Персональний сайт Максима Холявіна

“Слава труду!” В пошуках Сили

Сильна людина (за тим же Ніцше) шукає діяльності, шукає можливості проявитися, реалізуватися і не може не шукати. І тільки сильна людина може бути доброю, тому що тільки той, хто має, може дарувати. Тільки справді багатий може бути щедрим. Але на слабкого або лінивого чекає злиденність. Кадр з фільму "Олімпія" Лені Ріфеншталь

Хлопці з руху Zeitgeist малюють метою утопію, де людині взагалі не треба працювати. Мовляв, усе за нас зроблять машини, а нам треба буде тільки відпочивати і займатися мистецтвами. Доречи, ніяких конфліктів, бо всі люди добрі й хороші, розумні та позитивні, просто життя їх робить потім злими і агресивними. Ем… а як щодо підлості? В одній із реплік в фільмі третьому, коли мова йдеться про первісні спільноти без крадіжок, доповідач дивується, як же це ми так опустилися. Ну, відповідь проста: коли людина отримує щось задарма, то рідко цінує. Люди, які отримали цивілізацію, побудовану потом і кров’ю предків з часом забули, якою ціною їм дісталися всі ті зручності та можливості насолоджуватися життям і займатися мистецтвами, тож почали розкрадати державне майно. І це тягар усіх усталених суспільств, бо над ними вже не висить меч природного відбору, який змушував виживати найбільш пристосованих. Доречи, з точки зору Природи «найбільш пристосований» означає «сильний, розумний і вправний», тобто людина, здатна відповісти на виклики життя: вправний мисливець, мудра жінка-організатор дому, сильна мати, сильний батько, люди, здатні накопичувати і аналізувати досвід. Дурний або ледащий сам знаходив свою смерть як не в лісі, так від руки розлютованого одноплемінника. Коротше кажучи, досконале положення людини і суспільства знаходиться на тонкій межі між біологічним і соціальним, і найкраща реалізація приходить з роботою. Згадаймо стару наукову приказку: «Праця зробила із мавпи людину». Робімо висновки.

Мистецтво – то далеко не тільки художня діяльність. Не тільки музика. Всі ремесла варті цього звання у своєму розвиткові. Коли рука людини «набивається», око «загострюється», рух стає тонким і точним – виникає краса, божественне протікання життя, яке дає світу плід – витвір, врожай, страву, музичний інструмент тощо. І найкраще для майстра – то бачити, як його праця діє, як його витворами з удячністю користуються, як виплекані ним тварини граються на сонечку. Тож хлопці з Zeitgeist хочуть позбавити нас цієї насолоди, віддавши все машинам? Гей-гей, щось тут не те. Вони міркують з позицій прийняття масофікації суспільства за належне. Парадокс – вони не погоджуються з думкою про агресивну природу людини, але мовчки приймають несамовите розмноження і нескінченне зростання споживання через ьрак внутрішньої культури. Проповідувані ними технології працюють на задовольняння тих самих нерозвинених людських інстинктів. Тут відображується типове, мабуть, для винахідників кінця ХХ ст. мислення: «Нічого, пофіксимо патчем». Тобто, замість вдосконалення програмного ядра (культури) вони наліплюють на нього латку, а то й надбудову (тотальну технологічну підтримку), вважаючи, що праця – то обов’язково дисфорія і виснаження. Такий спосіб мислення належить (за Ф. Ніцше) людям пригніченим, рабам, які під тягарем своїх обов’язків мріють про одне – про відпочинок і свободу. Це не означає погане, але чи варто нам керуватися саме цим принципом? Чи не варто долати рабство або лінощі духу, спровоковані цивілізаційним вакуумом, натомість?

