Персональний сайт Максима Холявіна

1 коментар

Більше, ніж просто гора

В чому різниця між національним інтересом і бізнес-інтересом? Нібито – перший інтерес пов’язаний суто з явищем соціально-психологічним, культурним і трохи біологічним – нацією. Другий – нібито – більш нагальний, більш явний і осяжний. Перший інтерес породжений самою історією, другий – днем сьогоднішнім, тимчасовістю і швидкоплинністю. Ми рідко можемо безпосередньо спостерігати досягнення нації на тлі брутальних історичних подій, зате ми чітко бачимо досягнення сьогоднішніх «еліт» у вигляді маєтків, висотних бізнес-центрів тощо. Технологія – досягнення культури, а отже – національного інтересу, зразок технології – досягнення бізнес-інтересу. Нам сьогодні здається, нібито рушійною силою суспільства є саме другий, матеріальний інтерес. Мовляв, раз у підприємців є все, що нині вважається благом, значить на їх боці й «сувора правда життя». Але якщо придивитися, то швидко стане ясно, що замки бізнес-еліт побудовані на піску. Сліпа гонитва за капіталом народжує байдужість до метод, ресурсів, усе починається розглядатися з точки зору вигоди, яку воно може дати, і не більше. Навіть те, що інтелігенти вважають «нематеріальним» вже давно слугує засобом накопичення цілком матеріальних благ. Гонитва за благом народжує споживацтво, яке в пересічних громадян і «еліт» розрізняється за одним лишень масштабом, але не за сутністю. Споживацтво зрештою приводить до варварського грабунку всіх можливих ресурсів, у першу чергу – ресурсів природних. Фіналом ланцюгової реакції є знищення екологічної системи, у якій ми всі живемо.

Як каже професор Олександр Костенко у праці «Культура і закон у протидії злу», злочин вчиняє людина, охоплена «комплексом сваволі та ілюзій». Ілюзією людей, які сліпо і вперто «тягнуть ковдру» ресурсів на себе, є думка, що ресурси безкінечні, та що люди ті уникнуть результатів свого свавілля. Під ресурсами мається на увазі не тільки копалини, але й ландшафтні, культурно-історичні багатства. От чого в Україні, мабуть, занадто, раз із такою силою взялися те добро розгрібати. У випадку гори Щекавиці слово має прямий сенс. В угоду забудові дивовижне місце перетворюється на руїну. І так відбувається взагалі з Києвом. Бізнес-інтерес нещадно використовує привабливість місць столиці для більших прибутків, але він мало розуміє, чому саме ті місця привабливі, й не надто піклується, як ту привабливість зберегти. Таким чином, місця, що колись вабили своєю красою, затишком, перетворюються на сірі лабіринти бетонних ТЦ, БЦ, а також метало-пластикових кіосків. Краса зникає – зникає бажання там ходити – зникає взагалі будь-який прибуток. Або – є парк. Парк віддали під забудову, бо там «гарний вид». Парк забудували зліва-направо висотками. Вид зник. За що брати гроші – незрозуміло. За ще один фасад «дома напротив» у вікні. Нерозумно якось. І головна причина нерозумності – недалекоглядність, обмеженість світогляду найближчим часом.

 

Справжні гроші не існують лише в електронному вигляді. Вони спираються на фізичну реальність, капітали й активи. Тому чим сильніше тягнути ресурс, тим більше він вичерпуватиметься, а отже – тим слабшим капіталом і/або активом стане. Привабливість місця у даному випадку не просто можливість для бізнесу, а справжня цінність, свого роду копійка, яку можна покласти в банк і отримати з часом хороші відсотки. «Банк» у даному випадку – розумне, дбайливе ставлення до ресурсів. Годувати корову, поливати дерево, ремонтувати хату – ось прості істини успішного господарства. Варто б їх застосувати до всієї господарської діяльності, най вона й називається нині модним західним слівцем «бізнес». Гумор: є таке поняття у вітчизняній індустрії – КВД, «коефіцієнт видимості дії». Споріднені з ним поняття – «я не хочу, щоби ти працював, я хочу, щоб ти втомився» та «принеси відро кисню». Так от – «бізнес» з англійського “business” буквально означає «зайнятість». Це не «ворк» і навіть не «джоб» (обидва – робота) – це саме «зайнятість». Вловили гумор? =) А деякі відомості з практики вітчизняних корпорацій свідчать, що посади і зарплатні добитися може той робітник, що суворіше зсуває брови, а не той, що кращий фахівець. Тобто, «бізнес», можна сказати, не має нічого спільного з «роботою» або «господарством». Це просто суворий вираз обличчя босса, за який він отримує гроші.

