Персональний сайт Максима Холявіна

Genius Loci ч.4

IV. НОСТАЛЬГІЯ
Ще один доказ на користь зв’язку з місцем – Ностальгія. Скільки митців-вигнанців та й просто вимушених емігрантів страждало на чужині… Важко та й не дуже потрібно зараз судити – хто чому й навіщо їхав геть, справа в тому, що вони неодмінно не могли просто так взяти й покинути Батьківщину. Мова не йде про холодних людей без почуттів, або відірваних від коренів. Мова йде про тих живих, хто склав своїм життям золотий фонд народної історії.

Свідоцтва Тараса Шевченка, вигнанців Срібного віку, Розстріляного відродження, Сергія Рахманінова, Йосипа Бродського, Андрія Тарковського і ще багатьох видатних персон. Це немало. Але давайте дивитися «не на палець, а на божественне видовище». Якщо лишилася така порожнеча по від’їзді, значить її місце займав той тонкий і часто непомітний зв’язок най би навіть не з конкретним місцем, але з конкретною землею – точно. Боги-боги, та й чи варто взагалі піддавати настільки близьку й природну річ, як прив’язаність до землі, сумніву? Чи варто її доводити? Може бути, наведений текст не мерехтів би питаннями й «доказами», якби автору його не треба було вести постійну полеміку з нескінченним числом опонентів – явних та прихованих у просторі свідомості… Скільки зустрів людей, яким просто байдуже, скільки обурених «державою», що кричали «в цій країні». Скільки відмов від дій, через острах або лінощі… Доводиться захищати ті речі, які свого часу взагалі були апріорі, самозрозумілими. Оце свідчить про хворобливість нашого стану, про психоз цілої сучасної цивілізації, яка пускає нас мігрувати, висмоктуючи останні соки Землі. Ні дому, ні культури, ні народу, ні обличчя. Тільки біг від самих себе в світ третинної реальності розважального мистецтва й дешевих насолод. Але що воно може дати тому, хто все ж таки вижив якимось незрозумілим чином під тими жорнами? Нічого! Nothing! Тому кожного разу, коли порожнеча всередині раптом зашкалює, паливо на межі, я згадую свій Край. Уявляю собі чорну-чорну землю, сад, будиночок, квіти, рідних людей… Я повертаюся до того пейзажу, відкритого з одного зі схилів місцевої улоговини, де видно ціле море приватних дворів, дерев, старий покинутий кінотеатр Леніна. Я вертаю до Серця Буття… Й повторюю ті два рядка, наче якусь химерну молитву до неіснуючих богів, а точніше до свого Genius Loci…

…о царь Недоступного Света,
Отец моего Бытия…
…Отец моего Бытия…
…Отец моего Бытия…
…Отец моего Бытия…

Наша пов'язаність із місцем - частина великої життєвої мозаїки, таємниці, невловимої істини між рядків. Це початкова точка зв'язку із Природою, глибинної взаємодії між нами. Неможливо розкласти по поличках почуття, навіть якщо ти найкращий психолог, почуття можна тільки переживати. Мені хочеться, щоби люди пам'ятали свій Край, бо це частина відповіді на питання "хто ти є?" "Головне завжди залишається на Землі... І я залишаюся на Землі... Головне - на Землі..." (с) Брати Стругацькі

П.С. Коли прийде час, із тексту треба буде викинути все «сучасне», тимчасове, те, що не має виправдання для себе. Залишити тільки найцінніше, найкраще, справжнє…

Частина третя
Частина друга
Частина перша

KulturтектонікаГармоніяЕкологічний світоглядЖурналізмМаріупольПотік свідомостіРеліквіїЧасу Дух

Максим Холявін • 23.01.2011


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University