 

Сильна людина (за тим же Ніцше) шукає діяльності, шукає можливості проявитися, реалізуватися і не може не шукати. І тільки сильна людина може бути доброю, тому що тільки той, хто має, може дарувати. Тільки справді багатий може бути щедрим. Але на слабкого або лінивого чекає злиденність. У наш час вона набрала дивовижних, збочених форм, які виливаються в формі психологічної порожнечі, «вічного голоду», який провокує в людях справжній вампіризм. Сучасні глитаї не мають нічого спільного з хижаками, бо хижаки можуть насититися, а ці люди – ні. Неприкаяність, відсутність любові до чогось або до когось змушують їх тікати від себе в задоволення, які провокують саморуйнування, тобто прискорюють наближення смерті. Я досі пам’ятаю сакраментальну фразу одного не надто благополучного заводського хлопаки: «Не, ну надо ж как-то в этой жизни убиваться…» (курсив мій). Або іншу, переповідану: «Пацаны, ну шо мы всё бухаем-бухаем… – А что ты предлагаешь? – Ну, давайте спортом что ли убиваться?» (курсив також мій). «Убиваються» і тягнуть за собою бездіяльні люди, які не знаходять собі застосунку. Їхню порожнечу могла б заповнити якась пристрасть, захоплення, але вони всі з певного часу (хтось раніше, хтось пізніше) уражаються цією цивілізаційною хворобою – незначущістю, приземленістю, обмеженістю. І навіть розвинений інтелект тоді не рятує, бо також стає рабом слабкості, безсилля. В цьому пролетаріат рівний з багатіями, «мажорами». Тому вважати, що люди працюють тільки через гроші – дивовижно поверхнево з боку людей, претендуючи на усебічний аналіз життя. Крім того, варто пам’ятати культурологічні заповіти Шпенглера – люди різні й для всіх необхідні різні рішення, очевидність для одних є дивиною для інших. Уподібнення всім тільки шкодить, яким би утопічним воно не було. І не треба плекати ілюзії на основі розвитку засобів зв’язку.

 

Тягач сучасності

Чим більше ти можеш і вмієш – тим менш ти залежний від будь-кого і будь-чого. Хитрі й слабкодухі люди, породжені цивілізацією, не люблять людей самостійних, бо ними неможливо керувати. Вони заздрять їм, і крізь роки морального бродіння визріває образ успішної людини як обов’язкового крадія. Тоді вбогий отримує «метафізичне право» об’єднатися з іншим вбогим і піти на сильних війною. Ніхто з них не думає (бо, може, не здатен зрозуміти), що певний статок досягається працею – фізичною або інтелектуальною, або обома заразом. Мабуть, у сильних людей воно виходить так вправно, що з боку і не виглядає робою, певною витратою сил?.. З тих пір, коли легко було визначити – де хто, пройшло багато часу, і тепер «змішались в купу коні-люди», згори сидять дурні й злі, а знизу повзають перекачані раби, які самі не усвідомлюють своєї сили. На колись побудованому сильними кораблі карлики захопили владу через кількість, але їхня сліпота зрештою потопить цей корабель разом із ними самими. Тримається вся та пекельна конструкція лише на ентузіазмі деяких, обов’язкових від Природи, розумниках, ідеальних в’ючних тваринах, верблюдах. Але вічно так тривати не може.

 

В кожного з нас є сила. Є достатньо мозку і достатньо м’язів. Фактично ми спостерігаємо силу в собі, коли робимо. Виконувати роботу може тільки сила. Значить, вона в нас є. Працю недарма обожнювали люди перелому минулого та позаминулого століть. Вони бачили і розуміли, що справжня сила полягає у вмінні творити власними руками. Справи людини – дива. Мистецтво виходить за рамки художньої творчості. Воно в ремеслах, у землеробстві, у куховарстві, у тваринництві. Підтримувати гармонію світу за допомогою рук та інтелекту – кращого застосунку людині годі придумати. Взяти до рук інструмента – це як взяти меч, добитися роботи пристрою або смачної страви – це як перемогти у битві. Сила виходить за рамки воїнської звитяги, але вищий ступінь воїнського мистецтва – підтримка гармонії. Тому в творчості ми, ремісники, землероби, скотарі – близькі до воїнів. Маємо силу творити, тож повинні мати й сміливість та честь лаштувати своє життя також власними руками.

