Персональний сайт Максима Холявіна

Що ж це таке?!

Пітер Брейгель - "Вавілонська вежа"

Дуже просто вирішувати питання для себе. =) Інколи починаєш забувати, наскільки можуть відрізнятися позиції та способи мислення в людей. Буває навіть так, що одна людина починає заперечувати думки іншої, коли вони знаходяться на одному боці. Я не певен, що це спрацьовує на сто відсотків, але мені все ж таки хочеться досягти взаєморозуміння за допомогою пояснення своїх позицій. Так, інколи (може, навіть часто) не вдається знайти спільну мову всупереч усім намаганням, а інколи інша людина навіть і не хоче тебе слухати. Але всі свої звертання я адресую тим, хто хоче зрозуміти, хто хоче знайти ще один голос на користь покращення життя, привнесення в нього чогось світлішого і яснішого, ніж уся навколишня муть, у тому числі – інформаційна.

Отже, я знову повертаюся до слова, яке повторюю дуже часто і мабуть уже багатьом набрид цим. Але якщо ми вже вирішили прояснювати позиції, то треба прояснити перш за все саме це ключове поняття.

Культура.
Що я маю на увазі під цим словом. Воно багатозначне, і мене цілком можуть відіслати до словників та енциклопедій, але я хочу, аби контекст його розуміння не зупинявся на готових поняттях, а був процесом.

що таке культура:
культура – спосіб мислення, втілений у наборі цінностей, пріоритетів і творах мистецтва (гармонії).
Люди утворюють спільноти, в яких існує певний емоційний та інтелектуальний фон. Оцей фон і творить культуру на основі життєвого досвіду. Але культура не є сталим набором готових рішень для життя, це скоріше особливий спосіб обробки життєвої інформації, притаманний конкретній спільноті. Можна сказати, що культура формується синхронно з етносом, а тому виражає ступінь індивідуальності персони після її особистості, тобто – ідентичність.

 

культура – простір втілення цінностей, пріоритетів (поведінки) і мистецтва (гармонії).
Орієнтуючись на теорію комунікацій, виділимо інформаційний, віртуальний (когнітивний) та фізичний (реальний) простори людської дійсності. Культура відноситься до віртуального простору, де існують традиції, символічне мислення, цінності (моральні, духовні, суспільні, національні). В реальному просторі відбувається втілення цінностей через поведінку, творчість (вжиткове мистецтво, архітектура, література, музика тощо) і спілкування за допомогою символів. Сюди відноситься розуміння культури як спадку, тобто – творінь, які фіксують символи, шифри важливої для суспільства інформації, а також виражають його рівень життя та розвитку (велич).

 

культура – інформаційний феномен.
Інформація – спосіб організації матерії та енергії. Вона існує реально, але реалізується тільки за наявності декодера, абонента, що здатен її розуміти. Тому культура – це специфічний інформаційний феномен, притаманний людині, який існує реально, так само, як біологічні та фізичні явища. Культура людини належить до її соціальної природи.

Культура формується за рахунок осмислення життєвого досвіду і є своєрідною реакцією людини на умови життя. Культури утворюються незалежно від нашого бажання, бо це не результат людської волі, а частина її сутності, того-чим-вона-є. Культура може утворитися навколо майже будь-чого: музичного стилю, прив’язаності до певної місцини – всього, що викликає великі емоції (хай би навіть негативні, можна створити культуру заперечення чогось, наприклад, неонацистських організацій – горезвісна субкультура «Антифа») та є спільним для певної кількості людей. Такі речі здатні об’єднувати, бо за їх допомогою особа визначає – хто вона є, свою ідентичність. Отакі речі й відносяться до цінностей. Якщо люди навколо «такі самі», то особа примикає до їхньої групи, засвоює їх правила. Міра легкості залучення до групи визначається увагою до «дрібниць». Наприклад, якщо людина слухає важку музику, але при цьому не п’є, то їй буде нецікаво спілкуватися на стандартних тусовках «неформалів». Проте їй так само може бути нецікавим рух “Straight Edge” або скорочено “sXe”, бо вони слухають іншу музику або засмічують стіни негарними графіті, або занадто схожі на секту (звісно, якщо це теж не провокації когось зацікавленого)… Таких нюансів може бути безліч.

