Персональний сайт Максима Холявіна

Філософія зачинених парадних

...завжди легше закрити і заборонити, аніж навчити цінувати. Закрите і увішане заборонами суспільство діє, але не живе, воно продуктивне, але не надійне. Бо заборона нічого всередині не народжує, лише роздмухує почуття страху і підлого такого хробачка прагнення забороненого.

В радянських школах пострадянського періоду часто зустрічалася цікава практика – закриття парадних входів і використання замість них чорних ходів. У той час, поки парадні двері були зачинені, біля них не вівся ремонт, нічого не змінювалося, тобто, видимої об’єктивної причини для закриття не було. Важко сказати напевно, але скоріш за все це було проявлення дивного феномена радянської психології, який залишав парадний вхід безпосередньо «для параду». Так само були (та й досі мають місце) «парадні страви», «парадні костюми» (використовувані хіба що на надзвичайні свята раз на рік, а то й на життя) та ще багато інших «парадних» речей. Наявність достатку в сполученні з надзвичайною важкістю його здобуття, а також тягар воєнного минулого примушували людей економити, а точніше – стяжати, перетворюватися на своєрідних гобсеків, які вічно чекають «чорного дня» або надзвичайної урочистості, де вже неможливо не використати «парадну річ». Звісно, що така практика не зустрічалася повсякчасно у всіх і кожного, але доволі великий масив населення займався нею. Сам я також спостерігав такий підхід у батьків і бабусь. Лише на початку нульових стало простіше дозволити собі використовувати речі замість їх накопичення. Психологічно простіше.

 

Тож закриті парадні входи, мабуть, теж економилися, оберігалися подалі від невігласів-учнів. Бо завжди легше закрити і заборонити, аніж навчити цінувати. Закрите і увішане заборонами суспільство діє, але не живе, воно продуктивне, але не надійне. Бо заборона нічого всередині не народжує, лише роздмухує почуття страху і підлого такого хробачка прагнення забороненого. Теплична рослина гине при різкій зміні середовища, їй необхідна підготовка до висадки в звичайний ґрунт. Після радянської теплиці громадянам теж доводиться переживати довгий процес відновлення самостійності: вчитися ходити і говорити. І вчитися вчити теж доводиться. Бо тепер практика показує, що неможливо все життя й усюди тримати парадні двері закритими. Сама відсутність параду, святковості, краси, нарешті, виховує зневажливе до цих речей ставлення. Краса перетворюється на безглуздий декор, за яким нічого немає, якому не вірять, а отже й не поважають. Чи багато людей вірило наприкінці радянської епопеї в паради? А чи багато їм вірять зараз? Крім того, сьогодні краса стала частиною програми «хліба і видовищ», а тому взагалі втратила будь-яке значення, окрім розважального. Художні рішення витіснені дизайнерськими. Образ витіснений декорацією. Закриваючи парадні входи, освітяни чинять самовбивство, бо нівечать ідеї педагогіки. Закриваючи парадні входи, педагоги визнають власну безсилість перед учнями. Потім їм лишається перетворитися на купку байдужих заробітчан «на ниві народній». Бурлаків освіти.

 

Ми захопили ендшпіль і переродження своєрідної форми радянського практицизму, коли краса стала частиною регламентованих заходів, і цінність її, ба навіть взагалі право на існування, розглядалися саме з точки зору практичного застосунку. Закриті парадні – це також «боротьба з надмірним прикрашанням» у архітектурі передзастійного періоду, нищення декору під час «реставрацій», утилітаризм у організації побуту тощо. Можна сказати, закриті парадні – це симптом розкладання естетичного мислення, здатності сприймати красу взагалі. Існування тільки з точки зору використання, без тонкощів, бо тонкощі – непрактичні. А значить – зайві. Таке мислення створює новітнє середовище, середовище посередності. Маленька людина вже почала свій нищівний танок, і недорозвинені інстинкти розсипають навколо порожнє мерехтіння вітрин, на яке злітаються сороки з брендовими сумками. Думати? Смак? О ні, можна простіше і швидше. Подобається блиск – плати гроші. Подобатися мала б краса, але виробляти її складно, непрактично, тому краще на її місце поставити кольоровий ліхтарик і страз. Золотом буде те, що блищить. А вірніше, те, що схвалять критики. А схвалять вони те, що принесе прибуток. Комерційне практичне коло замкнулося.

 

Рожева естетика

Візьмемо, наприклад, Київ. Ті, хто називає себе «кияни» також «закрили» свою «парадну» – Центр. Що таке сучасний центр Києва? Засіб. Засіб накопичення матеріальних статків, засіб демонстрації власної престижності (анальний вау-фактор, якщо за Пєлєвіним), але аж ніяк не насолода життя, не place to live. Ним можна користуватися тільки для практичних цілей, тільки «для параду», але не для життя. Тому Центр також лишається закритим, місцем численних орендарів і заробітчан, забудовників та інших бізнесменів, поки покоління киян спокійно існують на околицях міста у нескінченному морі спальних районів, отримуючи гроші за ту саму оренду. Центр у якості самоцінного місця? Навряд чи. Інакше навіщо будувати всі ці нескінченні торгівельно-розважальні центри? От, наприклад, є музей Пирогово. Самоцінна річ, пам’ятка народної архітектури і просто надзвичайно гарне місце. Але вже ходять чутки, що туди певні особи хочуть поставити ще один ТРЦ. Закрита парадна перестала вважатися взагалі за щось існуюче. Тепер це порожнє місце, що вимагає якоїсь надбудови. Якщо воно не приносить грошей, нащо воно треба?! Парадна закрилася в голові. Все, що приваблює увагу: Природу, гарні історичні місця, місця, де люди збираються традиційно – треба закрити і використати. Буржуї старого світу відрізнялися розумінням естетики. Для них краса середовища мешкання була необхідним вираженням, «симптомом» престижу. Сучасним панам естетику заміняє дизайн (вагома думка «експерта» з корочкою), все останнє розглядається виключно в якості поля для бізнесу (для гольфу). Печально те, що на місці тих «панів» воліло б оказатися багато «простих смертних», політику вони вели б ту саму, оскільки їх наскрізь практицистичний розум давно закрив свої парадні. Гірше від цього стає усім. Не варто думати, що людина з закритим розумом щасливіша за тих відкритих, кому доводиться потерпати. Оскільки краса не проходить у їх серце, то й справжньої насолоди вони не відчувають. Тому й прозябає цілий пласт суспільства у різних формах наркоманії – від традиційного спиртного до новомодних енергетиків.

 

Для позитивних зрушень треба відкрити нарешті ті парадні, прийняти красу необхідним елементом життя, запорукою доброго самопочуття. Як свідчить «теорія розбитого скла», у занедбаному середовищі в людях пробуджуються деструктивні нахили. Можна припустити протилежне: коли людей оточити красою і навчити їх розуміти її, то зрештою вони все ж таки зроблять gradus ad Parnassum.

KulturтектонікаКиївПосполитеХворе питанняЧасу Дух

Максим Холявін • 21.09.2011


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University