Персональний сайт Максима Холявіна

Ігровий простір. Декілька думок щодо сучасного інформаційного простору та його аудиторії. ч.2

Комерційна журналістика – це одна мегареклама. Реклама приваблює нас за допомогою тиску на різноманітні потреби, встановлення асоціацій між товаром та насолодою задоволеної потреби, най би товар безпосередньо до неї й не має жодного відношення. Так само журналістика приваблює нас до реклами всередині себе за допомогою тиску на наші сподівання, бажання і… страхи. «Потурання низьким смакам» засуджується етикою, але сьогодні вже не треба прямо так відверто потурати саме «низьким смакам». Можна крутити передачі еротичного толку в призначений для них час, а прайм-тайм заповнювати шоу і серіалами. Найбільш «низькими» за смаком в тих серіалах будуть два різновиди:
ситкоми: ситуаційні комедії, що перекочували до нас із Заходу: «Моя прекрасная няня», «Счастливы вместе», «Папины дочки». Зазвичай виробництво таких телефільмів у СНД частіше за все є рімейками американських ситкомів. Сценарії їх створюються за визначеними шаблонами, що примітивізує картину життя. Докладно можна почитати на ВікіпедіЇ: http://ru.wikipedia.org/wiki/Ситуационная_комедия
кримінальні серіали: чий сюжет тісно замішаний на діяльності правоохоронних органів або кримінальних структур. «Глухарь», «Менты», «Бригада» тощо.
Якість серіалів варіюється від низького до середнього рівня (за критеріями: сценарій, гра акторів, фабула).

Другим потужним знаряддям утримання уваги глядачів є шоу:
Політичні ток-шоу: численні «Свободи».
Шоу талантів: «Танці з зірками», «Танцюють всі», «Україна має талант», «X-фактор» тощо.
Реаліті-шоу: «Дом 2» тощо.
Гумористичні шоу: КВН, Comedy Club, «Бои без правил», «Прожектор Перис Хилтон» тощо.
Більшість таких шоу так само є рімейками американських продуктів. Тобто, сучасна тележурналістика в Україні навіть не дуже обтяжує себе вигадуванням автентичних продуктів, використовуючи західні взірці як найбільш ефективні, привабливі.
Політичні ток-шоу створюють у глядача відчуття залучення до процесу вирішення найважливіших суспільних питань країни разом із відомими владними персонами, але насправді аудиторія залишається так само відстороненою, хіба що забезпеченою новою соковитою темою для обговорень на роботі, лавочці перед під’їздом або на кухні.
Шоу талантів нібито дають нам зустріч із прекрасним, але те прекрасне так само планомірно підводиться під шаблон, заданий головним сценарієм. Так, ми можемо побачити багато безумовно талановитих людей, але аудиторія віддає перевагу тому, щоб дивитися і надсилати смс для голосування, ніж самим розвивати власний талант. Реаліті-шоу разом із серіалами насичують нас емоціями, нестачу яких ми відчуваємо в повсякденності.
Ви можете зауважити, що перегляд всього цього потоку продуктів є проблемою свободи вибору аудиторії й будете праві. Є тільки «але»: вибору майже нема, оскільки більша частина вільно доступних каналів ТБ копіює одне одного з невеликими відмінностями. А ще відбувається витончений тиск на потреби аудиторії, який не всі здатні помітити. Образи телешоу привабливі, виразні, яскраві та цікаві. Тут уже нема відчайдушного тиску на інстинкти, як то ми бачимо в багатьох рекламних роликах та в новинах, але немає й імпульсу до розвитку кращого в людині. Її планомірно вводять у пасивний споживацький стан, залишаючи перед нами лише зовнішність життя та культури, її форму без інтелектуального та емоційного насичення.

Портрет сучасних новин для історії

На фоні подібної атмосфери новини також перетворюються на форму шоу, де викладені в сюжетах факти викривлюють картину світу, оскільки підібрані не за критерієм повноти інформації та потреб у ній, а за критерієм найбільшого емоційного резонансу. Глядач стає піддослідним пацюком, якого б’ють у мозок струмом по емоційних центрах. До того ж, не дуже важливо, які саме то емоції. Шоу залишають хвилювання й радість, новинам залишають страх, ненависть і незадоволення. Але насправді від нас треба лише одне – щоби ми підвищували рейтинги каналів і дозволяли їх керівникам отримувати прибуток від рекламодавців.

