Персональний сайт Максима Холявіна

Шо такоє Мокша?

Шуба нада!?!?(с) Ромич

 

Людяний одяг

Вже ні для кого не є секретом, що Земля народжує людську культуру. Етніка – мова спілкування між народом і світом. Вона існує всередині людини – і психіки, і тіла. Тобто, це така річ, без якої людина вже не дуже людина. Тому важливо, аби ця штука залишалась живою. Сьогодні Український Ренесанс круто замішаний на спогляданні історії. Воно з одного боку добре, але з іншого – прив’язка до минулого не дає можливості етніці розвиватися. А вона, як і все в житті, може існувати тільки динамічно. Без динаміки, без «свіжої крові» на парному молоці – етніка перетворюється на мертвий і пильний конгломерат нікому нецікавих книжок і потертих шаровар. Хочеться додати, що «шароварщина» – то ще результат поганого відчуття самої історії, позбавлення її життєвості. Але це вже інша історія, вибачте за каламбур.

Проте як би там не було, а природні процеси невпинні, тому вже зараз є люди в Україні, сповнені живого світопочуття, які не просто роблять історію своїм ґрунтом, а ще й примудряються з нього зростати. Таке знаходиться в різних мистецтвах – в музиці, в образотворчості, а також у вжитковому промислі. Сучасний фестивальний рух відкриває «широкому загалу» ясла народної душі, живої всупереч обставинам – технічній інфляції та політичному безладу. Зізнаюся, що тільки серед майстрів, близьких за духом саме до Землі, моя душа відпочиває і сповнюється надії. Вони, наче ті джерела живої енергії, з яких завжди можна напитися живої води. Дуже сильно відчувається контраст між ними та людьми цивілізації, най би й з найкращими з них, інтелігентами та інтелектуалами.

 

Автор носить "Мокша" - прувпік

Сьогодні я нарешті презентую Вам, шановні читачі, текст, який чекав свого часу два роки. З тих пір він уже переродився у щось мало схоже на свій первісний варіант, але від того він став тільки кращим. =)

Через два роки після першого знайомства з «Мокшею» та її фронтменом Сашком Бо-гі, наші шляхи перетнулися і дали змогу поспілкуватися «за жизнь» та «за творчість».

 

Перше знайомство з «Мокшею» – проектом людяного одягу – відбулося на фестивалі «Трипільське Коло. Земля» у 2009 році. Тоді ми з Дружиною побачили намет, повний якогось чудернацького одягу. Зацікавленість мішалася зі скепсисом і недовірою до незвичних форм, але за пару хвилин стало зрозуміло – «це воно!!!» В голові ніяк не вкладався когнітивний дисонанс – ніби етніка, але якась незвична. Це не вишиванки, щось більше схоже на шаманський одяг, але при цьому відчувається в ньому щось таке неймовірно «своє». З тих пір наше маленьке сімейство стало постійними клієнтами «Мокші». Ну і одразу виникло бажання познайомитися ближче та закарбувати відомості про це дивовижне явище в інформаційному просторі. Як уже було сказано, через життєві обставини бажання те виношувалося два роки, але воно було того варте.

 

Мокша впроваджується в Києві =)

Естетика «Мокші» зростає з трипільської символіки. Звідси й те дивне почуття «свого». «Своє», бо ми всі народжені в цьому регіоні, де багато було культур, але з прадавніх найяскравіший слід лишила саме трипільська, бо сама ввібрала в себе багато інших культурних паростків нашої дивовижної Землі. Це, так би мовити, пам’ять самого простору каже: «Ось, я таке! І ти такий! Ми з тобою однієї крові!» Лінія не просто викликає приємність, але й збуджує в душі старовинну тягу до Природи, бо настояна на самих основних, первісних відчуттях від тутешніх ландшафтів. Географічно «Мокша» походить з Вінниці, самого серця земель трипільців, тому тут естетика має не тільки філософське, але й ландшафтне підґрунтя. Засновники її – Сашко Бо-гі, його дружина Агі та друг їх Юрко Швець . Основний матеріал – льон, ще є вельвет.

 

Мокша - це магія. Сашко Бо-гі зі стрижнем світу

«Мокша» – не тільки символічна та природна, а ще й музична. Недарма пан Бо-гі сам захоплюється музикою, бо твори у нього з командою виходять такі, як звук, і мабуть навіть не звук музики, до якого ми всі звикли, а звук самої Природи. На льоні ж бо й звірі бігають, й дерева зростають, й коловороти обертаються, й поля засіваються. А ще – Сонця сяють. Вся ця симфонія підкреслена вагомим у польотності своїй словом самого Богдана-Ігора Антонича – мабуть одного з найяскравіших співців Природи не тільки в Україні, а й у Європі. З таким потужним символічним багажем «Мокша» вривається у народне мистецтво і освіжає його разом з іншими «віндами чейнджу». І хай ще хтось наважиться сказати щось про «неавтентичність».

