Персональний сайт Максима Холявіна

2 коментарі

Укренесанс

Оксана Мась - Погляд у Вічність. Ключове значення цієї картини - відтворення духовності, ренесанс її у новій формі при незмінній глибині. Фото - Тетяна Котова

Декілька років тому мій Друг запропонував поїхати в Харків на концерт відомої багатьом російської групи “Пікнік”.  Під час виступу охорона жорстко “всаджувала” всіх, хто намагався встати з місця. Одна справа, коли всаджували не в міру активних хлопаків посеред залу, що попами заважали дивитися іншим, але чіпали й тих, хто собі спокійно сидів у проході. Не тому що це виправдано, а тому що так треба. Зрештою на фінальних піснях потроху, непевно, але – піднявся весь зал. Весь. Тоді вже нікого не всадиш, хоч би як напружишся. Цей спогад догодливо сплив у пам’яті якраз під час виношування подальшого тексту. Харків і в цьому контексті став першою пташкою на обрії великих, на мою думку, змін… 

 

Розглядати процес соціального відродження треба як мінімум з двох боків – перший: поле дій, проявлень певного роду мислення – і другий: розвиток самого мислення, тобто свідомості. В кожному суспільстві в усі часи була певна передова, фронт суспільної еліти (чи просто відчайдушних), який у концентрованому вигляді являв дух, притаманний народу, але вони не свідчили про розвиток власне суспільства. Були Герої Крут, Нове Козацтво, Герої УПА, а також Герої СРСР, Герої праці, а також Герої Культури – такі як діячі Розстріляного Відродження, Юрій Шевельов, Василь Стус, Василь Симоненко та інші. Доля в них була різною, але цілі схожі – благо народу, благо суспільства. Когось надихав Український націоналізм, когось соціалістична ідеологія, але всі вони були віддані високій меті, хоч би й знаходилися при цьому по різні боки барикад. Такі люди свідчать про потенціал народу, але часто діагностують прямо протилежний стан суспільства. Тому що групи тих людей часто залишаються «одними в полі воїнами» на тлі величезної безмовної маси. Так, народжувати героїв ця маса вміє, але слухати їх і вчитися жити поки що ще – ні. Знову ж таки, неможливо однозначно протрактувати ситуацію в різних місцях і в різний час, але загальні результати історії (воцаріння блочної системи, Холодна війна, гонка озброєнь і екологічні катастрофи) свідчать за себе.

Що є причина домінування агресивних ідеологій в середині ХХ ст.? Чи шпенглерівський «Захід Європи», чи рух гумільовського етногенезу, а чи може пришестя Антихриста – сказати важко. З одного боку покоління потрапили у хвилю чогось цивілізаційного, з іншого – цивілізаційне є людським, а отже нібито залежить від кожного з нас. Чи були ці речі неминучими, чи ми приречені були пережити світові війни, а чи це був тільки один з можливих варіантів розвитку подій – сказати важко, якщо взагалі можливо. Нема у нас можливості зазирнути в іншу ймовірність після точки біфуркації ХХ століття, окрім хіба що фантазії та історичної інтуїції. Інше питання – чи зараз ми переживаємо дійсно «хвороби зростання» країни, а чи може це коротка з історичної точки зору агонія держави-одноденки – теж неможливо відповісти, бо, як кажуть учені, неможливо досліджувати і робити висновки про незавершений процес. Інакше кажучи, сьогодні ми можемо тільки обирати – бути чи не бути, а більш загальне дослідження епохи дістанеться, скоріш за все, нашим потенціальним нащадкам. Проте далі я спробую вловити тенденцію руху нашого з вами суспільства за останній час.

 

Активні громадські групи на чолі суспільних змін необхідні. На них тримається стрижень культури, який хоч якимось чином пов’язує часи. Вони є носіями пасіонарності, яка, за Гумільовим, творить етноси. Можна знову згадати аналогії з філології, й сказати, що саме ці групи закладають риси того, що потім називається «народний менталітет», тобто «частини мови», настільки глибоко викарбувані на психологічній тканині, що вже є невід’ємною рисою характеру, тлом для зростання особистості. Проте без годного і підготовленого до обробки матеріалу не викрутиш міцного й красивого глека. Для міцного будинку країни треба міцну цеглу її громадян. Не буває ідеальних суспільств, але є певний достатній культурний рівень, який дає змогу суспільству рухатися більш-менш збалансовано, принаймні, без домінування криміналізму та рабської пасивності напротибіч у свідомості. Навести «чистий зразок» подібного рівня з історії важко, оскільки наша увага чомусь завжди зосереджена на дисбалансах: війнах, революціях, катастрофах тощо. Замість того, щоб розглядати щоденний, побутовий плин буття. Буденність, як не крути, є насущним, а тому якою буде вона, такою буде й життя-буття. Так само, яким буде пересічний громадянин, таким буде і соціум. Це також треба навчитися брати до уваги, бо сліпе устрімлення до нескінченних гострих відчуттів, барвистих емоційних плям і суцільного героїтату зрештою обертається дещо психотичною радикалізацією поведінки. Навіть у такого поборника героїзму та аристократизму, як Фрідріх Ніцше, є рядки в компіляції записів під назвою «Воля до влади», які свідчать, що суспільству необхідна «здорова посередність». Можливо, для історії націю дійсно формують тільки передові її представники, але для нормальної, здорової повсякденності необхідний нормальний, здоровий «середній клас».

 

Люди взагалі мало залишають свідчень про нормальний перебіг життя, бо ж «навіщо про щось говорити, коли воно й так усе добре?!» Періоди стабільності залишаються рідкою рибою в темних водах історії. Та й чи схожі вони на те, про що мріється – на тихі, спокійні й розмірені райські часи неквапливості? Адже проблеми виникають там, де є діяльність, а без діяльності людина не існує. Взагалі – саме життя є процес, рух. Тому бачити треба завжди трошки більше, ніж передній історичний план, вчитися сприймати тишу за таке саме свідчення, що й слова. Але залишимо цю тему для окремої розвідки, зараз же хотів би знову зосередитися на суспільстві новітнього історичного етапу, тобто – на нас із вами.

 

Минуло ось уже 20 років з моменту проголошення Незалежності. Що значить «незалежність»? Досі чутно нарікання, мовляв, «жити краще не стало». Але ж здобуття самостійності не є обіцянкою миттєвого щастя. Це всього-навсього можливість будувати своє життя так, як ти вважаєш за потрібне. Перший крок. І відбувався він з усіма неминучими в такій справі речами – криміналізмом, ідеологічною інерцією, тобто – постколоніальним синдромом, який добре досліджений у західній літературі (у нас вони репрезентовані в книжках тієї ж Оксани Забужко, з посиланнями на численні джерела).