 

Але ж можна хотіти й отримати більше! Якщо трошки обмежити апетити, можна зробити свій прибуток майже нескінченним. Здавалося б, обмеження – це неприємно, це означає від чогось відмовлятися, щось втрачати. А насправді це значить «варити кашу на повільному вогні». Якщо бажати зашвидко приготувати кашу – її більша частина погорить, і горе-повару дістанеться всього-нічого. Він сам себе надурить. Обмеження апетиту і «зменшить вогонь», і дозволить «посмакувати страву». Тоді успіх від удалої бізнес-операції дасть більше позитивних почуттів, адже не треба буде потім ламати голову над тим, а як же ж виправити всі ті негаразди, що хвостами витягнулися за успішною нібито роботою. Потенціал збереженого місця в рівновазі з зацікавленістю в прибутках в підсумку дасть нам можливість створити стабільний, солідний бізнес, а не «кіоск-тижневик», які з’являються й зникають по містах СНД, мабуть, по законах випадкових чисел. Та й залишають вони по собі зазвичай не найкращі спогади. Ще раз хочеться повторити, що «наша біда не в тому, що ми хочемо забагато, а навпаки – хочемо замало».

 

Так от, «національний інтерес» і означає – хотіти багато. Треба вже нарешті зрозуміти, що щастя не в самих речах, а тих функціях, які вони виконують. Щастя не в самих грошах, а в тому, що ми можемо з ними робити. Яхти, машини, хати – то все, звісно, добре, але вже якось одноманітно, застаріло і нецікаво. А от уявіть собі творчість, меценатство… Не те, меценатство, що саме по собі є ще один спосіб швидко заробити, а справжня підтримка людей, які створюють нам настрій, проектів, які створюють навколо нас красу. Або створити заповідник, де збереглися б унікальні ландшафти. Або замінити металургійну отруту в морі на рибні ферми. Або навіть інвестиції  в зелену енергетику, аби позбутися смогу в містах. Га? Оце круто, справді? Ім’я такого добродія довго пам’ятатимуть і всіляко славитимуть, значно довше, ніж будівника чергового храму чи ТЦ/БЦ, або навіть – стадіону. Бізнесмени, які ставилися до своєї роботи творчо, завжди прагнули чогось більшого, ніж заробляння грошей і влади заради грошей. І отримували зрештою значно більше задоволення від досягнутої вершини, ніж дрібні дільці в своїх дрібних справах. І справа тут не в масштабах самої роботи, а в її сутності. Інколи звичайний робітник на своїх двох є значно щасливішим за великого банкіра на чотирьох, тому що він краще розуміється в житті, хоч би й не знає всіх хитрощів ігрового світу. Краще не грати, краще жити і берегти речі, що роблять наше життя по-справжньому гарним. «Національний інтерес» і полягає в цьому збереженні. Він оперує речами «на все життя».

 

Сьогодні в своїй сліпоті «бізнес» атакує Природу. Так сталося в Харкові минулого року, так відбувається в Києві цього року. І разом із тим атакується громада, тому що а) на спроби протесту чиниться фізичний опір, б) саме громада втрачає багатства природних об’єктів – парків і гори. І не просто гори, а київської Щекавиці – легендарного місця, одно з наріжних пагорбів Києва, легенду. За великим розрахунком, ми її вже майже втратили, бо зрили майже весь схил. Це створює небезпеку подальшого зсуву ґрунту і руйнації будинків, які будуються на вершині гори, вже не кажучи про втрату надзвичайно цінного археологічного об’єкта, природно-історичної пам’ятки і просто символа Києва, частину його “трикамерного” серця. До боротьби за збереження гори долучилися громадські організації “Збережи Старий Київ”, “Спільна справа”, а також самостійні активісти та просто небайдужі кияни. Картину подій можна відтворити за допомогою мозаїки репортажів, наведених за посиланнями нижче.