 

Мокша - це Любов

І ще одна важлива риса – одяг по-народному живий. Поки ми не зачинилися в містах і не почали носити універсалізований маскультом дрес-код ділових костюмів і похідного від джинсів та кросівок, одяг слугував максимальним вираженням людини. За символами можна було пізнати – хто ти і що ти. Тобто, те, за чим нині ганяються неформали та інтелектуали – було звичайною для всіх річчю. Окрім того, одяг (як і всяка інша творчість) виконував магічну функцію сприяння вдачі та відганяння негативу. Та й при всій сучасній нібито яскравості, навіть поганенька вишиванка виглядає вже колоритніше за будь-який глямур. А якщо то «Мокша», то ми вилітаємо в розряд «квіткових дітей». Нас з Дружиною уже, і запідозрили в участі в етнічному фесті, і спитали «де взяли?», і навіть африканськими місіонерами один п’яничка охрестив. Навіть незвично після цілком собі нормальних походів по вулиці раптом опинитися в центрі уваги та ловити погляди. =)

 

Мокша - це Воля. За межею звичайного на "Трипільському колі"

На «ТКолі» цього року, по гомілки в багнюці, ми з Дружиною Тетяною таки допливли до намету «Мокші» та (в мене та спроба була 3-ю за три дні фесту, що я там з’являвся) змогли поговорити з Бо-гі. Під дощем і під жваві звуки сусідньої малої сцени дізналися ми про те, з чого «Мокша» почалася і як виросла в «правду, б», і якими принципами керувалася справа – з перших вуст:

 

М. – Як до Вас прийшла «Мокша»?

 

Бо-гі. – Випадково. «Мокша» – це «Мокоша», але ми взяли російськомовний варіант звучання, щоби подратувати народ, який робить ставку на «національне». «Мокша» як одяг з’явилася випадково, не так спочатку все планувалося. Був у мене такий собі перехідний період, працював досить активно у будівництві, але остогидло мені все дуже, захотіли з товаришем зайнятися меблями деревлєнними. Знайшли приміщення під то в десяти кілометрах від Вінниці, а там випадково попередній хазяїн залишив швейні машинки. У навантаження, мовляв, «здасте на металолом». Однією з ідей було робити безкаркасні м’які меблі, то ж машинки лишили. Тоді ж «Артполе» проводило фестиваль, а це наші друзі-знайомі, – захотілося нам взяти в тому участь. Кажу: «Давай зробимо щось таке від себе – акційно». Знайшли льон. Це теж окрема історія. Людина, яка займалася тоді льоном, робила це, фактично, для душі. Вона з Одеси, працювала на сьомому кілометрі, ніби така собі торгашка, але чомусь льон її чіпляв дуже, хоча його і не брав тоді ніхто. Ми познайомилися. Гамма, сам матеріал наштовхнув на ідею, і ми зробили тоді невеличку партію сорочок з символами Трипілля й цитатами з Антонича. Ось такий був початок «Мокші» – акція. Народ нас сприйняв, сприйняв досить активно, і ми вирішили, що треба рухатися далі. Отак потроху дійшли до тієї «Мокші», яка є зараз…

 

Мокша - це Природа

М. – Від меблів дійшли. =)

 

Бо-гі. – Ну, про меблі ще мріється, але… побачимо. =)

 

Тетяна. – Уявіть собі меблі в такому стилі…

 

Бо-гі. – Во-во!

 

М. Ну, до «Мокші» у Вас була філософська підковка…

 

Бо-гі. – Так. У принципі, я ще людина совдепа, але андерґраундного совдепа. Я спілкувався з людьми, які жили в анлерґраунді, там були філософи якісь підпільні, поети, фантасти, яких не визнавали… І так ми активно спілкувалися майже років п’ятнадцять, у нас був майже філософський гурток. Зустрічалися по вихідних і проводили час у перемиванні одне одному кісток. =) Тобто, певний багаж був, і хотілося його кудись реалізувати. Саме тому і пішов з будівництва, бо там хоч нібито й дизайн, але все робиш під клієнта, щось таке не сприймали.

 

М. – Це Ви вже скільки років займаєтеся саме одягом?

 

Бо-гі. – П’ять років, з 2006-го.

 

М. – Чому Трипілля? Що таке Ви знайшли в цій культурі для себе?

 

Вони атакують!