 

"Пришло время побед" (С)

З часів Івана Франка актуальною лишається тема «будительства». Ба навіть актуальнішою, оскільки тепер нема явного «загального ворога» (як то світовий капіталізм/комунізм тощо), який би створював необхідний тиск і напруження суспільної думки. Начебто нам дали можливість вивішувати жовто-блакитний двоколір, гордо виставляти Тризуб, що ж бо ще треба? А виявилося, що культура здебільшого в стані летаргійному, музейно-розважальному, за прикладом фольклорних ансамблів численних ПК. Довелося заново вливати в неї кров молодих на фоні політичного і кримінального безладу. Хоча той безлад нібито підходив і підходить на роль ворога, але його розсіяність, відсутність цільного, сформованого потужною пропагандою образу (образ фольклорний вимагає часу на кристалізацію), а також страх незахищеного в атомізованому суспільстві ані законом, ані «плечем» громадянина – не створювали достатню напругу в соціальній атмосфері.

 

Але неможна сказати, що всі ті культурні спроби 90-х, запотребовані небагатьма, були марними. Бо сяк-так, але в цьому постколоніальному котлі, де ще для широких кіл не змінене після «задушливо-пилюжного» дискурсу сприйняття власної класики, все ж таки починає щось виварюватися. До того ж як з точки зору мистецтва (носія ідеалів), так і з точки зору громадської психології. Підростають нові покоління, і далеко не всі їх представники остаточно занурені в гламурну мішуру фальшивого світу. Звісно, є і трохи видозмінене, але те саме за суттю, що й колись, «інтеліґентське ґетто», присвячене «актуальному мистецтву» та іншим проявам цивілізаційного декадансу, і пласт «підприємливих молодих людей», наслідників релігії спритного капіталу. Але серед них утверджується і нова течія активної молоді, які виражають національну свідомість не у формі графіті чи маршів із закритими обличчями, а через неполітичний громадський активізм. Їх не оминають ті самі теми, що досі цікавлять і мучать як інтелігентів, так і радикальних націоналістів, але вираження їх позиції є більш ефективним, ніж сьогодні у перших двох. Разом із тим активізується і громада поколінь старших, оскільки з певного часу «гірше бути не може», і пересічному громадянинові під пресом влади та великого капіталу залишається два виходи: тонути або пливти. Тобто «тікати більше нема куди». Означений вище безлад починає прояснюватися для народу, зрозумілішими стають його ознаки і причини, і за відсутності іншого виходу починається сяке-таке але протистояння. Хоч би трохи, але ми «збудилися», розліплюємо вже потроху оченята.

 

Я ризикну узагальнити. Ми наразі переживаємо ендшпіль дуже довгої імперської історії, під час якої культурне середовище формувалося як заперечення порядку речей під тиском опору з боку того самого порядку речей. За інерцією сьогодні культурне середовище продовжує боротися – інколи проти примар, інколи проти вітряків, але інколи – саме проти того, з чим і треба сьогодні боротися. На тлі такої боротьби відбувається виплавка нових цінностей, оновленої культури. Виходить, що коли нам ще треба поборотися за нормальне життя всупереч видимій відсутності «загального ворога», то зараз сама історія працює на нас зі своєю ідеологічною інерцією.

 

Отже, в умовах ідеологічного вакууму, який ще досі не заповнив задовільний світогляд, та під пресом влади та великого капіталу, за наявності ще молодих паростків новітньої культури, відбувається Ренесанс – болюча справа, і на Україні вона починає все більше бути схожою на таку собі розсіяну війну. Я не кажу про політичні сутички – вони не відображують стан громадської свідомості адекватно, оскільки у політичних сил завжди є ресурс для аніматорської роботи. Про те, що нині громада насправді пробуджується після довгої летаргії, свідчать численні акції на захист Природи та культурного спадку. Разом із активізмом спостерігається загальне зростання екологічної свідомості, краще розуміння Землі, хоча здебільшого це продиктовано не якимись особливими почуттями а звичайним прагматизмом. Пити чисту воду і дихати чистим повітрям – потреба, а не бажання, проте чи буде воно все в тебе – залежить саме від бажань і прагнень. Тому так чи інакше, але останнє слово лишається за культурою. Оскільки тільки культура (в тому числі і правова) закріплює в собі досягнуті в боротьбі соціальні зміни, локальні чи загальні.

 

Те, що відбувається зараз – точка біфуркації, доленосне роздоріжжя, тому що саме зараз вирішується – бути демократії, чи не бути. Не охлократії, не капіталістичній імперії, а саме демократії. Можна сказати, вирішується доля демосу. Під тиском владних інститутів і капіталістичних структур народ починає «зварюватися» у щось більше, ніж він був досі. Як казала Оксана Забужко в книзі «Музей покинутих секретів», «опір матеріалу» збільшується.

 

Bellum sacrum

Останні роки яскраво продемонстрували, що влада і капітал відверто ігнорують правову систему і волю громадян. Принаймні, доти, доки ті система і воля не грають їм на руку. Також ми побачили, що для влади і капіталу дійсно не існує ніяких цінностей, окрім власного інтересу. Насправді все видно було й раніше, протягом усіх двадцяти років Незалежності, але критична маса незадоволення народу стала набиратися тільки сьогодні. Й знову ж таки я не беру до уваги сутички на політичному ґрунті, акції «Україна без Кучми», Майдан 2004 etc. Ті події показали, що ми здатні на вчинок, але самостійність свою громада почала доводити тільки зараз, після чергових років розчарувань у державі.

 

До кінця (або ж хоча б на 90%) справжньою можна вважати неполітичну громадську ініціативу. Звісно, важко нині сказати, де ж та межа між політичним і неполітичним, але відносно її можна прокласти там, де не з’являється тема влади одного чи групи, а також там, де переслідується не фінансова мета, а культурна. Культурні питання досі бентежать людей. Бо тоді, коли капітал починає «наїжджати» на культуру, в неї знаходяться захисники. Навіть у разі поразки їх наявність не є марною, оскільки всі вони, як і горезвісні іскри, складають полум’я суспільної тенденції. Так само обстоять справи й із захистом Природи. Культура і Природа взагалі набагато більш споріднені, ніж про це звикли уявляти. В боротьбі саме за культуру і Природу суспільство проявляє себе тим, чим воно є насправді, являє свій дійсний потенціал, а не роздмухані революційними менеджерами емоції. Та й за часи подібних маніпуляцій люди вже зорієнтувалися на місцевості й тепер не дуже вірять гучним закликам. Хоча велика частка політично активного населення, нажаль, досі вірить порожнім передвиборчим обіцянкам.

 

З боку влади і капіталу безглуздо думати, що час свавілля може тривати вічно. Нажаль, ті люди не схильні до ретельного вивчення, а тим більш – розуміння історії, тому доводять ситуацію до небезпечної температури. Безмовний і пасивний, схожий на верблюда, народ від постійного тиску й безвиході (перш за все – в плані ідейному) може дуже швидко перетворитися на лева, до того ж лева біснуватого, який не бажає вже справедливості, а просто хоче виплеснути накопичений гнів. Ситуація, доречи, класична, схожа на випадки, коли пригноблені в школі діти хапаються за зброю, а потім вчиняють самогубство в заляпаному кров’ю ровесників класі. Зі схожих емоцій народжується «русский бунт – бессмысленный и беспощадный», тобто бунт, заснований на емоціях, а ще точніше – на ненависті. То що ж, панове, ви прагнете цього? Народний опір уже дає про себе знати. Міра незадоволення потроху стікає через край у різних місцях України і виражається теж по-різному. Чим більше я дізнаюся про нові виступи з боку активістів громадських організацій та просто населення, тим більше затверджуюся, що це є не просто поодинокі явища, а проявлення загальної суспільної тенденції. Тобто, перед нами явище соціально-психологічне, природне і законне – коли дія починає нарешті дорівнювати протидії. Ще раз повторю – безглуздо думати, що свавілля триватиме вічно і однобічно.

