Персональний сайт Максима Холявіна

2 коментарі

Принцип локальності ч.ІІ

На цім стою. Мислимо локально!

Отже, мислимо локально! Людство протягом століть обходилося без централізованих господарчих систем. Згадаймо феодальний устрій – сеньйор жив за рахунок селян, оскільки господарство ще було натуральним. Ринок, у принципі, теж походить з нього, тому локальні господарства цілком можуть жити у більшій чи меншій автономності від великих централізованих систем. Якщо розподілити енерговитрати та господарчі спроможності за районами одного регіону, можна вивести принцип – як розподіляти ті самі вітряки і полотна сонячних батарей відносно споживачів. Приватний сектор у місті, фактично, – те саме село, тільки з меншими земельними наділами. В ньому можуть існувати ті самі способи господарства, що й у селах. І якщо розподілити господарство за локальними потребами, нам більше не загрожуватиме дегуманізація масового виробництва, коли домінує посередність.

Більш того, це дозволить гуманізувати відношення до тварин, які нині сприймаються суто як біомаса, з якої треба витиснути все життя, а потім пустити на м’ясо. Задумайтеся про слово «м’ясокомбінат». Якщо вже в ХХ ст. бійня являла собою моторошне видовище, то на що має бути схожий «м’ясокомбінат»?! Звісно, поки ти знаходишся «по той бік» від виробництва – у сфері сутого споживацтва, яке вважає, що м’ясо й хліб беруться з супермаркетів, ця проблема не має жодного практичного сенсу. Адже головне, щоби м’ясо було. Ну то добре, але згадаймо, якої якості те м’ясо, на що «виробник» іде, аби забезпечити кількісні показники. Всім уже нав’язла на зубах тема ГМО, але не менш небезпечними є не такі явні технології, як шпигування тварин антибіотиками, стимуляторами росту і таке інше. Після всього цього можна особливо не дивуватися плакатам на лайт-боксах в метро про те, що «кожен 3-й українець хворіє на рак». Цей фактор легко додається до звичайних екологічних проблем – забруднення повітря та деформації радіаційного фону.

З локальної точки зору, нам треба змінити відношення до проектування міст і заселення територій. Сьогодні ми сліпо рухаємося вслід за народжуваністю, яка апріорі вважається чимось добрим. Може й так, але давайте згадаємо, що дитину ще треба: а) вигодувати й виростити, б) вигодувати якісними продуктами і виростити в «нормальному» суспільстві, в) виростити в нормальному екологічному середовищі, г) «зробити з неї людину» за допомогою гарної освіти і ґ) (чим ми часто нехтуємо) допомогти їй знайти своє місце під Сонцем. Адже людина не просто «соціальний механізм», у неї, як і у всіх інших тварин, є почуття та духовні потреби. Усьому живому задля здобуття щастя треба пройти випробовування, до яких нас мають підготувати батьки. Щоби забезпечити всі ці умови, які чіпляються одна за одну, треба відкрити міста Природі. Про це сказав іще Рей Бредбері в книзі «451˚ за Фаренгейтом». Поки ми будемо затягувати наші міста в бетон і асфальт за для примарних «благ цивілізації» (які за відсутністю синхронного прогресу технології та споживання більше шкодять, ніж допомагають), ми та наші діти будемо знаходитись в закопченому, просмаженому Сонцем влітку й промороженому вітрами взимку місці, в житлах, які з об’єктивної точки зору не придатні бути житлами, в суспільстві невисоких культурних цінностей без гідної освіти. Про яке ж тут «місце під Сонцем» може йти мова?

Впустити Природу в міста...

Впустити Природу – означає зменшити концентрацію міст, залишити більше простору для лісопарків та полів, не поглинати навколишні села та містечка, а утворювати своєрідну мережу, де серед населених пунктів лишалося достатньо місця для лісів та гаїв, де циркуляція речовин (вуглекислого газу, органічних виділень) відбувалася б у природному ритмі, не порушуючи меж балансу. Зменшити щільність людей і людських поселень, розсередити їх у середовищі більш оптимально. Впускати Природу можна навіть у самі будинки, вирощуючи квіти та декоративні рослини, устатковуючи приміщення таким чином, щоби був більший контакт з зовнішнім середовищем, можливо навіть зробити спільний простір для людей та птахів тощо.