Бо-гі. – Звідти, власне, й «Мокша». Певний час я вивчав релігії: спілкувався за можливістю з носіями, перечитував усе що можна. Вийшло так, що найближчим було язичництво як таке, але все одно туди не йшлось, бо не було якихось зачіпок, чогось не вистачало. Теоретично нібито все ясно – що може бути окрім язичництва, бо ось воно, і ось воно… Але залишалося питання до людей – будь-яких, язичників чи ні – чому саме так складаються відносини в суспільстві, чому, наприклад, шаман має керувати? Пошук продовжувався. Читаючи-перечитуючи книжки академіка Рибакова, знайшов таку главу «Начала государственности». Отут мене переклинило, і я зрозумів – ось він початок неправильних, як на мене, відносин між людьми, – коли почала з’являтися держава. Через нього я зрозумів, що державу створили воїни і торгаші…

 

Тетяна. – Ті, хто брав данину.

 

Бо-гі. – Так. От вони зробили собі структуру, від якої почалися проблеми. І от до того десь на наших територіях – Трипілля. Чомусь там був матріархат, не було ніяких богів, перших-других-третіх. Була, знову ж таки, Богиня, не чоловік, не агресивний початок, з тим й інші настанови на життя. Ну і от. Я почав уявляти, як могли б жити люди з такими ідеалами, настроями. Мені думається, що жили вони інакше, саме так, як хотілося, щоб воно було зараз і тут. Філософсько-моральний аспект Трипілля нам дуже близький, і естетичний. Саме трипільська графіка дуже близька нам – тобто мені і моїй дружині, у нас воно разом народжується. Я собі визначив – оце Пікассо! – Трипілля – це реально лінії Пікассо, і та логіка, за якою вони будують усі свої штучки, – воно просто прекрасне! І щодо Рибакова. З нього я взяв «Мокша». Він досліджував трошечки тему Трипілля, принаймні, в нього є місця. Він там наводив Мокоша, Макошь і Мокша. Я знав, як звуть богів у наших неоязичників, і от у них Мокша не визнається, тому що народність то російська, тобто такі вже націоналістичні діла. І я сказав: «О, добре, значить будемо ходити по Трипіллю з Мокшею». =) Мається на увазі, кінець-кінцем, та сама трипільська Богиня, а імені в неї нема, писемності не було, тому ніхто не знає сьогодні, як її звали. Довелося виходити з положення таким чином. Таке Трипілля… =)

 

Бо-гі. – Є якась земля, яка має народжувати культуру саме тут і зараз. Ось ця трава, ці наші яблука, і не треба проганяти їх через пісню веселкову, Шевченка, ось прямо звідси бери і народжуй якусь штуку-дрюку, свою. Тоді дійсно буде жити культура в цій цивілізації, де адідаси всілякі розплодилися.

 

Тетяна. – Оці пластикові бренди настільки відривають від життя, що зрештою опиняєшся в якомусь пластиковому універсі.

 

М.Х. – Вас зараз у «Мокші» скільки?

 

Бо-гі. – Ми з дружиною займаємося ідеологією і дизайном. Зараз у нас трохи зменшився склад, у кращі часи в команді було чотирнадцять людей, тепер шестеро.

Взагалі, сьогодні все це є складовою нового проекту. Ми вже побачили, що «Мокша» хоче, що може, куди вона йде, і от ми з Ромичем (Рома Шкоруп – прим. М.Х.)

 

Да-да, я. Ромич.

Ромич. – Да-да, я. Ромич.

 

Бо-гі. – …зробили проект «Правда, б»…

 

Ромич. – Прямий ефір? Радіо?

 

Бо-гі. – …крамницю, до якої підтягуємо народ, якому цікаво з нами, нам з ними і десь по-дорозі, і щоб різні. Зараз долучили керамістів, біжутерія є – і львівська, і франківська. Тобто, вишукуємо цікавих людей. Ідея – «збільшити вплив», зібрати і угрупувати народ навколо «Правди, б», групувати народ, який працює в різних умовах. Сподіваюся, у цього буде продовження, бо є ще купа ідей культурних, але треба спочатку почати, щоб воно стало на ноги.

 

Слідуючи улюбленому принципу, автор не міг не запитати пана Бо-гі про музику. Авжеж, куди ж без музики у «нашій справі».

 

Бо-гі. – Так, музика – це у нас досить активна складова. І я меломан, і дружина, постійно щось вишукуємо. Сам вічно шукаю різне в різному. Є друзі серед музикантів: Йорій Клоц, «Пропала грамота» – найближчі, з «Перкалабою» теж спілкуємось. Знову ж таки, спілкуємось, із ким більше сходимося. От для «Грамоти» робили декілька сорочок і платтів, просто тому, що хочеться. Зробили їх такими широкими, дещо під Африку, бо Паша, вокаліст, любить Африку і десь звідти качає собі енергію. У них тоді якраз вийшов альбом, зробили габаритні такі нашивки з цитатами та малюнками.

