Персональний сайт Максима Холявіна

Urban X. Форматування міського простору

Високе мистецтво – це круто, але якість повсякденності задає мистецтво вжиткове і вуличне, тому що саме вони формують найближче оточення людей. Буття формує свідомість, тому якщо ми будемо жити в сірих і нудних палітрах залізобетонних лабіринтів, то й самі будемо сірими й нудними… і залізобетонними. Але може і свідомість підлаштувати буття під себе, людина може розфарбувати стіни кольорами веселки, посадити дерево і змайструвати щось цікаве. Таким чином вона оточить себе гарними і розумними предметами, які або просто принесуть задоволення, або ще й нагадають про якісь важливі в житті речі.

 

Щоби змінити те життя на краще – не обов’язково потрібна влада/держава etc. У кожного з нас є достатньо сил і розуму, аби створити щось хороше вже тут і зараз, на тому місці, де ми є. Треба тільки захотіти. І не треба при цьому хапати зорі з небес, варто почати з чогось малого. За одним малим – іще мале, і так з малого з часом назбирається велике. Проект Urban X спрямований на розвиток вуличної культури в Києві та Україні в цілому. Дві активні дівчини – Марія Богуслав та Ілона Дубицька зібрали навколо себе молодих вуличних митців – початківців та професіоналів – і просто людей з метою облаштувати простір міста, зробити його затишнішим і приємнішим для життя. Кияни вже мали нагоду посміхнутися в «Галереї усмішок», створити шедевр зі сміття (без жартів!) на Гогольфесті, скоро матимуть нагоду милуватися скульптурою Анни Надуди та насолодитися результатами інших проектів.

 

Субкультури – неодмінне явище будь-якого соціуму. Люди об’єднуються на основі спільних ідей в усіх можливих сферах життя та в будь-якому віці. Це явище не тільки підтримує стабільність соціуму, але й робить його життя різноманітним, барвистим. Допомагати субкультурі вирости, знайти фокусну відстань між собою та іншими людьми, долучити її до загального процесу облаштування життя між людьми – неабияка справа. Тим більше, що дуже часто субкультури виникають як опозиція до навколишньої дійсності, а це може спричинити певні конфлікти, не завжди конструктивні. Знайти спільну мову, допомогти встановити контакт – означає виконати місію субкультури, реалізувати її творчий потенціал для людей, вплинути на дійсність. Цим і займається Urban X.

 

Отже, від слів до справи – Марія та Ілона розповідають про свій проект ВМГО Центр субкультурних ініціатив “Урбан Х”, про Вуличну галерею посмішок, графіті та муралізм, а також про те, як простір міста впливає на своїх мешканців, а мені та тобі, шановний Читачу, лишається просто розслабитися і отримувати задоволення. =)

 

Ілона Дубицька і Марія Богуслав

Марія Богуслав:

Ідея зародилася в минулому році. Спочатку це була ідея розмалювати паркани стадіону «Динамо». Але вони були в непридатному стані, тому ми вирішили перенести ескізи художників, що вже почали висилати свої ескізи, на дерев’яні полотна. Спеціально замовили лавочки, і створили таку собі «Галерею усмішок». Хотілося подарувати місту щось приємне і прогресивне. Окрім лавочок замовили ще такі фанерні «смайли» десь у п’ятдесят сантиметрів завширшки, немаленькі. Їх розписали вихованці шкіл-інтернатів та художніх шкіл. Були 9-й, 26-й інтернати, школа мистецтв № 2, галерея дитячої творчості «Дім Миколи», художні школи № 7, 11.

