Філософія зачинених парадних
...завжди легше закрити і заборонити, аніж навчити цінувати. Закрите і увішане заборонами суспільство діє, але не живе, воно продуктивне, але не надійне. Бо заборона нічого всередині не народжує, лише роздмухує почуття страху і підлого такого хробачка прагнення забороненого.
В радянських школах пострадянського періоду часто зустрічалася цікава практика – закриття парадних входів і використання замість них чорних ходів. У той час, поки парадні двері були зачинені, біля них не вівся ремонт, нічого не змінювалося, тобто, видимої об’єктивної причини для закриття не було. Важко сказати напевно, але скоріш за все це було проявлення дивного феномена радянської психології, який залишав парадний вхід безпосередньо «для параду». Так само були (та й досі мають місце) «парадні страви», «парадні костюми» (використовувані хіба що на надзвичайні свята раз на рік, а то й на життя) та ще багато інших «парадних» речей. Наявність достатку в сполученні з надзвичайною важкістю його здобуття, а також тягар воєнного минулого примушували людей економити, а точніше – стяжати, перетворюватися на своєрідних гобсеків, які вічно чекають «чорного дня» або надзвичайної урочистості, де вже неможливо не використати «парадну річ». Звісно, що така практика не зустрічалася повсякчасно у всіх і кожного, але доволі великий масив населення займався нею. Сам я також спостерігав такий підхід у батьків і бабусь. Лише на початку нульових стало простіше дозволити собі використовувати речі замість їх накопичення. Психологічно простіше.