 

Тетяна. – А самі не граєте?

 

Бо-гі. – Ні, нажаль не граю. Пробував, але.

В спільноті на Facebook на початку року з’явилася серія прикольних фото про поїздку на Західну. Цікаво стало – куди і навіщо ганяла «Мокша»?

 

М.Х. – А що Ви шукали в Карпатах?

 

Бо-гі. – Вишукували майстрів для «Правди, б». Львів, Франківськ, Коломия, і далі ближче до Карпат. І знайшли.

 

М.Х. – Бачив на фотках з тої мандрівки ткацький станок…

 

Бо-гі. – Так, це ми були… в Косові, там є училище прикладних мистецтв…

 

Тетяна. – О, а мені якраз дуже подобається Косовський розпис, оця його палітра – зелена з коричневим…

 

Бо-гі. – І жовтим…

 

Тетяна. – …але те, що привозили на Андріївський (на День Києва – прим. М.Х.) якось не дуже було. Хочеться вибратися туди хоч би на базар – подивитися.

 

Бо-гі. – Ну, на Андріївський просто привозять всі все. =) Теж треба вишукувати, але в Косові є лавки майстрів – просто на базарах, там дійсно можна побачити їх роботи. А взагалі справжніх майстрів доволі складно знайти. Їх ніде не виставляють, ніде нічого, сидить він собі у майстерні сам собі та й годі.

 

М.Х. – А за час існування «Мокші» не зустрічали якихось альтернативних ініціатив, схожих на Вашу?

 

Бо-гі. – От ти знаєш – ні! Притому, що я чекаю на такі. Правда, я дядя у плані відносин доволі складний, треба, щоб ми з людиною сильно сходилися. І от я чекаю на таких, щоб ішли зі своїми проектами, байдуже якими, головне, щоб воно мене зачепило, але нема поки що. Можливо я їх не знаю, можливо ми просто не зустрічалися, але поки що нема.

 

М.Х. – Як не стати масовим за наявності популярності?

 

Бо-гі. – Баланс треба зберігати. Треба не повторюватись, рухатися вперед – і не робити багато. «Багато», в принципі, – це вигідно. Шиття й заробляє тим, що може одну модель шити десять років, швидко, бігом. Як тільки починаєш заморочуватися – воно падає зразу в рази. У нас є таке завдання – не ставати масовими. Хочеться бути на своєму рівні, і я вважаю, що все від мене і залежить. Як я казав колись дівчатам, що у нас працюють: «Коли я приїду на білому мерседесі – можете розходитись, значить я вас обманював». Високо лізти точно не збираємося, хочемо залишатися серед людей.

 

Вдягнутися у «Мокшу» - не просто прикрити тіло льоном замість джинси. Це навіть не означає взяти собі «етнічний стиль». Вдягаючись у «Мокшу», людина отримує шанс доторкнутися до чогось дуже важливого і древнього в собі, переданого від самої зорі культури, коли Природа і Людина ще спілкувалися на рівних. Самі лінії та кольори заражають життєрадісністю і ясністю, ти вже не можеш бути тим самим сіреньким джинсово-футболочним споживачем, що був ним раніше. Мабуть, головна хитрість «Мокші» навіть не в дивному дизайні, не в потужному філософсько-естетичному ґрунті, а в тому, що вона вертає життю живий, насичений колір. В часи махрової цивілізації наш зір уподібнюється до цифрових «мильниць», у яких бліді та зернисті фото вимагають обов’язкового «дотягування» в фотошопі. Яскравість «Мокші» повертає нам природну гостроту зору, і коли ми бачимо більше і живіше, то й самі починаємо сяяти різними барвами.

«правда, б» сьогодні – це дуже затишний підвальчик – «підвалина цінностей» – на Пушкінській, 31-б (Київ, авжеж). Там сидять привітні та відкриті до приємної розмови хлопці-дівчата, і лежить безліч цікавих речей – одягу, прикрас, картин, сумок, кераміки, музичних інструментів… Взимку можна погрітися, влітку – втекти від спеки. Живе укріплює позиції на полі міста щонайкращим чином. В майбутньому Бо-гі та команда планують долучити до «правди,б» не тільки майстрів, а й узагалі митців, щоби була не просто крамничка, а – клюб. Такі клюби – то правильно, бо вони, наче стрижні, закручують навколо себе культурну активність і дають опору, щоби перевертати всяке. Тож… «Підходьте! Вільна каса!» Satisfaction як то кажуть – guaranteed.

KulturтектонікаVisual'неАртГармоніяЕкологічний світоглядЕкологіяСофізмЧасу Дух

Максим Холявін • 31.07.2011


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University