Але давайте подивимося, на кого це все розраховано? В сфері розробників інформації ходить сумнозвісна приказка «people хаває». Тобто все, що створили команди сценаристів, режисерів, іміджмейкерів і «акторів», – спокійно й вільно сприймається людьми й задовольняє їх потреби, най би й ілюзорно, тому що за кожним шоу треба нове шоу, бо в емоціях споживача завжди буде наявним дефіцит. А значить, ми самі йдемо в мишоловку. Нам потрібні ігри, нам потрібен азарт. У житті все занадто складно – занадто небезпечно, а от на екрані все можливо. Ми ототожнюємося з якимись героями і використовуємо їхні пригоди для заміни своїх власних. Уже навіть не треба життєвих порад, solutions, треба тільки емоційні імпульси для центру задоволення. За нас проживають життя марусі, менти, глухарі, кармеліти, якісь вояки спецназу, танцюристи, співаки, акробати, актори… Нам лишається тільки працювати на них, заробляти на плазмові панелі, нові мобільні телефони і тарифні пакети для 1000 безкоштовних смс. Нашим вільним часом розпоряджаються телевізійники. І ми не надто активно висловлюємо незадоволення. Для проформи сердимося, що нове шоу повністю повторює композиційно попереднє, але все одно до кінця за когось вболіватимемо. І якщо він вибуде з гри, знайдемо новий об’єкт для ототожнення. А потім підемо до приятелів переповідати перипетії сюжету. Як заспівав Олександр Пушной:
«Фанаты прутся, кое-кто кричит: «Отстой!» Но все припрутся жрать поп-корн на фильм второй».

Ми вимагаємо гри. Уже навіть не «хліба й видовищ», а просто «видовищ». Аудиторія не хоче матеріалів, де були б викладені рішення життєвих ситуацій, потрібні матеріали, які дозволили б сварити політиків, обговорювати чиїсь любовні колізії, вкотре занепокоїтися долею української мови, пожалітися на несправедливість, поспівчувати нещасним або побоятися бандитів (адже «Надзвичайні новини» мають попит). Як у старому радянському анекдоті:

Брежнєву кажуть: «У нас немає свободи слова! Он у Америці народ вийшов на вулиці і кричить «Рейгана геть! Рейгана геть!».
Брежнєв: «Тю, так у нас хай теж виходять і кричать «Рейгана геть!»

Ще один яскравий аргумент на користь «ігрового суспільства» – «гендерні» журнали. Придивіться до «психологічних колонок» у них. Чи Ви бачите там поради щодо того, як побудувати близькість між людьми? Я не бачив. Довго не міг зрозуміти, що мене відвертає від одного з найбільш адекватних «чоловічих» видань, журналу “Men’s Health”. А справа виявилася в підтримці стереотипічних, ігрових взаємовідносин між статями, між чоловіками та навіть до самого себе багато в чому підтримується стереотипічне відношення. Можна почитати про фізичні вправи, про спортсменів, інтерв’ю з акторами (цікаво, але теж доволі стандартно), але ніколи не слід дотримуватися «психологічних» порад. Звісно, якщо Ви хочете побудувати сім’ю, осередок тепла та затишку, а не витискати з «другої половини» секс і… щось іще. У статтях люди незмінно розглядаються як «партнери» (і майже ніколи не зустрінеш поняття «кохані») або як «він», «вона». А разом усе – «воно». Тобто, в схемах відносин немає нічого, окрім схем, на емоційну та духовну складову не зважають. Читач перетворюється на такого собі Остапа Бендера взаємовідносин, який не шукає задоволення духовної потреби в людях, друзях, коханій жінці, а «будує комбінації». До того ж, багато осіб кращої статі з реального, а не уявно-теоретичного простору глянцевих сторінок доводять, що для інтелектуально розвиненої жінки нічого не варто побачити такі «комбінації» в дії та зрозуміти про чоловіка перед собою більшу частину його внутрішньої суті. Що сказати про одностатеві взаємини (не сексуального характеру, звісно), то тут і так повно натягнутостей. Хоча «чоловіча дружба» завжди була в ціні, але ж до тієї дружби ще треба дорости. А так стосунки обмежуються спільним тренажерним залом (на кшталт кружок пива, але ж йдеться про журнал здорового способу життя) та роботою. І така інформація цінується, вважається “luxury”, свого роду бомондом ділових і накачаних чоловіків. Вимагається гра. Гра в «справжнього чоловіка», а не буття, скажімо, «розвиненою людиною». Щодо “Men’s Health” скажу, що з-поміж інших журналів він усе ж таки дуже вигідно відрізняється, оскільки всередині можна знайти дійсно корисну інформацію, а не тільки картинки оголених дівчат, сповнених пристрасті та photo-shop, або крутих машин. Проте позитивної ролі в переході від ігрового суспільства до реального (або ж «натурального») він не грає. Він просто виховує здорову та сильну чоловічу масу, ефективний засіб реалізації корпоративних інтересів. А якщо подумати про інші, менш якісні журнали для жінок і чоловіків, де взагалі важко знайти текст серед потоку гламурних картинок і глянцевого лиску, то просто мружишся й хитаєш головою.

Опубліковано на Порталі українця VOX

KulturтектонікаVisual'неЖурналізмПосполитеПсихологічні одноборстваХворе питанняЧасу Дух

Максим Холявін • 18.02.2011


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University