 

Варіант, що запобігає масованій вирубці дерев.

Минулого року, в травні-червні, у Харкові відбувався конфлікт між громадськістю і владою навколо будування дороги через парк Горького. Наскільки ця дорога була виправдана і потрібна – достеменно так і не вирішили, оскільки активістами були пропоновані більш ергономічні варіанти дороги, які дозволили б не вирубувати таку кількість дерев, але експертами «з того боку», а точніше – з боку Харківської держадміністрації, були відхилені. Проте в цій ситуації прикро вражає навіть нестак факт атаки на екологічний об’єкт (адже у нас в країні такі речі, нажаль, не новина), а несамовитість цього акту, а також брутальне ігнорування конституційних прав людини в діях вирубників, які поставили під загрозу життя і здоров’я активістів. З іншого боку, ми отримали яскраву картину ігнорування владою громадської волі, проявлення справжнісінького авторитаризму. Де факто це теж не новина, але тепер справа фіксується де юре, і вже нема тієї звичної народної пасивності за горезвісним принципом «хати скраю». Цього року «стрижка» парку відновилася, а разом відновилися й акції протесту, де активістам знову довелося «постраждати за ідею»: потрапити до відділків міліції та навіть бути побитими. Далі публікую відео і посилання на докладну інформацію.

 

Новини про поновлення вирубки
http://www.mediaport.ua/news/city/78044
http://www.mediaport.ua/news/city/77964

Група “Зелений фронт” у Facebook
Сайт “Зелений фронт”
Спільнота в ЖЖ
Відеохронологія боротьби

Викликає повагу завзяття харків’ян у боротьбі. Їх б’ють, саджають, ігнорують, кидають на них з пилками, але вони не здаються. Інколи кепкування в їх бік чутно навіть «з народу», але і це не стає на заваді. Любов до Природи, розуміння її найбільшим багатством і запорукою життя, а також почуття гідності змушують цих людей захищати дерева і обстоювати свої права. Означені речі є одними з головних стрижнів громади. Коли вистачає сили духу, ідеали починають втілюватися в життя. Залишається брати приклад з активістів і сподіватися, що така «передова» («Зелений фронт»!) залишить глибокий слід у «народній душі», відіб’ється на його культурі.

А таким чином проявив себе Страсбурзький суд у справі Наталі Гримковської, яка постраждала від ще однієї магістралі.

За автотрассу под домом луганчанки Украина заплатит 10 000 евро

В такую сумму Европейский суд по правам человека оценил ущерб нанесенный здоровью семьи Натальи Гримковской.

Юрий ТКАЧЕНКО — 22.07.2011

На днях в Страсбурге, за тысячи километров от Краснодона Луганской области, слушалось дело 45-летней украинки. Искать правду за тридевять земель у интернационального состава судей Наталью Гримковскую заставила дорога, проложенная под окнами ее дома. 

В 1998 году мимо ее жилища с легкой руки чиновников и дорожных строителей прошла автрасса международного значения М 04, соединяющая Украину с РФ. И до этого тихая, застроенная частными домами улочка, превратилась в сущий ад. Проносящие мимо большегрузные фуры лишили Наталью с родителями и несовершеннолетним сыном спокойного сна и свежего воздуха. А дом от постоянных вибраций начал разрушаться на глазах.

– В мае 2002 года местная санитарная служба измерила уровень загрязнения в этой местности, согласно их заключению, в течение часа здесь проехало 129 транспортных средств, содержание меди и свинца в их выхлопах соответственно в 23 и 7,5 раза превышали допустимую норму. Команда оценщиков подписала сертификат, согласно которому в доме Гримковской имелись трещины, а стены были покрыты угольной пылью. – отметили ознакомившиеся с жалобой Натальи европейские судьи. – Гримковская также предоставила медицинские справки, согласно которым ее родители и сын страдали от многих болезней, включая хронический бронхит и дыхательную недостаточность.

Мать женщины не раз обращалась и в местную прокуратуру и к властям Краснодона. Требовала переселить их семью и выплатить компенсацию за вред здоровью, нанесенный движением на автостраде. Однако там от ее жалоб отмахивались. Тогда уже сама Наталья подала жалобу в Страсбург.

И в минувший четверг Европейский суд по правам человека единогласным решением признал нарушение Украиной права на частную и семейную жизнь и обязал нашу страну “выплатить 10 тыс. евро Наталье Гримковской за нанесение вреда здоровью ее семьи, причиной которого стало движение транспорта на автостраде возле ее дома”.

К сожалению, дозвониться до Натальи, чтобы справиться – знает ли она о своей победе над государством и как намерена распорядиться компенсацией, нам не удалось.

Кстати

По данным международной неприбыльной организации “Европейская арбитражная палата” в Страсбургский суд от Украины ежегодно поступает порядка 16 тысяч дел, касающихся нарушений прав и свобод человека. На сегодня наше государство занимает третье место среди европейских стран по количеству обращений, уступая только России и Турции.

http://dn.kp.ua/daily/224011/291830

 

Нещодавно у Facebook побачив отаку новину з ОБКОМ:

 

В Криворожском районе люди ложатся под бульдозеры, чтобы спасти заповедную зону

Сегодня вблизи поселка Недайвода Криворожского района развернулась акция протеста, в которой участвовало более 100 жителей из самого поселка и близлежащих сел. Люди защищают участок заповедной степи, где частная компания «Гранит групп» собирается начать разработку гранитного карьера и строительство дробильно-сортировочной фабрики.

Об этом корреспонденту ИА «Время» стало известно на месте события.

«Этот участок степи – заповедная зона. Данное место имеет историческое значение. Если они плюют на это, то остаются же еще и живые люди. Здесь недалеко поселки. Если начнут добывать гранит, поднимется радиационный фон. Мы не отдадим заповедную зону, мы костьми ляжем. У них есть все разрешения, но они наверняка получены путем каких-то махинаций», – рассказал один из участников акции протеста.

По данным геологоразведки за 1976 год, кроме гранита в недрах заповедной зоны присутствуют также залежи урановых руд.

«Уничтожение заповедной зоны – это недопустимое действие. Здесь растут растения, которые занесены в красную книгу, здесь размещались оборонные сооружения со времен Великой Отечественной Войны. В этих местах погибли десятки тысяч воинов. Такие места всегда нужно было защищать от нападок представителей частного капитала, а теперь нужна защита еще и от официальной власти. У предпринимателей есть все необходимые разрешения, которые невозможно было бы получить без связей во властных структурах. Сейчас безнаказанно ущемляются права простых граждан, гарантированные Конституцией Украины», – заявил глава Криворожской районной организации партии «Україна Майбутнього» Олег Бусень, присутствовавший на акции протеста.

