Соціальна культура громадян як ключ до виходу суспільства з кризи. Олександр Костенко

14.03.2011

КОСТЕНКО Олександр Миколайович. авідуючий відділом проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права імені В.М. Корецького Національної Академії Наук України (з 1999 року) та професор правничого факультету Національного університету “Києво-Могилянська академія” (з 2002 року). Доктор юридичних наук (кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право) з 1995 року, професор з 2000 року. Член-кореспондент Академії правових наук України з 2004 року.

Чим далі ми рухаємося в часі, тим яснішою стає одна проста істина: всі наші біди походять з людської голови. Іноді навіть з власної голови того, хто ставить таке запитання. Люди довго перекладали відповідальність за погане життя на сусіда, на володаря, на «цю країну», «цей режим», а зрештою на пекельного злого духа, диявола. Але відповідь простіша, треба тільки зазирнути всередину себе. Саме там лежать корені поганої поведінки, поганого ставлення тебе до когось і когось до тебе. Там також лежать корені корупції, зловживання посадою, жадібності, яка породжує нехтування екологією, ухиляння від податків та інші «свинцеві капості руського життя», як сказав колись Максим Горький. Поки саме ці корені ми не виріжемо, корупція та інші неблагополуччя України будуть нищити країну та її мешканців. За допомогою чого ж саме ми можемо зійти з цієї смертельної дороги?

Засобів, насправді, багато, хоча жоден із них не обіцяє миттєвого результату. Всі вони об’єднуються під грифом «культура». Сьогодні під цим поняттям громадяни часто бачать самі лишень неефективні, та, як наслідок, безглузді й слабкі, зусилля працівників мистецьких закладів або якісь матеріальні надбання кшталту архітектури чи музейних експонатів. Інколи уявляють етикет (сморкатися в хустку, плювати в плювальницю). Зовсім нецензурні уявлення виникають від слова «інтелігенція», до того ж навіть у самих інтелігентів. Але насправді культура – це процес пошуку та створення гармонії всередині людини та навколо неї. Всі наші намагання дізнатися, як же ж воно краще жити, як стати щасливим, де воно – те омріяне щастя, – і є культурою. Культура є не каміння, що лежить назовні, а те, що виникає всередині від того каміння. Думки, почуття, враження, образи – ось культура. Але як же всі ці речі можуть допомогти від хвороб сучасності? Так само, як від матеріального кулака, що летить в обличчя, рятує нематеріальне знання, як від нього ухилитися та перехопити удар.

Читати далі »

Міжнародники, гідні захоплення. “ДИПКОРПУС”

03.03.2011

Кожну ініціативну людину сьогодні переслідує важке (часто зі зверхніми або приреченими інтонаціями) запитання з боку оточення: «А нащо воно кому треба?» Колись мені доводилося кричати на це у відповідь: «А як же! Нам самим! Мені! Тобі!» Правильно, в принципі, але непереконливо. Мовляв: «Ну-у, та-ак!» Добре. На противагу я став збирати інформацію про різноманітні позитивні ініціативи серед молоді та дорослих Маріуполя. Не вірилося, що нікому нічого не треба, не буває так, бо не буває крайнощів. І по вірі моїй воздалося мені – навколо виявилося безліч таких ініціатив. Як більш-менш офіційних, студентських, заснованих на базі університетів (часто за ініціативою самих студентів, а не «згори»), так і самостійних, славнозвісних «самодіяльних», коли гуртом збиралися люди, яким просто набридло жити за буденними схемами промислового міста. Донбас, усіма сьогодні остаточно зневажений, виявився не таким уже й пропащим місцем, а Маріуполь далеко не таким провінційним містом, оскільки саме там я знайшов дивовижних творчих людей, талановитих не менше за виходців культурних центрів, об’єднання їх, громадські ініціативи тощо. Тепер у відповідь на риторичне питання «кому воно треба?» в мене є мало що не список «нужденних» у прогресі людей.

Читати далі »