Робимо посмішки

Багато хто відгукнувся на запрошення. Протягом тижня діти розписували смайли, а у назначений день 15 травня 2010 р. ми розвісили їх на деревах – отака вийшла галерея. Тоді ж художники розписували лавочки, а кожний бажаючий міг створити свій варіант смайла. Коли закінчилися смайли – стали малювати на папері, плакатах, на чому прийдеться. Хтось дістав крейду й почав малювати на асфальті. Одним словом, народ надихнувся творчістю, пішла хвиля. =) Головним результатом цієї події стало встановлення авторських лавочок на вул. Прорізній у центрі Києва. Отак весело й живо все було минулого року, то ми вирішили повторити. Цього року захід пройшов у рамках Дня Європи. Виграли грант, надихнулися європейськими ідеями й цінностями, і от воно й стало основним мотивом робіт. Хтось малював на тему Європи, хтось на тему України, але здебільшого все пішло в патріотичний бік. Окрім смайлів з усмішками ми замовили ще смайли з дванадцятьма зірочками Євросоюзу, вони вперемішку висіли на деревах – виглядало гарно. Ведучі розповідали різні відомості про Європу, наприклад, про історію прапору та інше. Хоча й була визначена програма, захід відбувався у невимушеній і ненав’язливій атмосфері. Ну, і за традицією встановимо новостворені арт-лавочки у столиці. Підшукали місце для них в сквері на вул. Червоноармійській, попередньо домовилися з владою. Це стосовно «Вуличної галереї посмішок 2011».

 

Зараз ми працюємо над одним серйозним проектом, мета якого, зробити місто яскравішим за допомогою муралізму – живопису на стінах. Для цього впершу чергу потрібно його легалізувати. В цьому напрямку співпрацюємо з місцевою владою та з різними художниками, вже доволі широко відомимиі, тією ж групою «Інтересні казки» та іншими митцями, які вже дозріли до такої творчості. Ми більше працюємо саме з художниками, ніж з графітчиками, але якщо графітчик доростає до рівня, запрошуємо і його в нашу дружню компанію, щоб далі цю справу розвивати. Зараз отримуємо дозволи. Є вже «проба пера». Отримали офіційний дозвіл, влаштували конкурс-виставку, де зібрали ескізи картин, які художники хотіли б намалювати на стіні. Переміг такий хлопчина Бівіс з його ескізом на уламку скейта, тепер його «робота» перенесли на стіну на Либідській. Ще одним кроком у легалізації муралізму в Києві був розпис підземних переходів станцій швидкісного трамваю. Його тоді тільки запускали після реконструкції. Подали ескізи, розподілили стінку між бажаючими і розписали. Це було на станції Польовій.

 

На Гогольфесті

Окрім вуличного живопису ми ще займаємося вуличними скульптурами. Минулого року на Гогольфесті у нас був такий експромт, все дійсно вийшло спонтанно. Я дізналася, що у нас є дивовижні сміттєзвалиша, і протягом тижня збирали всілякі «раритети», а потім звалили їх всіх у таку здоровенну thrash-купу, й люди вибирали собі щось, кроїли, ліпили, вийшло десь близько 15 серйозних скульптур. Окремим завданням було зробити зі сміття арт-смітники, для цього взяли у «ГрінКо» якісь списані контейнери. Вийшло, що окрім різноманітних «людей» і «птахів» із залізних бляшанок та інших приспособ, були ще й інсталяції штибу людини, яка перехиляється в смітник і в неї з голови висипається мотлох, а поруч напис “негатив залишаємо тут!” Класно, коли художник ще й вкладає в роботу якийсь… ну, «соціальний» звучить якось важко, але – філософський підтекст. Бо треба людей чомусь хорошому вчити… якщо не «вчити», то «прищеплювати» якісь цінності. Доречи, щодо екологічних ініціатив, є така група «Графіт», вони малюють картини, присвячені природі: дивних міфічних тварин, гарних птахів, ліс – та інші такі «екологічні ноти», вони також брали участь у «Галереї усмішок».