Напомним, указом Президента от 21.02.2002 г. №167/2002 на месте зарезервированной заповедной зоны был создан ландшафтный заказник «Ингулецкая степь», на месте которого «Гранит груп» сегодня и намеревается начать разработку гранитных залежей. Разрешение на проведение таких работ предприниматели получили сначала на сессии сельсовета, где мнение отдельных депутатов попросту не учли, а затем и на сессии облсовета . Решением облсовета территория, необходимая «Гранит групп», была исключена из заповедной зоны.

http://obkom.net.ua/news/2011-08-04/1646.shtml

 

В Києві відбулися акції протесту проти зриття гори Щекавиці. Про це докладно я писав у попередніх матеріалах. Також точаться суперечки навколо відбудови Десятинної церкви, та долі інших культурних об’єктів Старого Києва. Сьогодні в місті діє хвиля громадського активізму, який у певних аспектах ще доволі політизований, але все більше переходить у поле саме культурного протистояння.

 

Вже під час написання цього тексту мені потрапила на зір нова інформація про нові інциденти. Отоді я зрозумів, що Щекавиця була лише квіточками, а ягудки дозріли на Троєщині й Дарниці в тому ж Києві. Ось будь ласка:

http://censor.net.ua/photo_news/169725/vyyidi_na_ulitsu_verni_sebe_gorod_kievlyane_lomayut_zabory_nezakonnyh_stroek_fotoreportaj_video

http://censor.net.ua/news/178940/poboische_na_troeschine_na_miting_protiv_zastroyiki_pustili_slezotochivyyi_gaz_zatem_napali_lyudi_s#.Tk2GRFtI_Aw.facebook

http://censor.net.ua/video_news/152045/takticheskaya_pobeda_kievlyan_zastroyischiki_pokinuli_vyrublennyyi_park_na_darnitse_foto_video

 

Список далеко не повний. Думаю, багато читачів зможуть розширити його завдяки власному досвіду або почутим ще десь повідомленням. З іншого боку, не менше поки що можна навести протилежних прикладів. Але таких уже багато наведено за 20 років, й цікавішим є факт збільшення кількості перемог, хоч би й тактичних, з народного боку. Якщо раніше можна було відмахнутися, сказати «та, то хтось-десь-колись сам-один», то тепер маємо достатньо свідчень, аби задуматися над життям. Вважаю, коли наявний текст буде опублікований, з’явиться ще десяток подібних повідомлень.

 

Сценарій у всіх цих подіях схожий – це або дії влади, або дії капіталу, який завжди має всі дозволи. Формально все по закону, але фактично їхня діяльність брутально суперечить Конституції та всьому останньому Законодавству, оскільки руйнуються природні та культурно-історичні багатства країни. Такі акти узаконеного вандалізму протирічать духу Закону і відбирають у нас те, що робить нас народом, нацією. Бо головне для народу – Земля, а саме проти Землі спрямовані дії таких «підприємців» та «можновладців». З другого боку, описані події свідчать, що суспільство і цивілізація більше не є безпечним місцем, права громади і громадянина не гарантовані, і їх необхідно обстоювати. Дозволю собі невеличкий відступ.

 

Багато речей, які ми сьогодні сприймаємо за належне, як то – рівність за статтю, демократизм, права людини, свобода слова, загальнодоступна освіта та ін., колись були мріями прогресивних людей. За свободу слова досі точиться боротьба, оскільки цензура не може так просто здатися після як мінімум 200 років свого успішного існування на теренах колишньої Російської імперії. Щодо іншого, то люди віддавали здоров’я і життя, аби втілити ці речі, добитися цих прав. Велися кровопролитні революції, проходили місяці і роки терору, з яких потім народжувався прогрес соціально-політичної думки. І ось сьогодні, коли факти говорять нам в обличчя, що ми не вільні, що суспільство більше не є зоною безпеки, що нам ще тільки треба побудувати своє життя, – треба реагувати адекватно. Не ховатися від правди і намагатися внести хоч якусь лепту у справу суспільного розвитку і правозахисту. У небезпечному положенні опиняються всі, хто вийшов за межі нав’язаних гламуром і дискурсом цінностей, тут не повинно бути ілюзій. Кожний, хто захотів трохи більше, ніж дають, уже «по той бік». І задля успіху він має відтворити справжні цінності з порожнечі, можливо навіть вигадати їх заново. Цінності не існують самі по собі, їх необхідно відтворювати – такий закон соціальної дійсності.

 

Не треба мати ілюзії щодо влади. Влада так чи інакше упирається в перерозподіл благ, а тому рівень корупції завжди залежатиме від людського фактору і рівня громадського контролю за державою. Неможливо повністю перекласти всі справи на когось і очікувати, що він, маючи в руках силовий ресурс, буде сліпо і вірно служити тобі до скону. Ідеального механізму державного устрою не існує, так само, як не може бути вічного двигуна: за принципом він, може, й існуватиме, але ж ніхто не застрахований від механічних несправностей. Необхідно постійно підтримувати культурний простір, як підтримують вогонь, аби було тепло. Тільки так тепер можна забезпечити хоч би відносний порядок. Надіятися можна тільки на себе і собі подібних, готових бути поруч у боротьбі за збереження справжніх багатств – Природи, суспільної гармонії тощо. Ніхто інший за тебе нічого не зробить. Існування наших прав залежить від нас. І завжди залежало.

 

Чого не вистачає «передовій»? Єдності. Певні ідейні розбіжності, інколи досить дрібні, заважають об’єднати зусилля громадських організацій. Тут ще позначається відсутність стратегічного планування. Є довгострокова мета, але вона занадто розпливчаста, і нема чіткого бачення засобів її досягнення. Діяльність ГО є здебільшого casual, тактичною, призначеною для обмеженого кола проблем і обмеженого часу. Отже нема і стратегічного плану, який би мав у собі пункт відносно співробітництва з іншими ГО. Співпраця є життєво необхідною, оскільки за відсутності єдиного культурного простору ми так і будемо окремими прутиками з тієї народної мудрості про віник, нас поламають зацікавлені в тому персони.

 

Насправді доволі тяжко розвиненим людям знайти спільну мову. Бо разом із розвитком інтелекту часто розвивається й індивідуалізм, який заважає об’єднуватися, породжує занудство, причепливість до дрібниць. Особисто я бачу виходом із цієї ситуації орієнтування на базові, спільні для всіх цінності, від яких відвернутися може хіба що остаточно втрачена для суспільства людина, повністю замкнена на колі власного життя. Наприклад, мотивацією для соціальної активності митців є «форматування реальності» замість «відображення її». Саме лише відображення дає мало ефекту, потрібна трансформація її, внесення до неї нових і оновлених ідей. Тоді мистецтво буде надихати на життя, підтримувати в людях почуття живого, прагнення Гармонії. Тоді й митці бачитимуть новий сенс своєї діяльності й не цуратимуться соціального, як не цуралися й їх попередники протягом 300 останніх років. Не маю на увазі, що митцям треба ставати політиканами, просто їх слово не повинно висіти в абстрактному вакуумі, не торкаючись буття, так само й не повинно їх слово бути тільки полірованим дзеркалом чи то себе самого, чи то світу навколо, бо жодне з цих положень не дасть плоду. Митець здавна вважався мудрецем, до котрого зверталися по життєві поради, тож не варто сучасникам втрачати свій шлях. Добра з того все одно не вийде.

