Персональний сайт Максима Холявіна

2 коментарі

Black Swan. Аронофскі рятує американських акторів

Black Swan by Darren Aronofsky

Даррен Аронофскі – спаситель американського акторства. Сполучені штати, наскільки б великим не був потік поганого кіно звідти, все ж таки мають великий багаж акторського м’ясця. Мабуть, це не уникне слідство імміграційного характеру цієї країни. З мерехтливого натовпу етносів рано чи пізно будуть викристалізовуватися певна еліта, створена з найкращих представників кожної окремої спільноти. От і маємо наразі велику кількість дійсно видатних акторів, яким тільки не пощастило опинитися в наскрізно голлівудському контексті місцевого кінематографа. Але. Викристалізовуються не тільки актори, але й сценаристи й режисери. Тому з часом стали з’являтися фільми, які виразно контрастують з мейнстрімом, але при цьому залишаються поза межами арт-хаусного декадансу, продиктованого – за словами однієї цікавої статті – «каноном меланхолії».

Jamin Winans - композитор і режисер

На сьогодні мені відомі як мінімум два «позаконтекстні»  режисери – Jamin Winans (в співавторстві з Kiowa Winans) і Даррен Аронофскі. Саме фільми цих режисерів надовго засіли в голові після перегляду. “Ink” – чети Winans і «Фонтан» Аронофскі глибоко засіли в пам’яті й часто виринають з її глибин в образах, які допомагають у філософських пошуках. Що саме цікаве – саундтреки цих стрічок також відрізняються особливою потужністю. Музика вже згаданих Winans і робота Clint Mansell з Mogwai і Kronos Quartet так само вертається в свідомість і так само допомагає підносити емоційний стан на необхідну висоту. Я не ризикую відносити ці кіна до класу «видатних» або, бороньте боги, «геніальних», але в порівнянні зі звичним потоком безумовної емоційної «жуйки» вони виглядають мало не зорями небесними. Події в них не скроєні за шаблоном, не скроєні за шаблоном і персонажі, є достатня міра оригінальності, нема жорсткої форматності – в тому числі й арт-хаусної, постмодерної. Це просто хороше кіно, і його просто приємно дивитися.

 

Даррен Аронофскі - рятівник американських акторів

І от руки з головою вкупі дійшли, нарешті, до «Чорної лебеді» Аронофскі. Кіно тримає від першого до останнього кадру. Потужна напруга трилера разом із темою містики мистецтва, а також сильною психологічною закваскою заворожує і поглинає. Давно хотілося знайти щось таке, що було б насправді цікавим, а не «просто так». Очікування не підвели. Тендітна Наталі Портман дивовижно яскраво передала образ дівчини, яку роздирає внутрішнє протиріччя, непримиримість темного та світлого начал у душі, яке руйнує її і морально, і фізично. Але водночас стрижнем є одержимість танцем. Мистецтво здатне бути страшною силою, яка не вкладається в рамки тільки позитивного, творчого. Мистецтво так само може руйнувати, бо воно – від Природи в нас, а Природа далеко не ідеал моральності, через що від неї свого часу активно відверталися представники нової гостро-соціальної релігії. Можна довго і безглуздо сперечатися через технічні дані акторки, чи вміє і чи достатньо вміє вона танцювати – це все суть лише засіб вираження внутрішніх переживань вищеназваного коктейлю емоцій. І в цьому їй віриш. Така глибока виразність не доступна Голівуду. Для цього потрібно мати на руках дійсно свіжу та цікаву історію, а не черговий франчайзинг варіацій коміксів.

 

Демонічний Vincent Cassel

Тема боротьби темного і світлого начал – теж не нова, але її кожного разу можна творити і відтворювати таким чином, що вона буде цікавою. І що приємно саме в «Чорній лебеді», так це тема необхідності обох начал в людині. Рефрен “sweet girl” гнітить героїню (Nina), кожний прояв еґо нещадно карається оточенням. Сила, спрямована тільки на самодисципліну, починає руйнувати її. Такий стан за сенсом дорівнює слабкості. Її балетмейстер належить до демонічного начала, але це демонічність інстинктів, які хоча й повинні бути під контролем, але при цьому не повинні бути пригніченими. Він схиляє її до вивільнення (рефрен “loose yourself”). Проте інстинкти – штука буйна. Тяга до насолод може зруйнувати або збити з шляху, тому “loose” кожної миті загрожує перетворитися на “lose”. Можна трактувати це з фройдівських основ, але то було б занадто по-американськи. Anyway, ідеального стану героїня досягає тільки тоді, коли перемагає сама себе. Най би і у формі галюцинації, най би і у формі суїциду. Ця тонка гра розуму, схожа на демонічну музику. Можливо, Ніна все ж таки втратила себе, але в її ситуації саме це і було формою перемоги. З іншого боку, яку себе вона втратила? Чи не збудовану соціумом у образі матері «милу дівчинку» (“sweet girl”) ? Отож.

 

У Аронофскі це вже другий фільм (доречи, спорідненість завірена ним самим), де головний герой втрачає все, і життя в тому числі, заради свого власного стану “perfectness”. Безпутний реслер Енді Баран (Мікі Рурк), змушений піти через хворобу серця, ніде в житті не може вже знайти собі місця. Він уже настільки просочився духом непутящої свободи 70-80-х, що тепер йому не світить втримати стосунки з донькою, а також зав’язати щось зі стриптизеркою, яка працює на благо свого малого сина. Все що він може – це реслінг, несамовитий театр жорстокості, де він у своєму руслі. Тому йому нічого не залишається, як «показати роги» і стрибнути з огорожі назустріч долі. Отут життя «поза грою» дійсно символізує втрату себе, яким би неприглядним той «я» не був. В «Чорній лебеді» Ніна, втрачаючи себе на творчому шляху, якраз насправді й виходить до себе справжньої, зустрічається з собою, най би всього на один виступ. А далі тільки біле світло і свідомість “perfectness”.

 

У стрічках Аронофскі всі ці популярні актори: Х’ю Джекман, Мікі Рурк, Джаред Лєто, Марлон Вайонс, Наталі Портман – отримали унікальну можливість відпрацювати себе на повну. Він дав вихід їх виразності, розкрив їх потенціал настільки, наскільки це можна було зробити на одну стрічку. Він дав їм таке кіно, на яке вони заслуговували – справжнє. Тому що голлівудські болванки навіть не прагнуть дати акторам виразитися. Їхнє завдання – засвітити ім’я та лице. Саме тому Аронофскі можна сміливо назвати «спасителем» американського акторства, режисером справжнього кіно. Окрема подяка відходить до його сценаристів, які змогли створити основу для повноцінної, закінченої екранізації. На сьогодні для кінематографа (особливо американського) це теж неабияка заслуга.

Visual'неАр[т]хітектонікаАртКіно

Максим Холявін • 28.07.2011


Previous Post

Next Post

Comments

  1. Surprizoff 29.07.2011 - 11:38 Reply

    Ну это ж надо! Только недавно искал по Кинопоиску .чего бы такого посмотреть. Нашел “Черный Лебедь”. Даже вкладка в браузере открыта. И все как-то не решался скачать и посмотреть. А тут такой знак свыше:)

    • Максим Холявін 29.07.2011 - 14:55 Reply

      Ну ось бачиш, інформаційні вектори зустрілися. =) Дивись, рекомендую.

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University