 

Культура – процес, ми ніколи не знайдемо загальної ідеології, яка б підходила всім, бо люди будують культуру, а люди – різні. Вони не підбиваються під один стандарт, та й хто з нас захотів би добровільно підбиватися під чиїсь рамки. Але ми можемо побудувати спільну культуру на основі спільних цінностей, найбільш об’єктивних потреб людини і громадянина. На звання середовища утворення загальних цінностей претендує тільки філософія, бо релігійні та персональні пошуки лише дотичні до спільної культури, а часто й суперечать одне одному. Філософія та наука допомагають з’ясувати найбільш загальні справи, питання та проблеми, які потребують розв’язання. Чим більше ми підходимо до індивідуального, тим більше ми занурюємося в нюанси й відмінності. Це, безумовно, необхідно, але якщо ми розмовляємо про спільний простір, то тут треба думати, як індивідуальне ввійде в ритм зі спільним, а точніше – з об’єктивними обставинами життя. Це не означає підкорювати себе, це означає позбутися шкідливих тобі самому ілюзій. Бо зрештою бумеранг сліпого свавілля повертається до людини і боляче б’є її в лоба, якщо не пробиває його.

 

Ми всі любимо себе і не любимо в чомусь поступатися. Навіть коли в нас з’являється шкідлива звичка, кожну пораду її позбутися ми сприймаємо як особисту образу, як намагання зазіхнути на «наші права». Але тут справа аж ніяк не стосується права. Право – це прикордонна область особистого і суспільного, а шкідливі звички і взагалі – особисте життя – справа внутрішньої культури. Внутрішня культура – це також осягнення життєвого досвіду, вміння розуміти наслідки дій і вираховувати найбільш оптимальний варіант поведінки в існуючій ситуації. Внутрішня культура дозволяє працювати з власним негативом, а точніше, не дозволяти якимось звичкам, думкам, почуттям взагалі ставати негативними. Тому в цьому сенсі ми не поступаємося, а навпаки, виходимо на новий рівень особистісного росту, знімаємо блоки, з якими часто зростаємося і так і тонемо в блаженному незнанні того, що тонемо. Комусь воно, може, й підходить, але ж ми тут вирішили зростати, чи не так? Плюс зростання полягає в тому, що воно дозволяє здобути набагато більше позитиву, ніж плекання бадилля у власній голові. Принаймні, радості росту – це дійсно радості, а не завуальована агонія свавільного розуму; радості росту – це здорові радості. Внутрішня культура вкупі з культурою етнічною та соціальною дозволяє нам віднайти гармонію між усіма елементами життя: внутрішнім світом з його бажаннями і потребами, зовнішнім світом – Природою, тваринами, рослинами та людьми поруч.

 

Гармонія – головний сенс культури.

Гармонія - головний сенс культури. =)

Культура як реакція на вплив світу є пошуком оптимального способу життєдіяльності, динамічної рівноваги між векторами взаємного тиску життя на нас і нас на життя. Інакше кажучи, культура шукає гармонію між людиною, суспільством і Природою. Що це взагалі значить? По-перше, культура відповідає за баланс ритму споживання, виробництва і відновлення ресурсів. Тобто, культура відповідає – скільки їсти, коли, як і чому саме так. По-друге, культура визначає, яке місце займають різні елементи життя в його душі. Як ставитися до інших тварин, рослин, як ставитися до середовища мешкання, Землі. По-третє, саме культура вкупі з філософією займається питаннями «хто я?» і «навіщо воно потрібно?» Культура розробляє естетику, набір символів, який кодує почуття людини в світі. Вони одночасно слугують передатчиками інформації, способом самовираження (адже саме власний досвід втілюється в них) і програмуванням життя (елемент магічний, але дієвий, якщо зрозуміти, що символи керують поведінкою людей). Культура – це буфер обміну інформацією між людьми одного суспільства. Ми не можемо залізти в голову сусіду, але можемо спілкуватися з ним, щоби порішати з ним якісь питання. Спілкування відбувається в сфері культури, вона задає правила розуміння (декодування) інформації. Цю штуку ніяк не обійдеш. Ми так чи інакше врізаємося в неї, бо саме наше мислення є одночасно її результатом і джерелом.

 

Із розвитком технічної цивілізації культура ніби виокремилася в самостійну сферу, закликану перш за все для розваги людей. Естетика перестала бути практичною, навіть саме пов’язування її з практичністю викликає в багатьох відторгнення. Але з іншого боку, ми прагнемо «справжнього» в мистецтві, такого, що міняло б світ, об’єктивно впливало на життя. Розваги і естетика заради естетики такого не можуть. Вірніше, вони-то впливають на життя, але здебільшого негативно, самі по собі є проявами негативних тенденцій в житті. Професор Деніс Даттон (Denis Dutton) з Нової Зеландії пропонує еволюційний, біологічний підхід до естетики.