 

Що стосується ГО, то вони також повинні пам’ятати, що є спільна основа для існування всіх точок зору, в тому числі й їхньої власної. І якщо не зберегти її, то унеможливиться буття взагалі будь-якої точки зору. Збереження основи є частиною стратегічної мети. І саме на користь цього збереження варт поступитися трохи переконаннями та піти компроміс з тими, хто насправді й так не з іншого боку барикад знаходиться, хіба що в сусідньому шанці. Отоді можна буде казати про зрушення не тільки на місцях, але й у суспільстві країни в цілому. Якщо роздивлятися питання з боку моралі, то справа нині виходить за рамки індивідуальних і навіть групових інтересів, йдеться про середовище існування і соціальну можливість жити в тому середовищі. Тобто, якщо продовжувати тягнути ковдру на себе, то і ковдра порветься, і тягачі розпадуться. .Але добре вже те, що ГО взагалі працюють. З того котла теж із часом випливе щось гідне, треба тільки не припиняти роботу.

 

Свідомо.

Тепер розглянемо другий, не менш важливий, аспект справи – розвиток свідомості. Все здобуте в боротьбі необхідно затверджувати і захищати на рівні мислення, тобто – культурно. Інакше побудована тяжкими зусиллями хата розвалиться на вітрах часу. Одразу хочу показати оце цікавезне і дуже прогресивне з усіх боків відео.

 

 

Це є яскравий приклад того, як працює саме культура. Адже саме ці люди в своїй діяльності проявляють це абстрактне поняття. Вони шукають форму Гармонії, необхідної Львову, і способи її втілення. Вони розглядають питання з найрізноманітніших боків, чим виражають повноту бачення Гармонії, і вони працюють в ціннісному полі, тобто хочуть змінити мислення, а слідом – поведінку. Бо тільки так, через людей, від думки до дії, можна досягти успішної життєдіяльності. Цінність – ось що затверджує, консервує, якщо хочете, досягнення людської боротьби – культурної чи фізичної. Без закріплення форми поведінки через усвідомлення її доцільності й необхідності для приємних відчуттів, такого собі «культурного рефлексу», – сенсу навіть найбільш відчайдушним зусиллям не буде. Ось що я мав на увазі, коли казав про яскраві постаті й безмовну масу на їх тлі. Поки маса не стане підходящою глиною, глека з неї не буде. Щоб її до належного стану довести – потрібні час і праця. Хто мусить працювати? Еліта. Взагалі-то, елітою і є, власне, саме ті, хто працює. Представники її керуються різними настановами, проте важливий результат. Ось знову ремарка в бік необхідності спільної праці, у більшій незалежності від індивідуальних поглядів.

 

Схема проста – створюється прецедент фізичний, закріплюється юридично та інформаційно (маю на увазі ширше розуміння інформації, не просто повідомлення, але осмислення його). Поодинокі випадки успіху народного опору так і залишаться поодинокими випадками, коли їм не надати форми правила. Як відомо, кожні прості схеми є найскладнішими для втілення. Але досвід накопичується. На щастя, активісти самі розуміють необхідність юридичної та документальної фіксації власного досвіду. Для історії зібрали документи харків’яни, готують «звіт» і активісти Щекавиці. Критична маса досвіду вкупі з критичною масою народної активності дасть початок новітній соціальній культурі у розумінні професора Костенка.

 

Ніщо не карбується в голові індивідуума краще, ніж власний досвід. Часто байдуже до роботи іншого, але власноруч зроблене завжди цінуватиметься. Про це створено багато народних притч, хоч би й найвідоміша східна «Один танґа» чи адаптований варіант «Один зароблений рубль». Здобуття чогось усупереч обставинам змушує людину вчити інших цінувати свою роботу. Мовляв, «сюди вкладено частинку мене, тому цінуй те, як мене поважаєш».

 

Дуже тішить отримувати у стрічках в соціальних мережах посилання на такі прогресивні новини, як наведено нижче. Необхідність змушує свідомість мінятися навіть мимохіть. Дихати чистим повітрям, пити нормальну воду – потреби, а не забаганки, проте чи матимуть те люди – залежить якраз від їх бажання. Вірніше, від бажання залежить, чи встигнемо ми схаменутися і продовжити розвиток, поки в нас іще є такі неймовірні природні багатства, які хоча й постраждали і результаті катастрофічного людського невігластва, але ще здатні відновитися. Прогресивні новини дають надію на краще. Так чи інакше, але той прогрес рушить далі.

 

Киевляне готовы сортировать мусор

Кияни готові сортувати сміття!

Программа раздельного сбора бытовых отходов в столице начала воплощаться в жизнь с 2006 года, однако до сих пор продвигается не очень активно. Проблема – в недостаточном финансировании. Об этом рассказал заместитель начальника Головной управления коммунального хозяйства КГГА Владимир Казачук в прямом эфире программы «В центре внимания» на телеканале «Киев».

«Для того, чтобы программа заработала, нужно банально профинансировать первые шаги – закупить контейнеры для раздельного сбора, развезти их по контейнерным площадкам, чтобы население могло оставлять там отходы, предварительно их разделив» – заявил чиновник.

По его словам, в этом году такие средства бюджетом предусмотрены.

«Средства, которые на сегодняшний день запрограммированы в бюджете, нужно реализовать и закупить 2,5 тысячи контейнеров для раздельного сбора. Они должны поступить на контейнерные площадки нашего города и таким образом количество контейнеров для раздельного сбора будет доведено до 8 тысяч. Это и будет той основой, которая даст возможность развивать дальше информационную просветительскую работу, доносить до граждан необходимость раздельного сбора мусора» – рассказал Владимир Казачук.

В мэрии полагают, что Программа раздельного сбора мусора будет поддержан киевлянами.

«Наши социологические исследования подтвердили, что люди ментально готовы к тому, чтобы разделять свои бытовые отходы. Поэтому если киевляне будут видеть на своих контейнерных площадках эти контейнеры, оклеенные рекламными материалами, пропагандирующими раздельный сбор мусора, то они отреагируют на это достаточно активно, они будут это делать» – убежден Владимир Казачук.

http://www.kievpress.net/news/Kievlyane_gotovy_sortirovat_musor-10332/

 

Також кияни тепер захищають права велосипедистів і мотоциклістів (з того ж Facebook):

Мотохелп – це служба допомоги двоколісним, переважно мотоциклістам, але велосипедистів вони теж підтримують. Якщо хтось впав або збили, або бачите, когось збили – телефонуєте 097 900 999 0, кажете адресу, приїжджають хлопці на мотоциклах і допомагають до приїзду швидкої, та поговорити з водіями, даішниками (якщо збитий в неадекваті). Безкоштовно, за ідею. Запишіть собі їхній номер в телефон.