Локальний підхід зменшує щільність соціальних груп. У малих колективах, об’єднаних спільними умовами проживання, спільними проблемами, збільшується прагнення до підвищення рівня власного життя, яке досягається за рахунок покращення життя соціального. Занадто велика кількість людей не може утворити громаду, яка б чітко уявляла навіть власний інтерес, не те що інтереси всього суспільства. Натовпи на майданах не здатні піти далі від протесту, не здатні запропонувати конструктивні рішення, вони можуть лише бути керованими іншими. В меншому (але не зовсім маленькому) колективі, а точніше, в оптимально великому колективі, об’єднаному на основі спільних потреб і внутрішньої культури, створюється громада – команда, яка займається подальшою оптимізацією у вирішенні проблем з урахуванням інтересів кожного її члена (в ідеалі).

 

Створюємо героя...

Уявімо собі стару-добру модель з ігор жанру RPG. Маємо головного героя, наділеного певними здібностями (визначається на початку гри, модифікується в подальшому). У процесі гри можна набрати команду, і краще за все, коли всі учасники мають унікальні можливості: хтось стріляє з лука, хтось володіє магією, хтось є лікарем, хтось добре бореться з певним видом ворогів. Всі в колективі спочатку потрібні, а потім уже, як одна сім’я, – стоять одне за одного, діляться нагородами і славою (звісно, якщо іграшка збалансована не в один лише бік головного героя). Така модель, фактично, повторює утворення соціальних груп у реальному житті, на яку можна де в чому орієнтуватися.

Команда "Ух!"

Такі команди організовуються по принципу необхідності кожного учасника. Внутрішня культура індивідуума змушує його шукати щонайкращої реалізації свого потенціалу, а внутрішня культура групи дозволяє пам’ятати про необхідність кожного свого учасника, його сили та здібностей. Такий підхід ефективний у локальному господарстві, в корпоративній системі. За великим розрахунком, будь-яка група потребує культури для ефективності своєї праці. Без культури, без усвідомлення необхідності кожного учасника, інтереси починають нехтуватися, зацікавленість якогось учасника в такій співпраці падає, група втрачає необхідний елемент і починається криза. Але за законами соціальної психології, надто велика соціальна група розпадається на підгрупи, яким доводиться співіснувати вже між собою як частинам «метаколективу». Завеликі соціальні утворення не можуть зберігати цільність, бути монолітними. Потрібна конкретна команда в конкретному місці (локусі) для найбільш оптимальної діяльності.

Killdozer показав нам, що можна залишатися господарем своєї долі до кінця. Хто може сказати, що він не переміг? Щоб дізнатися, хто такий Марвін Хімейєр - натисність на картинку.

Окрім того, в такому конкретному локусі підвищується рівень «відчуття свого», «інстинкт господаря». Особливо якщо ти вкладаєш зусилля та цінності в розвиток свого господарства. Так уже склалося, що поки людина не віддасть щось, не відчує ціну чогось «на власній шкурі», то й не зрозуміє тієї ціни. Рідко буває інакше, але коли буває – то вже випадок культури, цінності, зафіксованої в пам’яті суспільства. Але в будь-якому разі, людина є кращим господарем там, де вона працює, аніж там, де «все колективне» (читай «нічиє»). Тому централізація зі збільшенням соціальних, спільних, нічиїх просторів не дуже сприяє піклуванню про місто, підтримці у ньому порядку. Воно ж нічиє, і більшість некультурних персон не вважає себе йому нічим зобов’язаною, бо ж вони на простір не працювали, не здобували його. Централізація сприяє розвитку місця лише до певної межі, але коли кількість людей на ньому перевищує число тих, хто так чи інакше працював на місце, починається деградація. Конкретизація локусу необхідна для збереження поважливого ставлення до Землі та простору на ній.

Цивілізація та Природа не суперечать одна одній. Фото - http://or-flaith.livejournal.com

Я не вірю, що цивілізація суперечить Природі! Якщо мислити локально, децентралізовано, якщо позбутися ілюзій, які стоять на заваді подальшому прогресу, то все можна зробити: і мати Інтернет, і мати чисте повітря, і мати здорову землю зі здоровим урожаєм. І не тиснути зі сліпою жагою перенасичення на всю останню Природу. Треба тільки докласти мозок. У світі достатньо металу, у світі достатньо енергії і достатньо землі, щоби вистачило на всіх, щоби люди не тиснули одне на одного в «пенальчиках» багатоповерхівок, не заповнювали простір самим лише нечистотами. В людей є достатньо інтелекту, щоби долати майже будь-які виклики життя, достатньо технологій, аби позбавитися архаїчних прагнень щось палити, руйнувати для досягнення простих цілей (наприклад, швидкого пересування). У нас є електрика, можливості якої набагато більші, ніж просто освітлювати приміщення. У нас є руки, здатні творити дива – подивіться на народних майстрів і академічних митців! У нас все є!!! Нема тільки якогось психічного імпульсу, бажання все те використати нарешті, здійснити свій потенціал, реалізуватися. Важко не втілити ці проекти, важко подолати лінь і зробити перший крок. Ну то ж ми хочемо бути героями? Хочемо слави? Успіху? Ось прекрасна можливість!