 

З нами працювало вже багато відомих художників. Минулого року Вуличу галерею з лавочок та смайлів створювали більше аматори та відпочиваючі Маріїнського парку. Цього року ж творили такі митці як: Іван Семисюк, Альона Кузнєцова – Альона «Ку», Олена Міроседіна, Аня Надуда та інші творчі, відкриті о всього нового цікавого люди. Наприклад, лідер відомого вуличного бенду «Топоркестра» Сергій Топор розмальовував лавочку разом з дружиною.

До речі, Аня Надуда більше спеціалізується на скульптурі та створенні простору, її роботи також були на «Гогольфесті», так-от, з нею ми зараз плануємо зробити подарунок місту. В неї є готова скульптура «Ойкос» – мозок людини, що світиться в темноті, покритий спеціальною фарбою. Вже переговорили про це з Голосіївською адміністрацією, вони дають добро, скоро встановимо її. Чиновники вже потроху переборюють страх перед мистецтвом. Хочемо прикрашати місто і відчувати, що наша частка теж є в ньому.

 

Ілона Дубицька:

Ми живемо в місті, в мегаполісі, де не завжди дружня атмосфера і багато напруження. Хотілося зробити щось, аби цей простір став більш гармонійним і приємним до життя. Вирішили зайнятися справою вуличної культури. А це дуже великий пласт роботи, бо тут і спорт, і стріт-арт, і екологія, й екологія відносин і т.д.. Зайнялися стріт-артом, бо вигляд вулиць – це найперше, що впливає на настрій, психіку мешканців міста. Ця ідея відповідає «Теорії розбитих вікон»Джеймса Уілсона та Джорджа Веллінгтона. Є дослідження соціологів та психологів, які свідчать, що вигляд простору, його візуальна частина дуже впливає на психіку та поведінку людини.. Дуже важливо, де ми живемо – в камінних нетрях, чи у Венеції. У цих просторах люди зовсім інакше будуть розвиватися та спілкуватися. І ми подумали, що така, здавалося б, наївна акція як створення Вуличної галереї усмішок – може стати першою ластівкою, невеличким кроком до подальшого розвитку теми життя в просторі міста, вуличної культури.

І, можливо, своїми лавочками ми подали приклад людям, аби вони замислилися, в якому стані зараз знаходяться наші сквери, чи приємно там.

 

Питаннями вуличної культури ми вирішили зайнятися лише рік тому. Реалізували вже декілька проектів, працюємо над новими ідеями.

Афіша конкурсу графіті Urban X

До ідеї легалізації та поширення муралізму в українських містах ми прийши через конкурс графіті, який провели минулого року. Графіті притаманне місту, хоча найчастіше сприймається мешканцями як вандалізм. Для нас важливо, що це частина масової молодіжної культури, яка поширилася по всьому світу і набуває популярності в Україні. Через це починали співпрацювати саме з графітчиками. Допомогти їм у розвитку можна тільки через добування у влади стін або парканів, які можна було б легально розписувати. Тому важливо було добути відповідне місце для графіті переможця конкурсу – Бівіса.

 

Марія: …А тренуватися людям треба.

 

Ілона:

Вуличне мистецтво це публічний спосіб самовираження. Коли я хочу зробити татуювання на тілі – я нікому не заважаю, але коли я роблю графіті на паркані – це може викликати негативну реакцію.

Муралізм. Робота групи "Інтересні казки"

Завдяки конкурсу ми прийшли до розуміння, що хочемо розвивати настінний живопис, бо графіті як райтинг та муралізм – явища різного рівня. Шрифти не несуть ніякого змістовного навантаження для людей, не знайомих з цією субкультурою. Надаємо належне місце цьому явищу, але якщо ми ведемо мову про якийсь суспільний рух, то краще підтримувати те, що приносить радість і насолоду більшій кількості людей. З іншого боку, графітчики є доволі замкненою і самодостатньою спільнотою, ми не хочемо втручатися в їх життя і вже стикалися з непорозуміннями, коли довелося пояснювати, що Urban X як громадська організація існує, аби допомогти їм, аби їх не ганяли, а навпаки – давали стіни, давали щось робити для інших. Наше завдання – просувати те, що не може просунути одна людина. Саме для цього існує інститут громадських організацій – ми є посередниками між ініціативами суспільства і владою.

