Персональний сайт Максима Холявіна

У пошуках громадянського суспільства. Декілька міркувань

Козаччина - один з найкращих зразків громади

Події навколо Щекавиці змушують вкотре задуматися про головну, мабуть, на даний час проблему нашого суспільства – проблему громади. А точніше – її відсутності. За великим розрахунком, українське суспільство сьогодні активно відроджується з пострадянського попелу. У нас є громадські організації, рухи і просто небайдужі люди, котрі своєю працею прокладають шлях до майбутнього. Це добре, так і має бути. Але треба рухатися далі, треба сягати наступного щабля розвитку – створювати громади.

Технічно в нас немає жодних перешкод до об’єднання. Навіть у Конституції це оговорене. Проте ми маємо бар’єр набагато гірший за матеріальний – бар’єр психологічний і соціально-психологічний. Кажучи простіше, ми боїмося розправи – фізичної або матеріальної. Ми боїмося програти, тому не вступаємо в битви. Ми не хочемо погіршення життя, але при цьому боїмося його покращити, віддаючи перевагу сякому-такому існуванню. Ми кожного разу поступаємося гідністю на користь жалюгідних крихт зі столу новітніх хазяїв. Одним словом, ми хворіємо на вбогість духом.

 

Помаранчева революція (фото Володимира Івшина)

Хто виходить на вулицю, на акції протесту? Молоді. У них вирують гормони, їм адреналін перекриває почуття страху, і саме тому вони ефективні. Не вистачає тільки життєвої мудрості, яка дозволяла б доводити свої дії до логічного завершення. Проте в процесі дорослішання замість мудрості приходить або розчарування, або лінощі душі, або ж слабкість. Духовно виживають ті одиниці, що життєву мудрість сполучили із силою духу, почуттям гідності. Вони й створюють громаду, ефективну спільноту, здатну як до самоорганізації, так і до захисту своїх прав у більших формаціях, як то область, країна. Розмова йде про демос – не натовп проплачених крикунів, а саме спільноту освічених, культурних і при цьому сильних людей. Сьогодні таку формацію прозвали «середній клас», але краще назвати тих людей «вільними». Громаду творять лише вільні. Якби ті молоді отримали підтримку і настанову старшого покоління, громада уже існувала б, і їй не довелося би працювати в полі силових впливів – на її основі працювала б сама система законодавства, що сьогодні скидається більше на мотор без палива. Проте нам досі не вистачає сил, оскільки з одного боку маємо велику кількість заляканих свого часу людей, з іншого боку велику кількість людей розчарованих і пасивних, з третього боку – пригнічених ілюзіями цивілізації. Але надія залишається, бо серед названих груп ще є ті, хто коливається, хто має в собі потенціал громадянина, але йому не вистачає іскри, яка запалила би його гідність.

 

Сила громадянина - в любові до Землі

На чому заснувати силу громадянина? Зазвичай аристократичний характер в людині формує велика любов – до Землі та близьких. З такого персонального початку зростає любов до Природи і людей. Я писав про почуття до рідної Землі та необхідність локального мислення, але хочеться ще раз наголосити на тому, що тільки тоді, коли ти любиш щось і володієш ним, – ти будеш захищати це щось. Неможливо вловити в людині момент, коли вона просякає розумінням мистецтва, розумінням краси, і крізь це розуміння в неї вливається простір Землі, який вона з часом прагнутиме захищати як те любиме щось. Але таке відбувається, і разом з красою людина починає усвідомлювати необхідність певного гармонійного порядку речей (балансу), з якого витікають усі радості. Прагнення зберегти предмети своєї радості змушує людину качати м’язи.

 

Слід цивілізації. (фото Юрій Тимощук)

Цивілізація з її духовним безладом притлумлює в людині самостійність і розмах мислення. Затиснуті в багатоквартирних вуликах, люди перестають бачити Землю, розуміти красу справжнього. Естетичні потреби в них задовольняють яскраві картинки з телевізора або комп’ютера, фізіологічні та психологічні – блокбастери і віртуальний секс. В такому царстві сурогатів годі й мріяти не те що про громаду, а навіть про вільну людину. Вона саме себе взяла в полон, переслідуючи мету тотального комфорту.

