Персональний сайт Максима Холявіна

Вертикальна безмежність потреб

Google-мобіль

Найглибші цінності, притаманні всім людям, є основою для співпраці всіх соціальних груп. Об’єктивно такими цінностями є екологічна ситуація, правові відносини, безпека і самореалізація. Екологічна ситуація відповідає за виживання, правові відносини регулюють внутрішній стан суспільства (справедливість), і всім нам потрібна безпека для нормальної життєдіяльності та розвитку, які втілюються в реалізації наших творчих потенціалів. Тобто, справжні цінності йдуть поруч із об’єктивними потребами. Але ми часто не усвідомлюємо, що потребуємо саме цього. Ми занадто зосереджуємося на політичних смутах, матеріальному статку, якихось дрібних особистих амбіціях. І наша зневага до справжніх потреб і питань руйнує все, всіх і кожного.

 

Хтось надзвичайно розумний сказав: «Рівень життя по-справжньому визначає якість харчування». Отут і лежить проблема екології. Гроші не мають ніякого сенсу, коли нічого на них купувати. Давайте згадаємо славнозвісного Робінзона Крузо. Гроші в його ситуації не мали сенсу, набагато важливішими були інструменти, за допомогою яких він міг побудувати хату та здобути їжу. Згадаймо горезвісні 90-і з порожніми прилавками. Який сенс тоді мали папірці з цифрами, най би їх був у нас мільйон? Ми не зможемо прохарчуватися пластиком, металом автомобілів, рейок і прокатних листів. Ми не зможемо вижити в залізобетонних спорудах без газу та електрики. Зрештою, ми не можемо жити нормально без нормального повітря. То що важливіше – нормальна їжа чи новий i-Pod?

 

Можливість самореалізації, безпека і правове поле – взаємозалежні теми. В нормальному правовому полі реалізується політика громадської безпеки, а за умови безпеки (хоча б відносної) вже можна жити і розвиватися. А вже нормальний розвиток забезпечує укріплення й вдосконалення правової системи і безпеки. Таке замкнене коло. Право не існує в якомусь рафінованому, ідеальному вигляді, воно знаходиться всередині людської голови, тому якщо голова погано працює, то й право буде не дуже. Голова працює погано, тому що цивілізація дає не тільки блага, але й дармоїдів, які прийшли на готовеньке, а тому не хочуть робити, хочуть жити за рахунок інших. У біології такий спосіб життя називається паразитизм. Менш розумний, але більш сильний хоче паразитувати на менш сильному, але більш розумному (і vice versa). Вони, в принципі, могли б домовитися, але ж нерозумна людина не знає міри, хоче мати все й одразу. Нерозумність людини полягає в поганому розумінні причин та наслідків. Відсутність сильної логіки, відчуття послідовностей – не дає людині оцінювати результати діяльності. Вона сліпо орієнтується на швидке задоволення. Як вона його досягає – хитрістю чи силою – не важливо. Діяльність нерозумної людини завжди деструктивна і корисна лиш тим, що навчає людей розумних протистояти безладу. В першу чергу – у власній голові.

 

Якою б складною не була система хитрощів, побудована зацікавленими персонами на суспільстві задля досягнення особистої вигоди, вона ніколи не варта звання «розумна». З точки зору перспективи вона абсолютно безглузда і приречена, бо атакує Природу, руйнує екосистеми, а значить – суперечить принципу виживання.

Якою б складною не була система хитрощів, побудована зацікавленими персонами на суспільстві задля досягнення особистої вигоди, вона ніколи не варта звання «розумна». З точки зору перспективи вона абсолютно безглузда і приречена, бо атакує Природу, руйнує екосистеми, а значить – суперечить принципу виживання. Відмінність техногенної цивілізації від Природи й полягає в тому, що вона замість питання виживання і оптимального розвитку ставить питання збереження блага і мінімальності дій (лінощів) за будь-яку ціну. «Будь-яка ціна» обертається руйнуванням як самої себе (бо технічний прогрес стопориться на певному рівні й не має змоги досягти способів добутку енергії з відновлюваних ресурсів), так і самого людства – свого творця. Отут і полягає нерозумність, адже за умови подальшого розвитку технологій, ми могли б віднайти спосіб ритмічної взаємодії з Природою, коли цикл споживання співпадав би з циклом відновлення ресурсів. Тоді б i-Pod мали всі, до того ж не треба було би боятися, що колись скінчиться електрика на його функціонування.

 

Наші потреби безмежні, але вони безмежні кількісно, або ж – горизонтально. Це ті самі потреби, тільки багатократно помножені, продубльовані. Сучасна безмежність потреб – це потреба в автомобілі, помножена на кількість споживачів. Вертикальний, або ж – якісний, розвиток потреб – це потреба в чистому повітрі під час переміщення разом із можливістю більш потужного руху, а отже – необхідність електрокару замість автомобіля. Тоді потреба помножується на технології та гармонію замість споживачів.