 

Марія: А я ще уявила собі картинку, коли заходить до чиновника такий неформально вдягнений графітчик і просить: «А дозвольте мені розмалювати!» =) Навіть якщо він гарно малює на стінах, відношення до нього буде зовсім іншим.

 

Ілона: Так, для того і є ГО, бо ми маємо більший авторитет для влади, ніж одна людина, думаю, тут нічого пояснювати не треба. Інша справа, коли графітчики самі не хочуть легалізуватися, але є ті, хто виростає, дорослішає, і раптом відчуває, що йому мало паркана, а отримати більше можна саме таким способом.

 

Banksy. Зразок стріт-арт-тероризму

Стріт-арт у світі існує, при тому, що він нелегальний. Є такі автори, як Бенксі (Banksy), якого ніхто ніколи не бачив, але британська влада його дуже не любить, бо його малюнки носять доволі провокативний характер. У нього є послідовники в Америці, Європі, хлопці серед ночі щось малюють на стінах. З одного боку – це спосіб самовираження, з іншого – це привносить у простір міста якісь сенси, це вже не writing.

Є досвід Філадельфії. Вона вважається столицею муралізму в Америці. Це місто було вщент вкрите райтами. Від цього псувався настрій, та виглядало доволі агресивно – ідеш, а тут каракулі на стінах – безліч спроб довести написання свого имені до рівня високої каліграфії. Для вирішення проблеми організували цілу суспільну програму, залучили державу та меценатів, запросили найкращих художників, які розробляли ескізи та потім повністю розписували будівлі. У них там такий реалізм. Як от був соцреалізм, так у них американський реалізм. Дуже багато образів і білих, і чорних, і азіатів. І коли людина бачить цю картину – бо це справжня картина – у нього не підійметься рука зіпсувати витвір мистецтва. Тим більше, місцеві мешканці почали оберігати їх, оскільки для них це вже цікавинка і краса. Отак борються з неякісними графіті.

 

Одна з головних проблем наших проектів – фінансування. Потрібні спонсори і меценати, тобто людина, яка так само зацікавиться такими ідеями й погодиться підтримати нас матеріально. Ось, наприклад, для розпису висотних будинків необхідно відповідне устаткування: ліси, стропи, та й фарба теж має свою вартість. Тобто, потрібні люди, які теж хотіли б щось зробити для свого
міста, а ми готові всіляко розповідати про них, інформувати громадськість про те, завдяки кому це все зроблено.

Зараз ми зіштовхнулися з такою ситуацією. Ось ми провели «Галерею усмішок». Минулого року меценат зміг домовитися, і лавочки було встановлено. Цього року лавочки розписані, місце обране, але грошей на встановлення нема. Наш партнер, інтернет-аукціон Aukro, запропонував виставити ці наші лавочки, і подарувати місту за принципом, коли людина купує одну, а ми позначаємо її табличкою, що така-то людина подарувала лавочку місту.

 

Марія: У минулому році хлопець на табличці залишив любовний напис своїй дівчині.

 

Upcycling. Реінкарнація пластику

 

Ілона: Але минулого року ми проводили аукціон з метою зібрати кошти дітям, які розписували смайли. Це були діти з будинків-інтернатів. Ми купили їм різне художнє приладдя, провели майстер-клас з апсайклінгу (up cycling), тобто вироблення творів із вторинної сировини. Оце теж тема – робили скульптури на Гогольфесті зі сміття, а ще у нас є така Аліна Копиця, так вона створює різні корисні речі з вторинної сировини, наприклад, – сумочки з кульків. У Європі зараз це дуже популярно, але то вже рівень громадянського суспільства, коли люди йдуть і купують речі, пошиті зі сміття, а не якесь там Dolce&Gabana. От Аліна і проводила майстер-класи для дітей.