 

Нищие молятся, молятся на
то, что их нищета гарантирована.
(с) НАУ


Людина великого міста втратила прагнення до великих справ. У когось таке прагнення лишилося – проявляється воно в дещо збочених формах, які інколи набирають ознак геростратства (як у випадках руйнування пам’яток історії заради комерційного інтересу). Іншим же згадані блокбастери підміняють насолоду від реальної справи насолодою справами персонажів з екрану. Воно вдвічі ефективніше за реальність ще через те, що не доводиться докладати ніяких зусиль до надбання позитивних емоцій. Все зроблять за тебе – Герої, Партія, Старший Брат. Твоє завдання – їсти, що дають. Отакі нагодовані люди бояться реальності, як вогню, бо truth, як відомо, – hurts. А хто ж добровільно зголоситься терпіти втрати, а то й фізичний біль?! Нема дурних! Але ж справа у тому – за що, власне, той біль терпіти? Часто це бувають варті справи. То ми відмовляємося від вартої справи? Ми відмовляємося від покращення або захисту власного життя? Навіщо ж тоді жити, як кажуть – «коптити небо»? Позиція, продиктована страхом, – не захистить. Якщо хтось із нас потрапить в поле зору чийогось інтересу – схована в пісок голова не врятує від розправи. Це не означає, що треба кидатися грудьми на дзот, але й відлежуватися в шанцях неможна. Треба діяти – діяти адекватно ситуації. Головне – любов повинна переважити страх.

 

Ты должен быть сильным,
иначе зачем тебе быть
(с) В. Цой

 

Можна не розмовляти про остаточно загиблих духом людей, які вже наскрізь просочилися пивом та Голівудом, візьмемо до уваги ще хоч трохи живих і свідомих. Перед кожним із нас з часом постає вибір – робити чи не робити. Не всі ми герої, тому кожен робить по мірі сил. Але якщо ми все ж таки відчули поклик долучитися до тих декількох безумців, позбавлених «здорового глузду» (як це мислення нині називають), які захищають, наприклад, гору або права тварин, то можна вважати себе трошки кращим, ніж був раніше. Ти вже тоді трошки герой. І є надія, що далі буде трошки ліпше, ніж учора. Ти хочеш жити краще, але при цьому ще й робиш якісь кроки для здійснення бажання. Ти щасливий, бо в тобі любов переважила страх. У таких щасливчиків не страждає почуття гідності та самоповаги. Такі щасливчики, власне, і стають мимохіть тягловими конями суспільства. Власна зацікавленість у нормальному житті починає працювати на всіх. Але якщо ці «всі» не будуть підтримувати його – одинока ініціатива загнеться. Та й навіть якщо один переможе – більшість може втратити це надбання в подальшому, оскільки не оцінить його і не буде ані захищати, ані користуватися ним. В тому й сіль громади, що вона не просто захищає свої інтереси, а вдосконалює сам правовий устрій країни.

 

Що необхідно тим, хто за описаних умов лишився живим?

  1. Усвідомити природу своїх цінностей, знайти причину своєї любові.
  2. Передати свою любов іншим за допомогою слова і діла. Робота справжнього громадянина полягає не тільки в боротьбі, але й у постійному саморозвитку, який позначається на способі його життя. Працювати чесно, старанно, піклуватися про середовище свого життя, навчати дітей цінувати своє багатство і розуміти необхідність поваги між людьми. В принципі, усі ці речі неодноразово описані в різноманітних кодексах честі, але варто собі ще раз нагадати.
  3. Захищати свої цінності, те, в що закоханий.

 

Хто вже живий, кому пощастило мати розуміння справжнього, повинен передати своє щастя далі. Його «проповідь» надасть тим, хто вагається, імпульсу до власного мислення, а зрештою – до власної любові й почутті Природи як багатства, яке необхідно плекати, а не «просаджувати». Розуміння природних рівноваг народжує в людині розуміння необхідності рівноваги всередині суспільства, яке теж є породженням природи. Баланс позитивного і негативного вивчається в культурі разом із питаннями призначення людини, сенсу життя. Коли людина починає не просто думати, а вдосконалюватися, – починається справжній прогрес суспільства.