З іншого боку – не можуть не тішити маріупольці, котрі опановують технологію видобування біогазу зі сміттєзвалищ.

Энергия из мусора

А це ось, доречи, і є той самий Орджонікідзевський поліон ТПО

Установка по сбору метана и переработки газа в электроэнергию на закрытом полигоне ТБО в Приморском была запущена в прошлом году. На сегодня установка, с которой были связаны планы инвесторов по продаже электричества, полученного при сжигании метана, работает уже полтора года. На сегодня производится планомерный сбор и сжигание газа. По словам инвесторов долгожданный генератор смонтируют в сентябре. Тогда же появится и двухсотметровая кабельная трасса – соответствующие документы уже готовы.

Так как продажа электричества планировалась по так называемой «зеленой линии», об экономическом эффекте говорить не приходится – закон «зеленом тарифе» до сих пор не утвержден (он прошел процедуру первого чтения). «Зеленый тариф» подразумевает компенсацию инвесторам в такого рода проекты по получению электроэнергии, благодаря экологически чистым технологиям, которая заключается в оплате государством разницы между себестоимостью продукта и тарифом.

После запуска генератора, сразу же будет готовиться монтаж такой же установки на полигоне ТБО Орджоникидзевского района.

 

http://mariupolnews.com.ua/descr/17595

 

…а також планують освоїти технологію опалення за допомогою геліоустановок.

 

Пять мариупольских многоэтажек будут обогреваться солнцем

По информации директора КП «Мариупольтеплосеть» Дмитрия Рауса, предприятие защитило проект, согласно которому пять многоэтажек на проспекте Нахимова будут оснащены гелиосистемой.
В настоящий момент проект проходит государственную экспертизу и работы по внедрению его в жизнь начнутся, если будет государственное финансирование, уже в этом году.
«Задача стоит такая, чтобы давать потребителям горячую воду и, частично, отопление без потребления газа. Мы выбрали пять домов, расположенных наиболее компактно, чтобы полностью все сделать: новую трассу прокладки рециркуляционной линии, установить приборы учета. Мы должны владеть экономической информацией в полной мере: сколько будет стоить? какие затраты? как будет окупаться?», – пояснил Дмитрий Раус.

Пять домов на пр. Нахимова – пилотный проект «Теплосети». «Надеясь на то, что не будем потреблять газ, мы думаем выйти хоть на какую-то минимальную  рентабельность подачи горячей воды. Если будет получаться, надо будет думать, где искать финансы, чтобы такие самоокупаемые проекты внедрять в жизнь», – сказал Дмитрий Раус, добавив, что тепловикам очень сложно почувствовать выгоду: «По электроэнергии мы видим выгоду только в физических объемах. Мы гораздо меньше стали потреблять электрической энергии. Но в финансах выгоды мы не видим, потому что она постоянно дорожает. Уже в этом году она подорожала на 17 процентов. Вода подорожала. Когда будут приняты решения о том, чтобы все компоненты тарифа повышались одновременно, мы сможем анализировать, что и как работает».

В рамках реализации Государственной целевой экономической программы энергоэффективности, «Теплосетью» в этом году внедрена гибридная установка для приготовления горячей воды (гелиополе, тепловые насосы и латентный аккумулятор тепла) на котельной БСМП. Кроме того, в этом году предприятием планируется дооснастка гелиополем и латентным аккумулятором  тепла котельной горбольницы № 3 и котельной поликлиники Водников (где в прошлом году были установлены тепловые насосы на ГВС). Создание гибридных установок для приготовления горячей воды позволит предприятию обеспечивать потребителей качественным горячим водоснабжением с соблюдением нормативных параметров практически круглогодично без использования природного газа.
«Гелио – бесплатный продукт. Затраты есть только на 1 этапе – то, что надо вложить. А все остальное время – можно получать бесплатную энергию.
Думаю, что впоследствии мы научимся тепло сохранять. Аккумулятор тепла уже сейчас позволяет в течение 2-3 суток работать без солнца. Но они будут усовершенствоваться. Наука всегда идет вперед…», – сказал Дмитрий Раус.

Марина ВОЛОБОЕВА, 7ya-media.com

http://mariupol.7ya-media.com/society/1710-pyat-mariupolskix-mnogoetazhek-budut-obogrevatsya-solnczem.html

 

Треба зробити ще одне зауваження. ЗМІ не висвітлюють повну і точну картину буття. Навіть у кращих з них поле зору обмежене фізично, тому для повноти інформації з одного боку треба робити ширший моніторинг, з іншого боку – намагатися зв’язатися з учасниками подій напряму. Благо, Інтернет сьогодні неабияк сприяє встановленню контактів. Якщо вірити тільки офіційному ефіру – матимемо невроз через суцільну безвихідь і парад криз. Неможна забувати просту річ – від нас залежить багато, принаймні, наше власне життя. ЗМІ здебільшого створюють протилежну картину, коли громадянин опиняється мало що не в ізоляції й залишається безвільним спостерігачем за грою «великих шишок». І ніякого прогресу видно не буде. Багато в чому саме на інформаційному викривленні сьогодні будуються кафкіанські «замки». То ж варто не забувати, ким ти є і на що здатен.

 

Вартість високих ідей випробовується побутом. Тому важливо саме тут, на рівні тієї ж буденності дотримуватися принципів, заявлених «з трибуни». Наведений нижче матеріал я творив у часи роботи в газеті «Вечірній Маріуполь». Там йдеться саме про щоденну культуру споживання. Текст також належить до розряду спонукань до розвитку екологічної свідомості, яка дає цілком економічні результати.

 

ТРЭШ, УГАР И КУЛЬТУРА ПОТРЕБЛЕНИЯ

Прелюдией к этой теме послужил запах. В течение жаркого периода лета он стойко воцарялся над вечерами. В этом году часто дул западный ветер, посему жителям Орджоникидзевского района не повезло – дым с левобережного свалочного полигона ТБО окутал его просторы. Пришедшие дожди, очевидно, спасли положение – работники полигона справились с возгораниями, и воздух очистился.

Как бы ни была заезжена эта тема, но человек, обитающий в Мариуполе или любом другом месте, нуждается в напоминании об участи окружающей среды по его милости. В свете движений, предпринимаемых государством по урегулированию проблемы, информация об этом становится ещё более актуальной, потому что каждый должен понять свою роль в экологической системе, осознать, что экология – это не так просто и однобоко, как все привыкли считать…

Участь среды обитания печальна, прежде всего, для нас самих. Именно нам приходится дышать выбросами коксохима, дымом свалок, терять в экономике из-за моров рыб и далее по списку. От этого не страдают «большие люди», запертые в особняках вдалеке от индустриальных центров. Но именно от них «простой люд» ожидает спасения, пребывая в состоянии блаженной пассивности и обречённого наплевательства. Однако жизненный и исторический опыт подсказывает, что «на халяву» не даётся ничего, в том числе и улучшение этой самой жизни. Запомнить следует одно – не сделаешь ты – не сделает никто.

***

Скажи среднестатистическому горожанину «экология», и он сразу подумает о дымящихся заводах, пыхтящих автомобилях и т. д. Однако это более чем поверхностное восприятие. Что такое «экология»?