 

А ще замисліться про таке…

Малєвич у своїй епічній картині насправді описав тамбур багатоповерхівки під час енергетичної кризи

Ось нам усім важливо швидко і комфортно переміщуватися. Задля цього ми тупо випалюємо тонни і тонни нафти. Але давайте задумаємося ще про… електрику! От ви подумайте, електрика – це ж фундамент сучасної цивілізації. Лампочки, пральні машини, холодильники, праски, фени, мікрохвильові, магнітоли, телевізори, компутєри, Інтернет – це все працює на електриці. А електриці теж потрібна нафта! Ізоляція, така життєво необхідна в справі електрики річ, робиться на основі продуктів тієї ж нафти. Пластмаса, гума на дротах – це все нафта. Не буде цього – не буде електроніки. Електрика-то залишиться сяк-так працювати, а от з тонкими високотехнологічними приладами доведеться попрощатися. Отут варто задуматися про зв’язок. Подивіться, наскільки глибоко вживилися мобільні телефони та Інтернет в наш побут. Зв’язок із близькими, друзями, діловими партнерами – все це покоїться нині на китах електроніки. І це добре, це нормально, але це дуже легко втратити, якщо ми будемо недалекоглядними й нехтуватимемо потребами електронної промисловості на користь «швидкого і комфортного переміщення». Тобто, ми втратимо всі надбання в бізнесі, можливість швидкого зв’язку і спілкування з любимими людьми, старими друзями, всіма, хто створює наш особистий світ. І заради чого? 15 хвилин слави на магістральній вулиці з ризиком скінчити життя на першому ліпшому перехресті? Не знаю, як щодо вас, але на мою думку, це якось… по-дурному.

 

Криниця дармових геніальних ідей

Непогано їздити на тролейбусах, трамваях і метро. Ще краще – на ергономічних електрокарах нового покоління, які дозволять гнучко використовувати простір для пасажирів і багажу відносно ваги всього пристрою. Тобто, розробити кар з декількох модулів, розрахованих на одного пасажира. Якщо треба їхати всім разом, модулі з’єднуються між собою, або довішується багажник. А як не треба, то корпус пристрою не буде займати зайвий простір і створювати зайву вагу для переміщення. Тоді двигун не буде потребувати надто великих потужностей, що дозволить більш економно використовувати заряд акумулятора. А оскільки інші модулі матимуть власні двигунці, то зібрані воєдино вони використовуватимуть сумарну потужність всіх окремих двигунців. Ідея не моя, мені її підкинула Дружина, а до неї, мабуть, ідею розробляли ще в номерах «Моделіста-конструктора». Якщо не знаєте, то це такий технічний молодіжний журнал радянських часів. Там молоддю і старшими дядьками розроблялися проекти, варті тисяч і тисяч євро, варті цілих дисертацій. І все це на голому ентузіазмі. Тепер багато з тих ідей успішно продається Заходом нам самим за великі гроші. Образливо, але факт. Так от – оці всі ідеї й були згаданим вище «вертикальним розвитком потреб», коли хочеться не крутішу машину, а кращу, економнішу й чистішу.

 

...і цим було сказано все на сотню із зайвим років уперед

От ви подумайте, що нового можна довісити на автомобіль з двигуном внутрішнього згорання? Там і так уже стоять найкращі з найкращих ходові частини, акумулятори, суперові коробки передач, гіпер-проточені поршні etc. Довішуються надсучасні й супермодні колеса для керма, кондиціонери, шкіряні-перешкярні салони. Але сутність автомобіля лишається старою, дурною, регресивною і немодною – це смердючий монстр з доісторичним двигуном. Стімпанк далеко не фантазія, він оточує нас всюди, бо всі навколишні автомобілі, най би вони палять не бензин, а газ, усе одно лишаються допотопними анахронізмами, впертим прагненням щось підпалювати (родом, мабуть, із дитинства, де ти, доктор Фройд?) аби здобути енергію. Та годі вже, шановні! Пора подивитися в обличчя прогресу. Ви маєте iPod, але їздите на тарантасі моделі 10-х років минулого століття з довішеними на нього кондиціонерами та іншими цяцьками. Пора почати розвивати потреби вертикально.

 

Отже, є люди, які розуміють об’єктивні потреби та основані на них або створені у відповідності з ними цінності; а є такі, що не розуміють. І тут виникає конфлікт. Як ми вирішили, єдине його рішення лежить не у фізичному просторі, який може переробити форму системи, але не змінить при цьому сутність, а у просторі культурному, або ж – когнітивному, тому, який міняє сутність – спосіб мислення. Конфлікт сьогоднішнього суспільства інформаційний, але не в сенсі комунікацій, а в сенсі культур, середовищ думки.

KulturтектонікаГармоніяЕкологічний світоглядЕкологіяКонфліктологіяПосполитеЧасу Дух

Максим Холявін • 10.05.2011


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University