Сучасна цивілізація блукає в ілюзіях, котрі гублять як тих, хто «згори», так і тих, хто «знизу». Справжньою перемогою людини в цій духовній боротьбі буде саме подолання ілюзій, відкриття світу як він є і адаптації до природних законів. Зрештою, тотальний комфорт техносфери – далеко не причина і не ціль розумової еволюції. Інтелігентність (intelligence), джерело культури, є людський спосіб віднайдення оптимального способу життєдіяльності. Тож життєздатна громада повинна будуватися не на низьких інтересах, а на інтересах високих, інтелігентних.

 

В зачатковому стані громадянського суспільства злочинні дії проти народу «згори» породжують зворотне зло. Неможна весь час тиснути і висмоктувати сили суспільства, неможна весь час тягнути ковдру на себе, інакше народний терпець урветься, і країна ризикуватиме зіштовхнутися з екстремізмом. Причому винуватими в такому випадку будуть не самі екстремісти, а ті, хто їх на те спровокував – олігархія і корумповані політики. Хоча тут уже навряд чи можна буде визначити правих та неправих, оскільки воно просто буде як є, за принципом голого причинно-наслідкового ланцюга. Але чи варто доводити то такого? Ми похваляємося своєю цивілізованістю, і при цьому навіть не здатні побудувати нормальний спосіб співіснування. Постійне скеровування або нерозвиненими інстинктами, або комплексами та образами призводить до безладу людського життя, який уже почав руйнувати екосистеми, тобто базу, на якій ми всі живемо. Знецінення екології, зневажливе ставлення до Природи ставить під удар усіх без виключення, хоч би то селянин чи банкір. Ілюзією є те, що хтось зможе врятуватися від екологічної катастрофи і при тому буде почуватися комфортно. Здавалося б – яке це має відношення до справи? Пряме. Оскільки нездатність людини налагодити власне життя не залишається в рамках самої лишень цивілізації, а негативно позначається на середовищі існування, на біосфері. Жадібність і слабкість духу руйнує не тільки людські долі, але й долю самої Природи. Тому громада потрібна не тільки з огляду на людину, але й з огляду на саму Землю. Бо тільки громада, створена з достатньо свідомих, достатньо розвинених людей може залишитися в межах екологічного оптимуму.

 

Велике значення має місце проживання. Це є найближча й найбільша цінність людини. Можна жити в Маріуполі й цінувати Дніпро та Софію Київську, але Кальміус і Водонапірна вежа все одно будуть рідніші. Адекватно було б маріупольцю захищати в першу чергу їх, в той час як киянам оберігати древню святиню цивілізаційного значення – Софію. Якось так стається, що на акціях із захисту Києва часто опиняються якраз не корінні кияни, а небайдужі приїжджі (іронія долі, га?). Історія приїзду в Київ у кожного з них своя, але суть у тому, що саме вони приходять і якимось чином допомагають активістам або ж самі стають активістами. Воно добре, але так не має бути. Коли місцева людина не навчилася цінувати і захищати своє – навряд чи існуватиме великий прогрес у справі. Купка небайдужих може добитися тимчасової перемоги, але закарбувати її в історії може тільки спільнота. Великі полководці писали історію штиками своїх воїнів, великі правителі карбували своє ім’я та ім’я свого народу руками самого народу. Якщо лідеру не буде чим писати, то й залишиться він хіба що коротким спалахом, чиє світло надихне більш вдячних людей у майбутньому. Але мета не буде досягнута, в реальності залишиться втрата і попіл поразки. Тому найміцнішою цеглою повинна бути місцева громада. Один фізично не зможе встигнути всюди, всюди підставити своє небайдуже плече. Та й будуть такі вчинки радше жестами відчаю, ніж боротьбою, а сам той один здобуде вінець мученика, а не революціонера. Мабуть, нині одне з найголовніших правил для громадянина – «захищай своє!»