Эколо́гия (от греч. οικος — дом, жилище, хозяйство, обиталище, местообитание, родина и λόγος — понятие, учение, наука) — наука, изучающая взаимоотношения живой и неживой природы. Термин впервые предложил в книге «Общая морфология организмов» («Generalle Morphologie der Organismen») в 1866 году немецкий биолог Эрнст Геккель. (Википедия)

Грубо говоря, «наука о доме». До тех пор, пока т. н. «технический прогресс» не довёл техносферу до угрожающих масштабов, нужды в подобной науке не было – воздействие человека на природу и наоборот – были сбалансированы. Но теперь, когда человек несётся «быстрее, выше, сильнее», стало чрезвычайно важным задуматься о своём поведении в отношении среды обитания, а фактически – самих себя. Мы – тоже часть этой среды, мы не отдельны от природы, и если умрёт она – погибнем и мы. Причём медленно и мучительно. Казалось бы, инстинкт самосохранения должен был всячески отвращать от этого варианта развития событий, но человечество стало до такой степени неестественным биологическим видом, что даже страх смерти не аргумент против бессильного созерцания саморазрушения.

«Чего я не вижу, того нет». Так рассуждает не только ребёнок, но и большинство взрослых людей. «Я выбросил мусор, всё в порядке». И редко кто задумывается о дальнейшей судьбе мусора, хотя все знают, что «машина увозит его на свалку». Ну а свалки-то не резиновые – растут ввысь и вширь…

«Ценим, когда теряем». Пока вода льётся, лампочка светится, в туалете смывается, невозможно себе даже представить, что когда-то вода или электричество исчерпаются, а коллекторы переполнятся. Земля даёт урожай. Однако и земля не бесконечна, если из неё только выжимать ресурс.

Всё это – части одного дико неправильного мировоззрения большей части людей на Земле. И это касается, в том числе, и автора, и каждого из читателей сего текста. Даже если кто-то из нас так не думает, то наш безумный ближний потянет нас в экологическую могилу за собой.

Но это все знают. Об этом уже прожужжали уши «зелёные» и прочие благие инициативы. Сейчас важно, чтобы было “less talk – more action”, т. е. «меньше разговоров – больше действий».

***

Слово «экономия» не должно быть пустым звуком. Мы жалуемся на бедность и тяготы жизни, но при этом позволяем себе роскошествовать на ресурсах. Ограничивают нас лишь экономика или возможные санкции. Фактически, не хватает осознания своего положения в системе оборота ресурсов. Ответственность сбрасывается на ближнего, себе даются неоправданные попуски – «ну подумаешь, я немножечко больше вылил/выпил/сжёг, пусть вон Вася/Петя/Ваня экономит». Но точно так же думают и они – Петя/Вася/Ваня. В итоге не экономит никто. А в этот момент на какой-нибудь ТЭЦ приходится вываливать лишние тонны угля, увеличивая тем самым а) каверны под Донецком; б) закопченность воздуха продуктами горения. В этот момент запасы пресной воды сокращаются, не восполняясь.

Такая политика обедняет нас не только абстрактно экологически, но и материально экономически. Если поставить на трубы водо/газо/тепло меры, то результаты попустительств и халатностей не заставят себя долго ждать – удар по карману будет ощутимым. Тогда рациональность использования коммунальных услуг отблагодарит лишней копеечкой в том самом кармане. Это логика здравого смысла, но как жаль, что только после материальных лишений она включается в головах населения! Человек не ведёт себя как разумное существо, как хозяин своей жизни, скорее как существо пресыщенное, распущенное и – ленивое…

Господин или госпожа читатель/ница, Вы ещё не экономите? Тогда мы идём к вам… Искренно Ваши, Злыдни.

***

Вышеописанное называется «культура потребления». Принцип действия таков: «не соблюдаешь – не получаешь» (или же «получаешь… в лоб своим же бумерангом»). И это только первая её ступень. Дальше необходимо включать творческое мышление.

Мусор. Слово, обозначающее нечто использованное и бесполезное. Синонимы: отходы, отвал, отработка. Ежели давным-давно человечество использовало естественные материалы, которые легко и спокойно разлагаются в природе (глина, стекло, дерево и проч.), то теперь пришла эпоха пластика, пластмассы и прочих полимеров, которые живее всех живых и вреднее всех вредных. Период распада, едва ли не как у тяжёлых металлов, при сжигании выделяются газы с многосантиметровыми химическими формулами. Но, как ни странно, они применяются для изготовления предметов одноразового использования: пузырьков, бутылок, тюбиков, пластинок таблеток, обёрток и прочих вещей, которые по определению должны быстро выбрасываться. Наверное, так дешевле, но не слишком ли дорого обходится эта дешевизна, превращённая в мусор?

Сваленные в кучи отходы начинают окисляться, гнить, бродить. В итоге синтезируется метан, и в процессе окисления он воспламеняется. Жидкости, скапливающиеся на твёрдых отходах, сливаются в незащищённый грунт, попадая в подземные водоёмы, питающие море. Тоже приятный бонус. Если вы считаете, что в вашем городе нет химического завода, вы ошибаетесь. Свалки вполне заменяют оные. В частности – своими выбросами.

***

Для чего же здесь творческое мышление?

Ну, для того, чтобы найти этим отходам другое применение. Время от времени в СМИ появляются сообщения об оч.умелых ручках, превращающих отходы в стройматериалы, сырьё для декоративного искусства и проч. полезности.

К примеру:

http://www.umoloda.kiev.ua/number/1148/171/40950/

Умельцы всегда водились на наших землях, пора бы им вспомнить о своём таланте. Часть отходов найдёт новую жизнь в быту, а остальным займутся технологии, о которых речь пойдёт ниже. Только общими усилиями можно если не устранить, то хотя бы минимизировать вред от бесхозного мусора.

Абсурд, когда горожане жалуются на «грязный город» при том, что им всегда лень дойти до ближайшей урны, чтобы выкинуть окурок или бумажку. Абсурд, когда свалки устраиваются в каждом углублении, под каждым «благоприятным» деревом. И с таким-то поведением мы ещё осмеливаемся заявлять о своих правах? Желать «достойного уровня жизни»? По меньшей мере, странно…

Проблемы и беды не дают права на безответственность. Недостойное поведение другого не даёт права на собственную халатность. Возвращаясь к началу, нужно сказать, что если хочешь сделать город чище – не бросай бычок под ноги, не оставляй бутылки или «тетра-паки» в траве, не оставляй кулёк с мусором в первой удобной яме.

Ныне мусор стал интересной темой. Вопрос поднят на уровне властей. Дан «зелёный свет» инвесторам добычи биогаза и мусороперерабатывающих заводов. Шведская инициатива поддерживается на Западной Украине, в Мариуполе готовятся установки по добыче биогаза киевской фирмы «ТИС» (полигон ТБО по ул. Краснофлотской), к концу года власти планируют открыть тендер на постройку мусороперерабатывающего завода. Мусор превращается в бизнес, и это не так уж плохо. Есть даже надежда, что у нас хватит сознательности хотя бы раздельно собирать отходы в соответствующие контейнеры, обеспечивая себе чистый воздух и доступные новые товары.

