексій Вадатурський - митець агропрому

Щодо протилежної сторони проблеми варто сказати, що в просунутих країнах бізнесмени якимось чином зрозуміли, що можна забагачуватися і не руйнувати при цьому все навкруг. Бізнес став свого роду творчістю, способом самореалізації.

Steve Jobs - митець впровадження IT

А коли бізнес є творчістю – до нього вже неможливо ставитися зневажливо, як до “труби з баблом”. Творчість – продовження себе, а хіба будеш до себе ставитися погано?! =) З іншого боку, творчість – то ще додаткова насолода від справ. Ще Конфуцій стверджував: “Роби, що подобається, і в твоєму житті не буде жодного робочого дня”. Купці та інші заможні громадяни ХІХ та ХХ ст. щедро витрачалися на будування не тільки храмів, але й лікарень, шкіл та інших суспільно корисних установ, їх імена вшановували співгромадяни у назвах вулиць і навіть селищ, вносили в аннали історії міст. Отже, нема ніяких об’єктивних причин не змінити спосіб мислення і не піти на зустріч прогресу як у своїй справі, так і в співвідношеннях зі співвітчизниками. Слава солодка не тільки пов’язаними з нею грошима.

 

Рибний промисел, морські торгові шляхи, рекреаційна справа, харчова промисловість, агропром… Вже чимало тем для роздумів на дозвіллі, чи не так?

Картинки клікабельні (за посиланнями – адреса джерела).
Подяка сайтам
oldmariupol.com
promariupol.com

Громадська ініціативна група вконтакті
Протест СООМ

KulturтектонікаВідеоГромадська ініціативаЕкологічний світоглядЕкологіяМаріупольМеталургіяПосполитеХворе питання

Максим Холявін • 02.02.2012


Previous Post

Next Post

Comments

  1. Оксана 03.02.2012 - 05:44 Reply

    очень информативная статья, интересная! И нужная. Наверное это не важно, но думаю, автор статьи думает на русском языке, а украинские слова подбирал осторожно, часто сверяясь с прогой-переводчиком, от чего певучий и легкий украинский превратился в косный и неудобоваримый. Это помешало мне дочитать статью до конца, хоть я вообще люблю украинский. Представляю, как читалось людям, которые его не любят! Если нужно будет составлять обращение в сми или для широкого загалу, лучше поручить это нейтив спикеру украинского языка – так будет больше пользы для вашего замечательного дела.

    • Максим Холявін 03.02.2012 - 22:01 Reply

      Дякую, Оксано, за критику, але скоріше це від довгого неписання. =) З іншого боку – що ж поробиш, автору доводиться жити в умовах жорсткого білінгвізму, крізь який доводиться прориватися з усіма наслідками. =) З третього боку – в мене немає такого “нейтів спікера”, бо це все ж таки one man project. Але я буду старатися.

      П.С. Прогою-перекладачем не користуюся. =)

  2. cosaja 03.02.2012 - 16:08 Reply

    Не митинговать, а бастовать надо. А иначе – пустое сотрясение воздуха. (ИМХО)

  3. swinger 03.02.2012 - 18:51 Reply

    Правильная статья. Очень правильная. Когда ж осознание этого сподвигнет мариупольцев к решительному противодействию этому губительному для всего живого экологическому беспределу. Ради детей, ради будущего просыпайтесь, мариупольцы. Пора менять ситуацию.

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University