 

Марія: Головне, її вироби так класно виглядають! Вона і картини вишиває, і плете оці свої сумочки, і все воно таке якісне!

 

Ілона: Ще ми займаємося питанням подвір’їв. Я родом з Черкас. На відміну від мегаполіса, там двір – це другий дім. Виходиш ввечері, а тут тіточки сидять, чаї ганяють, дядечки в шахи грають, діти шось будують, собаки кішки гуляють і т.д. І от оця атмосфера безпечна і важлива для дитини, на відміну від вражень, коли ти виходиш надвір і бачиш усе поламаним. В принципі, сьогодні дворовими майданчиками вже займаються, але все ж таки нам би хотілося з часом побачити ще й майданчики для дорослих. Щоб дорослі могли вийти на вулицю, і, скажімо, посидіти за столиком. У нас уже є художники й скульптори, які розробляють такі собі «еко-майданчики», де можна і посидіти з ноутбуком, і поспілкуватися з компанією друзів. Але є загроза, що нинішній культурний рівень не дасть тим майданчикам бути.

 

Марія: Хотіли спробувати на Березняках на одному подвір’ї. Там хороша територія, але порожня, стоять тільки два жирафи ще з радянських часів. Але поспілкувалися з місцевим населенням, кажуть, обстановка не дозволить. Був у них на тамтешньому озері такий гарний корабель, так от сьогодні від нього навіть каркаса не лишилося – усе порозпилили й розтягнули хто куди.

 

Ілона: Мабуть, це стосується особливостей відносин між суспільством і державою, коли все зроблене «згори» сприймається в штики. Те саме й щодо міста – коли хтось зробив щось за тебе – ти не цінуєш це. Вам встановили майданчик, але все одно чомусь існує внутрішня агресія, люди ніби не вірять, що хтось про них попіклувався, все треба натомість зіпсувати. Коли ж людина сама втягнута в процес творення, вона набагато більш бережно відноситися до створеного. Ми саме цим і займаємося, коли залучаємо до роботи художників і суспільство. Чим більше люди задіяні в створенні чогось для себе, тим більше розвивається культура бережливого ставлення до чужої праці. Бо тепер ти знаєш, чого варта робота.

 

До речі, зараз на прохання жіночого клубу ми плануємо впорядкувати дитячий майданчик в інтернаті для дітей з вадами зору (що в Боярці). Діти з особливими потребами, які там живуть і навчаються гуляють на окремій, мало придатній для цього території. Важливо розробити для них щось нестандартне. Тому запрошуємо небайдужих скульпторів, архітекторів, меценатів приєднатися до справи. Будемо раді будь-яким пропозиціям щодо участі та допомоги. Пишіть нам на info@urban-x.org, або у групу в Фейсбуці: Urban X_street culture project

***

 

Місто – простір неоднозначний. З одного боку – це цивілізований простір безпеки від стихійного лиха, з іншого боку – простір боротьби між людьми, яка спричиняє нові, мабуть, ще більші небезпеки, ніж природа. Тому неможна обмежувати своє мислення будівлями, залізобетонними коробками для «житла». Треба постійно підтримувати в цьому химерному просторі вогнище позитивного сенсу, нагадування про те, ким ми є насправді. Кожний крок митців та інших городян назустріч одне одному є кроком у напрямку прогресу. І Центр субкультурних ініціатив «Урбан Х» допомагає зробити цей крок, взагалі надихає рухатися саме в тому напрямку.

Фото люб’язно надані ВМГО Центр субкультурних ініціатив “Урбан Х” та позичені з сайту Бенксі й простору мережі

KulturтектонікаАр[т]хітектонікаАртГромадська ініціативаКиївПосполитеЧасу Дух

Максим Холявін • 18.06.2011


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University