Персональний сайт Максима Холявіна

Лабіринт у пітьмі

Насправді все спостережене нами протягом історії – до біса біологічне. Ми гіпертрофований у своїх біологічних рисах вид. Інтелект і дух не мають жодного значення, оскільки всі цілі запрограмовані інстинктами, але тільки інтелектуальний та духовний прогрес можуть контролювати інстинкти, гармонізувати їх, тобто – реалізувати на вищому за базовий рівні. Коли кажуть «ниці інстинкти» – мають на увазі саме нерозвинені, загальмовані у вертикальному русі інстинкти. Вид, який розростається до масштабів людства, не може діяти за тими самими правилами, що й на попередньому еволюційному рівні. Це призводить до саморуйнації, а також руйнування середовища життя. В особі людства життя ризикує зламатися під власною вагою. Тут ми або знайдемо кращий спосіб існування, або загинемо. Та ще й захопимо дуже багато наших сусідів за планетою. Надію дає тільки наявність культурного інстинкту, або ж, як каже професор Denis Dutton, – the art instinct. Тяга до «взірцевого» буття може впорядкувати людину, а точніше, ввести її діонісійську хаотичність в певну тональність, де вона займе належне, гармонійне місце. Зараз же, прихована під завалами аполлонізму, вона роз’їдає свідомість людей та ламає їхнє життя нерозвиненою, неусвідомленою. Людина поводиться, наче дитина з кошеням, що не розуміє його живим, нездатна розраховувати власні сили й усвідомлювати наслідки своїх дій. Винесене за дужки морального закону (як це робить аполонізм) функціонує неконтрольовано. З ним ніхто не працює, його воліють не помічати, а прояви його – караються. Так було з сексуальністю, так є з усіма інстинктами, в яких ми ще не тямимо ані бельмеса. Ми прикрили їх так, наче й нема, й сподіваємося, що все буде добре. Так дитина вірить, що страшне щезне, коли закрити очі. Ні, панове, тут таке не пройде. Ми повинні дивитися правді в вічі, розбиратися з усіма неприємними речами в собі, застосовувати все наше мистецтво, аби «одухотворити» (за терміном Далі) своє єство та його буття, гармонізувати дисонанси.

 

В драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» Природа представлена культурною (Мавка). І це не помилка, це логічний вислід із усього руху людської історії. Той, хто залишається нерозвиненим (Килина, Лукашева мати), у своїх інстинктах нібито «природним», «біологічним» – той з часом стає найгіршим ворогом Природи. Так само, як колективізм сприяє розділенню людей між собою, а індивідуалізм дає умови для співпраці. Бо будь-який вид, який починає чисельно виходити за рамки екосистеми – починає її пожирати, руйнувати. Відбувається дисбаланс сил. В проблемі людини маємо два варіанти – або регуляцію чисельності грубими природними методами (на що ми нездатні), або культурними методами (на що й лишається надіятися). «Мистецький інстинкт» ставить якість вище за кількість, а отже спрямований на внутрішнє калібрування поведінки людини відносно мінливих умов життя. З нього походить психічний гіроскоп, який дозволить не втратити рівновагу й не впасти під натиском внутрішніх (інстинктивних) або зовнішніх (агресивність середовища) сил. Якість життя в часі та просторі стає критерієм оцінки «як бути» й «що робити». Так працює сама Природа в нас, так реалізується в людині біосфера.

 

Лібертінів не порочність згубила, а банальна фізична нечистоплотність стосунків.

А почати можна з гігієни та ергономіки. Наприклад, можна займатися «вільним коханням», але тільки тоді, коли підтримується емоційна, соціальна та біологічна гігієна. Далі ніякого осуду бути не може, оскільки це в рамках особистого життя згодних між собою людей. Лібертінів не порочність згубила, а банальна фізична  нечистоплотність стосунків. Також, гонитву за місцем «де добре» треба розглядати з точки зору «а чи можу я ощасливити себе сам», оскільки позиції людини тільки тоді будуть сильними, коли вона орієнтована на самодостатність, на “self made”. Бажання «готовенького» по суті є проявом слабкості, а слабкість – негігієнічна та неергономічна, оскільки причиняє багато незручностей як самій особі, так і оточенню. Отже міграції не повинні перетворюватися на біганину, коли в одному «теплому» місці люди починають сідати одне одному на голову майже в буквальному сенсі слова. Місця вистачає всім, треба тільки займати його з розумом та піклуватися, щоби добре було там, де ми є. Звісно, це не рецепт панацеї від усіх негараздів сучасності, просто пара прикладів на скид. Проте думати починати треба вже зараз.

 

Речі, полишені в пітьмі, перетворюються на мінотаврів.

Найважчим завданням для нас є стати чесними з самими собою. Забагато ілюзій, готових правил, досвіду (навіть позитивного), замало діалогу з самим собою. «Стань тим, ким ти є» – ще в ХІХ ст. засував Фрідріх Ніцше. Ми міняємо маски, інколи прирощуємо їх до обличчя, буваємо ким завгодно, але не собою. А часто ще й не в собі. Психологічне здоров’я давно стало питанням №1 в індустріальній цивілізації (пост-індустріальна ще не наступила, повірте! Те, що десь уже нанотехнології так чи інакше вимагає, щоби в Україні працювали шахти, димилися металургійні комбінати). І головною умовою психологічного лікування є відкритися, в першу чергу – самому собі. Щоби достукатися до інстинктів як вони є – треба дивитися не тільки назовні. Сама проблема лишатиметься з іншого боку, тому самими лише книжками й порадами справу не зробиш. Так, все це є класною платформою, але танцювати на ній доводиться самому – по мірі сил та уміння. Їх же часто в нас і нема. Тому треба працювати, розкопувати «то, ким ти є». В журналі «Человек без границ» (№3 за 2010 р.) є спроба розробити тему лабіринту. Слушна думка, що вихід з лабіринту знаходиться саме в Центрі, як це описано в прадавньому міфі. Банальна асоціація, але ми дійсно зараз ходимо лабіринтом і самого себе, і соціуму, і світу. Але найголовніша важкість в тому, що ми часто не бачимо темряви навкруг. Нам ввижається світло, але насправді те світло часто виявляється ілюзією, оманою. Або те світло надто слабке, аби освітити ширші обрії. Колись воно виправдовувало себе, але часи змінилися, тому треба міняти й свій ліхтар. Розуміння проблеми лабіринту навряд чи спрощує процес його проходження, просто допомагає принаймні зрозуміти – де ти і що з тобою. Ми в лабіринті, тому треба шукати вихід. А вихід є там, де істина – в Центрі. Там повинна лежати правда про нас таких, як ми є. Без прикрас, але й без применшень.

Істина залишається в центрі

Японський живопис – sabantica.com

KulturтектонікаVisual'неГармоніяКонфліктологіяЛітературнеМузичнеПосполитеПсихологічні одноборстваСофізмЧасу Дух

Максим Холявін • 31.05.2011


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University