(Докладно про дух місця і його значення для людини можна почитати тут)

 

Жанна д'Арк

Тут зі мною можна не погодитися, але я сам проти самопожертви як принципу. Подвиг, великий вчинок – справа варта, на неї йдуть справжні герої, але треба берегти своє життя – берегти для подальшої боротьби. Інколи долю битви вирішує одна жертва, але її приносить саме той, хто опинився саме там і відчуває, що прийшов саме його час. Справа дуже тонка й індивідуальна. Якщо такий принцип застосовувати для всієї битви, то є ризик опинитися в ситуації царя Пірра. Неможна дозволити страху перемогти в собі, але й неможна розвивати суїцидальні нахили. Краще, коли всі свої залишаються мінімально ушкодженими. Ще краще, коли ворог переможений без боротьби. Така перемога – здобуток чистого духу. Прикладом може послужити «безкровний похід» Жанни д’Арк на Реймс. А ще краще – працювати в дипломатичному полі. Як казав засновник бойового мистецтва Айкідо Уещіба Моріхей: «Справжня перемога не полягає в поразці супротивника, справжня перемога несе Любов і змінює серце супротивника». Інакше кажучи, краща перемога – переконання.

 

Мені довелося часто-густо стикатися з позицією «всіх їх стріляти треба». Історія не раз показувала, що подібні заходи абсолютно неефективні. Стрілянина не призводить до розумового (культурного) зростання суспільства, і дуже часто стріляють якраз не тих, «кого треба». Звісно, екстремальні ситуації вимагають від людей радикальних дій. Злам паркану навколо зритої Щекавиці був актом, який за природою дорівнює спасінню людського життя. Так само, як при пожежі ламають двері, рятуючи когось, при порятунку унікального об’єкта Природи доводиться вдаватися до радикальних заходів – раз уже правоохоронна система не може припинити вандалізм, а державні органи (в даному випадку КМДА) кажуть про законність вандалізму всупереч духу закону і здоровому глузду. Тоді громаді доводиться робити вчинки, які за умов конструктивного ведення конфлікту були б непотрібні. А потім доводиться страждати за це. Але реальну перемогу в конфлікті можливо здобути тільки тоді, коли вона зафіксована в правовому полі, коли прецедент внесений в історію правознавства. Без цього будь-які радикальні міри будуть тимчасовими, неповними. Радикальні дії може й підкосять бадилля, але не вирвуть його корінь. Коли ж історія конфлікту буде записана і воля громади буде зафіксована в юридичній практиці – буде прогрес. І знову ж таки, повертаючись до сказаного, – без наявності громади правове поле не буде працювати. Рондо!

 

Наостанок хочу сказати ще таке: я не волів би загострення конфліктів. Ще менше хотілося б нескінченної і безглуздої соціальної війни, під якими би благими гаслами вона не відбувалася. Конфлікт має бути вирішеним. Мислячі люди повинні виводити конфлікти в конструктивне русло, аби вони не ставали шляхом саморуйнації народу, а розвивали та гартували його. Уникнути конфліктів неможливо, оскільки протиріччя закладені в самій світобудові, однак необхідно робити їх немарними. Протест заради протесту або війна заради війни не приносить нікому користі. Вище призначення сили – підтримка балансу та ефективної життєдіяльності суспільного організму. Громада повинна бути носієм саме такої сили, і досягається це за допомогою культури. Як уже було сказано – діяти треба адекватно ситуації, але метою дії завжди повинен бути лад.

 

А. Васнєцов "Віче"

Підіб’ємо трохи підсумки. Як уже було сказано на початку – суспільству треба вже потроху орієнтуватися на шляху розвитку на громади. Громадою ми визначили спільноту культурних людей, свідомих необхідності балансу між людською життєдіяльністю і Природою. Такий баланс досягається тільки тоді, коли всередині самого суспільства зберігається збалансованість, достатній духовний рівень. Духовність же походить від любові до Землі та народу, яка приходить до кожного під час особистого пізнання життя. Громадянин відчуває навколишній світ своїм багатством і відноситься до нього з повагою та увагою. Штука, як бачите, тонка і непроста – конструювати суспільство. Глина для цегли надзвичайно вередлива і мало піддається обробці, вимагає майстерності тоншої й глибшої за лозунги й прапори. Але починати треба. Хтось із новітніх гончарів піде шляхом мистецтва, хтось – громадського активізму, хтось займеться філософією. Але треба пам’ятати, що ми всі варимося в одному котлі, будуємо один дім, тож треба якось вчитися тут співіснувати та й світити не тільки собі самому. Власне світло пізнається краще, коли воно відбивається в людях.

KulturтектонікаГармоніяГромадська ініціативаЕкологічний світоглядКиївКонфліктологіяМаріупольСофізмХворе питанняЧасу Дух

Максим Холявін • 11.07.2011


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University