Давайте зберемо докупи висновки.
Для того, щоби покращити ситуацію в соціумі, дати більше місця для життєдіяльності людям, підвищити рівень їхнього життя, треба збалансувати соціум та Природу. Щоби збалансувати соціум та Природу, треба підходити до питань організації людської (соціальної) життєдіяльності – локально. Для того, щоб ствердити локальний підхід, треба створити й закріпити відповідну культуру. Забавно, але саме для принципу локалізації нам дійсно треба звернутися до центру та почати саме з нього. За рахунок інформаційних зв’язків та їх сприйняття, саме повідомлення з Центру сприймаються краще, вважаються важливішими та вагомішими. Для поширення культури доводиться «робити гак» через центр, наче «закріплювати» свою тенденцію мислення «санкцією центрального визнання». За всенародною історичною думкою, всі найкомпетентніші критики сидять тільки в центрах, сам центр є найкомпетентнішим критиком, тому якщо в тебе є модний бренд звідкілясь «згори» – до тебе можна дослухатися. «Доморощених» геніїв слухати не будуть, оскільки пророка в своїй вітчизні апріорі вважають рівним собі, а то й нижчим за себе, тому не надають йому «право голосу». Але чорт із ним, можна і так, головне тільки – не забувати свій край, свій локус, не зрікатися його й не покидати напризволяще. Не забувати ті дари, які місце дало тобі, чим ти йому зобов’язаний.

З другого боку, треба зрозуміти просту істину: нікому нічого не доведеться втрачати, навпаки, з’явиться можливість надбати. Чомусь при словах про екологічний спосіб життя, альтернативні джерела енергії всім починають ввижатися якісь збитки, втрати, утискання потреб. Мабуть, це все через своєрідний імідж, наданий поняттю «екологічний спосіб життя» різноманітними хіпі, даун-шифтерами та іншими колоритними персонажами. Нічого не маю проти них, але вважаю, що то вже радикалізм, який походить скоріше не від прагнення екологічного способу життя, а просто відсторонитися від цивілізації як такої. Ну що ж, вибір є вибір, але іншим зовсім не обов’язково наслідувати їх, аби добитися екологічної ефективності. Тут шляхи два: або вниз (даун-шифтерство), або вгору (ап-шифтерство). Другий шлях полягає якраз у застосуванні мозку для того, щоб і зберегти досягнутий рівень, і знайти рішення для дилеми природного питання. Це складніше, ніж просто спустити все на гальмах, але варте уваги, оскільки образливо було б отак просто знехтувати всім цінним досвідом людства, розмінявши його на негатив. Думати екологічно, бачити далі від стін власного будинку і полиць супермаркету – оце насправді прогресивно. Позбавлятися від застарілих способів здобутку енергії та виходити за рамки застарілих стереотипів – ось що модно. Локалізуймося, адже ми цього варті! =)

Частина перша

KulturтектонікаЕкологічний світоглядПосполитеСофізмХворе питанняЧасу Дух

Максим Холявін • 16.04.2011


Previous Post

Next Post

Comments

  1. сultprosvet.com 17.04.2011 - 00:36 Reply

    ще як приклад: в казках теж є команда героїв і у кожного своє місце – і у сліпого, що добре чує, і у безногого, що добре бачить, і у сірого вовка, і у орла з ведмедем.
    вдуматися тільки в казки, то ж не просто “сказка – ложь, да в ней намек” – не для красного слівця.

    • Максим Холявін 17.04.2011 - 08:44 Reply

      Ну дик, а РПГ і фентезі якраз на основі казок і робляться, хоча там здебільшого лишається сам тільки антураж казки без її міфологічного сенсу. =) А взагалі-то, так, “натяк” може полягати не тільки в прямій, “лінійній” фабулі казки, але в самій її канві, сутності.

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University