Він вважає, що естетичні вподобання мотивовані вираженням у них цілком об’єктивних, біологічних факторів: здоров’я (фізична краса), розуму (вправність у мистецтвах та спорті), оптимальних умов життя (приємні пейзажі), максимальної практичності форми (шедеври вжиткового мистецтва). Тут де з чим можна погодитися, а де в чому заперечити. Я б іще додав до всього іншого духовний фактор або ж – фактор допитливості, який проявляється в прагненні пізнати дійсність, причинно-наслідкові зв’язки у Природі. Звідси походять релігійна символіка, міфічні твори, магічний сенс творчості. І все це спрямоване на одну мету – організувати та оптимізувати життя, фактично, – віднайти певну гармонію. Тобто, «біологічність» культури не знецінює її, а навпаки – впритул наближає до об’єктивності культури, до об’єктивної необхідності не тільки наукових (хоча й вони теж перебувають усередині культури, а точніше – їх способи та результати), але й суб’єктивних пошуків, творчості, мистецтва, естетики. Естетика і культура – способи правильного життя тут і зараз. Певні принципи їх схожі для всіх людей, але велика кількість нюансів створює неповторні системи взаємодії між людьми (етносами) та Природою (ландшафтами), тобто – народи й культури.

 

Оці трипільські глечики дозволяють археологам розповісти не тільки про те, що вони вміли робити з глини, але й як мислили, як організовували життя, у що вірили, яким уявляли світ. Глина несе нам інформацію про культуру, поформована, вона сама стала культурою, слідом людської думки, людських рук.

І культура з мистецтвом не є розвагою, не є чимось окремим від людини, «платтям», яке можна міняти безліч разів. Культура – це вираження правильності життя. І якщо життя – сукупність почуттів, переживань, то культура – це правильність почуттів, оптимізація емоцій у плині онтогенезу (розвитку від народження до смерті).

 

Фізичний конфлікт може вплинути на культурний простір. Але він грає тільки роль носія простору культурного, який і впливає на іншу культуру. Фізичний конфлікт може поміняти форму системи, але він не міняє сутність. Революція 1917 року перевернула систему Російської імперії, але не виправила страшні недоліки способу мислення народних мас. І навіть за наявності загальної освіти, відкритої та обов’язкової для всіх, спосіб мислення, культура пролетаріату лишилася культурою пролетаріату, який мало розбирався в загальних цілях суспільства, хоча напам’ять знав інструменти досягнення змін. Глибока нестача інтелігентності досі позначується на нас, навіть у формі володарювання. Форма змінилася, сутність – ні. З іншого боку, революції латиноамериканського світу відбувалися якраз після глибоких змін у мисленні народу, які вилилися в діяльність революційних лідерів. Окрім того, там соціальна революція супроводжувалася націотворчою діяльністю, тобто формуванням національної культури. Сутність мінялася разом із формою.

 

Те, як ми думаємо і діємо - повинно створювати оптимальне середовище.

Те, як ми думаємо і діємо – повинно створювати оптимальне середовище. Цього можна досягти тільки у спільності, у взаємодії між собою. Тільки тоді прогресивний досвід зможе зміцнитися і дати плоди. Якщо ми, небайдужі до долі Землі й ті, хто прагне віднайти баланс сил у житті, створимо відповідну культуру, яка матиме сильну інформаційну підтримку та сильний core у самих нас і наших однодумцях, – тоді в нас з’являється шанс змінити ситуацію на краще. Подрібненість та надмір індивідуалізму сьогодні працюють проти нас. Я не прагну злиття людей на ґрунті якогось нового соціалізму, але нам, небайдужим, необхідно об’єднувати зусилля, щоби зберегти як свою діяльність, так і саме середовище нашого життя, яке бездумне відношення до екології загрожує знищити.

 

Ми здатні змінити себе, а отже здатні змінити культуру, змінити цінності, які будують наше буття. Це непросто, але це можливо. Ми займаємося оптимізацією різних процесів: у бізнесі, технологіях, виробництві, русі транспорту тощо. Так от, уявімо процес нашого життя такою ж системою, яку необхідну оптимізувати, налаштувати для кращої виробничої спроможності. А продуктом її буде сенс життя і баланс речей матеріального світу.

 

Не виходить просто сказати про такі складні речі. Сподіваюся, з часом я зможу знайти прості приклади, зрозумілі для кожного читача, але поки що доводиться виражатися так, як виходить. Далі я хочу розглянути, як активні громадські групи можуть почати співпрацю між собою. Спочатку треба торкнутися теми потреб.

 

Колаж субкультур от звідси: http://rssnews.org.ua/forums/407.html
Очі належать Джону Мердоку з фільму “Dark City”.

KulturтектонікаАр[т]хітектонікаГармоніяЕкологічний світоглядКонфліктологіяСофізм

Максим Холявін • 07.05.2011


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University