 

Дж. де Форест Буш - "Ацтецький гончар"

Залишимо пафос, але навіть із точки зору елементарної побутової логіки – наскільки багато ми можемо заощадити, якщо робитимемо багато речей власними руками! Звісно, все один подолати не зможе, тому й утворюється розмаїття майстрів, які обмінюються потім досвідом. Але вміння обладнувати якийсь «прожитковий мінімум» власноруч – запорука виживання. Сучасність з її несамовитим розподіленням праці позбавляє людину багатьох корисних навичок. Ще нещодавно ознакою справжнього чоловіка була здатність «забити цвях», а сьогодні натомість обмежуються вживанням пива. Ні, панове, «справжній мужик» мусить ставити перед собою ідеал більшої сили – «можу все». Тобто, «ха, щоб я не міг забити цвях?! Та я ж мужик, йопта!» Аристократизм у найпервіснішому своєму вигляді в тому й полягав, що чоловік проявляв себе здатним до успішної життєдіяльності, яка виражається в плодах праці, що дають насолоду. І сила тут полягає далеко не тільки у фізичній моці, але у спритності та гостроті розуму, спостережливості та вмінні аналізувати. Ось вони – складові славнозвісної «мудрості». Гострий та широкий зір, що бачить навколо можливості.

 

І яка ж то дивовижа, коли з твоїх рук виходить щось справжнє! Коли твої дії більше не гра, не дитяча забавка, а приносять справжній результат. «Чорт забирай, воно працює! Працює!» – таке був колись відчував (It’s alive! Alive! © Dr. Frankenstein). Ці думки повернулися після першої імпровізації на основі інтуїції та логіки з водопроводом. Коли з крану нарешті побігла вода, припинилися всі підтікання, і новенький змішувач засяяв у ванній, я подивився на всі свої ключі, монтажки, і відчув, яка ж у них криється сила, як тече крізь них потужність років і років праці людського інтелекту і моторних рук. Це радість, до того ж радість унікальна, схожа на духовний досвід. При відповідному настрої така ейфорія приходить від кожної перемоги над механізмами, від кожної успішно завершеної справи.

 

Переосмислення =)

«Зроби собі сам» – ось вимога часу. Є руки, є якісь гроші, є інструмент – вперед, роби. Як не в громадському просторі, так хоч у межах будинку чи ділянки, якщо пощастило її мати. Яка різниця, що коливається ринок, долар гине, а євро пухне, якщо є земля і можна на ній щось ростити? Якщо є бджоли і є квіти? Ось вона – сила! Справжня сила і справжня незалежність. Для людини знаряддям (або ж зброєю) є руки, голова і Земля, для місцевих мешканців – громада (об’єднання вільних людей), для країни – внутрішній ринок. Коли нема залежності від примарних ідей фінансового ринку, від зарубіжних постачань, від застарілих форм добування енергії – з’являється воля, можливість жити і реалізовувати себе без утисків тяжких і неприємних необхідностей. Не маю на увазі утопії, в жодному разі, але вважаю, що умови життєдіяльності можуть бути кращими і виходити за рамки «роботи на виживання».

 

Уже нині працюють ремісники, несучи на собі канони спілкування між Природою і людиною, закладені в традиціях. Додаючи власного досвіду, накладаючи на вироби відбиток власного «я», вони відновлюють потік життя в каноні, модифікують його. Ще в радянські часи, на фоні захоплення наукою і НТР, розвинулося винахідництво. Люди писали листи в журнали «Юний технік», «Моделіст конструктор», «Винахідник і раціоналізатор», де описували прекрасні, функціональні винаходи. Багато тогочасних технічних рецептів стали ще більш актуальними нині, зокрема численні способи зеленого добування енергії – електрики і тепла. Доречи, приємно усвідомлювати, що навіть на фоні гасел про «догнати й перегнати!», «давай більше!» багато технарів усе ж таки мали доволі цілісне бачення світу і вважали за необхідне розвивати екологічне господарювання на основі прогресивних технологій. Не хочеться констатувати затерті речі, але дійсно – після комерціалізації суспільства і краху ідеологічних настанов багато ідей полинуло на Захід. У нас вони здебільшого лишилися незапотребованими, бо описані вище люди були надто зайнятими задовольнянням власного вампіризму. Але сьогодні Інтернет допомагає нам відродити цю дивовижну тенденцію мислення – прагнення винаходити. Вкупі з відродженням етнічного ремісництва, ця складова повинна ще дати неабиякі пагони на ниві суспільства.

KulturтектонікаАр[т]хітектонікаГармоніяЕкологічний світоглядЕкологіяПотік свідомостіСофізм

Максим Холявін • 08.09.2011


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University