Відео нижче створено власними зусиллями автора в п’ятницю, 01 липня цього року, під час “першого акту” акції проти руйнування Щекавиці, яка в подальшому стала безстроковою. Доповідачі (відповідно до перегляду): Олександра Шандра – громадська активістка, Ігор Луценко – активіст ГО “Збережи Старий Київ”, Олександр Бригінець – голова Комітету Київради з питань культури та туризму. Як зрозуміло з подальших відео, місцеві жителі все ж долучилися до протесту.


«Інтер»

5 канал

Канал «24»

«Українська правда»

“НТН”

Блоги «Кореспондента»

Блоги “Обозревателя”

 

Оголошення про екскурсію

Ось така просвітницька екскурсія була проведена активістами для того, щоби показати людям, що таке є Щекавиця наживо, не за підручниками. Подію відвідало близько 40 людей.

Вчора голова Комісії Київради з питань культури і туризму Олександр Бригинець, який теж долучився до боротьби за збереження гори, повідомив на своєму сайті, що роботи на горі призупинено на час роботи археологів. На питання в коментарях до його допису в мережі Facebook, яким же чином було досягнуте таке рішення (оскільки попередні звернення до Прокуратури результату не дали), він відповів: “ви хочете усі таємниці? добре! вийшли, повоювали… перемогли!!!!” Тобто, весь той шум, який був здійнятий активістами і просто небайдужими громадянами Києва, не пройшов непоміченим, тепер є шанс відстояти гору, а в кращому випадку навіть відновити.
Сьогодні представнику власника будівництва, Мишка О.І., було передано припис з підписом в.о. начальника Головного управління Охорони культурної спадщини Якова Дігтяря про заборону робіт до завершення археологічного дослідження.Таким чином поки що був захищений один зі статусів гори. Активістам залишилося відстояти інші – екологічний та ландшафтний.

 

І суть справи тут полягає у громадській позиції самих киян. Тут неможливо вирішити справу купкою у кілька десятків людей, потрібна воля більшості місцевих мешканців, а також усіх інших небайдужих. Та й неможна вирішувати проблему комусь одному, тому що таким чином люди перестають бачити і розуміти ціну благ навколо них, починають сприймати їх самозрозумілими. А це відкриває шлях до нових «атак». Доки людина не бачить багатства більшого за гроші й статки – годі сподіватися на те, що життя стане краще. Доки людина зосереджується на самому лишень бізнес-інтересі та не бачить інтересу життєвого – національного – годі сподіватися тій людині бути щасливою. І це стосується не тільки і не стільки “бізнесменів”, як громадян, що так часто не можуть або не розуміють навіщо обстоювати цінності, які виходять за межі їхньої “хати з краю”. Зрештою така людина опиняється в мертвому світі, де немає не тільки Природи, але й людських почуттів, котрі зжер ринок, вічна гонитва за прибутком. Ігнорувати події навкруг означає долучатися до людей, котрі пилять гілку, на якій сидять.

Ми не повинні забувати, що закон має не тільки букву, але й дух, що саме воля громади пускає закон в дію, і вона також може оскаржити ті випадки, коли буква закону застосована проти його духа.

 

Основні новини події висвітлюються в групі та події на  Facebook. Там також можна ознайомитися з пов’язаними зі справою відео, думками активістів та іншими матеріалами.

Громадська ініціативаЕкологічний світоглядКиївПосполитеРеліквіїХворе питанняЧасу Дух

Максим Холявін • 05.07.2011


Previous Post

Next Post

Comments

  1. Котова 14.07.2011 - 21:44 Reply

    так приклад бізнесменів, про яких пам*ятають вже більш століття – Терещенки, Третьяков.
    Є музеї та вулиці їх імені, є і заводи та поселення ними засновані, хоча й вже під іншими назвами.

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University