Ситуация стабилизируется? Человек, наконец-то, осознаёт необходимость работы с мусором? Хорошо бы. Ведь есть для этого всё нужное – технологии, высокий уровень науки, дело остаётся только за волевым усилием ответственных персон. Пора заводить машину. Иначе машина заведёт нас.

***

Немного о существующих технологиях.

Их общей основой является включение человеческих технологий в природный процесс кругооборота веществ в биосфере. Не нужно изобретать генный велосипед, достаточно использовать уже существующие природные процессы. Планета живёт на самообеспечении, поэтому человеку для полного удовлетворения нужно только понять систему этой жизни, найти свою нишу в ней. Тогда можно добиться того пресловутого «замкнутого цикла», который позволит воссоздавать используемые блага – как полезные ископаемые, так и пресную воду, земельный ресурс, организмы, используемые в питании. Утопия невозможна, но возможно, по крайней мере, жить в мире с планетой, нас породившей.

Уже давно понятно, что многие материалы можно использовать неоднократно. Сбор вторсырья оказывает солидную поддержку основному производству: стеклотара, макулатура, металлолом – это не отходы, это сокровища, которыми преступно пренебрегать. Как сказал Менделеев: «Топить нефтью – всё равно, что топить ассигнациями». В данном случае великий ум можно перефразировать: «Выбрасывать вторсырьё – всё равно, что выбрасывать деньги».

Биогаз — газ, получаемый метановым брожением биомассы. Разложение биомассы происходит под воздействием трёх видов бактерий. (Википедия)

Добывается с помощью «шатров», устанавливаемых над местами испарения такого газа – городскими и сельскохозяйственными свалками. По природе своей – искусственно синтезированный в кучах мусора природный газ. Использование предотвращает создание «парникового эффекта», помогает очистить атмосферу от токсичных продуктов сгорания других видов топлива.

Биодинамические технологии – позволяют использовать микроорганизмы (черви, грибы, бактерии) для переработки отходов в биогумус – экологически чистое удобрение. Другие продукты можно использовать как топливо, животный корм, лекарственные препараты и т. д.

Но без участия всего общества или хотя бы его большинства в общей работе по развитию экологического образа жизни ни одна из этих технологий не то, что не поможет, а даже не сможет работать, потому что не встретит никакой поддержки. Прежде всего, должно быть понимание вещей, а технологии – это уже вторичное.

Время менять сознание. Это будет лептой, на которую способно большинство горожан и людей в целом. Как ни странно, шаг самый сложный. Наверное, потому что самый первый. Но такая сложность обеспечит достойную жизнь нам и нашим внукам. Потрудиться сейчас – лучше, чем потом «жалеть о бесцельно прожитых годах», кусать локти и рвать волосы.

http://vecherka.com.ua/news.php?full=1495

 

На додачу даю посилання на більш ранній матеріал уже на “Ноосі” – “Герої рециклінгу”.

Саме так, з боку активності та з боку мислення відбувається справжній, сталий розвиток. Активність виступає свого роду “руками”, що виконують роботу мислення. І так має бути за логікою речей. Бездумні дії або нічим не закінчуються, або обертаються проти діячів. Тому постійно треба слідкувати за синхронністю двох аспектів. Постійно ставте собі запитання “чи все правильно я роблю?”, “чи достатні мої дії?”, “чи достатньо глибоко я проаналізував ситуацію?”. Довіряйте тільки обґрунтованим ідеям та рішенням, не вірте самим тільки обіцянкам. Перевіряйте. Інтелект мусить постійно працювати на «підтримку вогню» культури. Розум даний нам Природою для гармонізації процесів життя, тому варто ним усе ж таки користуватися. А вже потім втілювати думки. І не перетворюватися на боягузів через самокопання, як колись свідчив Датський принц. Діємо за японським принципом: подумав – зважуйся, зважився – не думай.

 

Підіб’ємо підсумки.

На сьогодні маємо непогану основу для подальшого розвитку суспільства та його відносин з Природою. Буття нарешті починає надавати свідомості громади адекватної до «викликів часу» форми. Природа і право усвідомлюються справжнім багатством, і прагнення кращого життя вже не обмежується сентенцією «щось треба робити», а переходить безпосередньо до роботи над тим «щось». Культура, таким чином, відроджується на хвилі невпинної еволюції людського духу. Передові загони активістів потроху просувають волю народу на правовому фронті, передові загони культурні сіють зерна думки на сухуватих, але вже готових до сприйняття, теренах суспільства. Най це все ще невеликі струмочки, але ж хіба не з таких стікаються з часом великі ріки. Тому можна ризикнути заявити, що після 20-х років Незалежності Український Ренесанс рухається далеко не безуспішно. Є на що спиратися, є на що надіятися. Якщо сьогодні дійсно визначається доля подальшого розвитку історії нашого суспільства, а «опір матеріалу» збільшується під тиском обставин, то необхідно розганяти свідомість на побутовому рівні, в житті індивідуальному та громадському. Часи непевності й нерішучості минають, приходять часи праці над покращенням життя, і тепер важливий внесок кожної людини, кожне зусилля є вартим.

 

Сама логіка життя підводить текст у часі до самого Дня Незалежності. Дописую його в День Прапора. Важко робити висновок із, як уже сказано, незавершеного процесу, тим більше коли ти не є фахівцем історії, а лише намагаєшся зрозуміти натяки часу, до того ж з позицій оптимізму, і зрештою виникає думка, що тут остаточного висновку бути не може. Епопея продовжується, ми продовжуємо її. Тому просто хочеться сказати, що «країна», «народ», «самостійність» – це все не є назовні, й неможна і не треба робити з них статичні й абсолютні божества для культів. Це все є всередині разом із «багатством духу», «силою», «розумом». Ідеї творяться нами самими, змінюються разом із суспільством, і найкращим внеском від нас буде прагнення знайти якомога більш гармонійне рішення питань, відновити баланс хоча б на даній нам Землі. Ну і, звісно, наполеглива робота з утілення мрій у життя. Будьмо!

KulturтектонікаГармоніяГромадська ініціативаЕкологічний світоглядЕкологіяКиївКонфліктологіяМаріупольПосполитеРеліквіїСофізмХарківХворе питанняЧасу Дух

Максим Холявін • 24.08.2011


Previous Post

Next Post

Comments

  1. Игорь 25.08.2011 - 21:11 Reply

    В этом году в Харькове произошло много “интересного”… С подробностми можно ознакомиться на канале http://www.youtube.com/user/IgoryoshaG

  2. Серж (Харьков) 27.08.2011 - 16:16 Reply

    Хочется верить, что автор не ошибся в своей оптимистической оценке. Но, с другой стороны, иначе и быть не может. Общество развивается, и изменения в нем – необратимы. А складываются они из, на первый взгляд, мелких бытовых действий каждого человека. Ничто бесследно не пройдет, каждая капля дает свой маленький вес в чашу весов, и в конце концов качественные изменения неизбежны.

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University