Персональний сайт Максима Холявіна

Genius Loci ч.3

ІІІ. ХРОНІСТ
Здавалося б – яка заслуга хроніста? Він уявляється таким собі переписчиком подій, мов із однієї книжки в іншу. Але ні. Перша заслуга хроніста полягає в тому, що він розбирається в тугому клубку подій. Сучасність не так-то просто розкладається на стрункі вектори чиїхось прагнень, вчинків, або навіть природних явищ. Тільки аналітик здатен правильно розставити акценти й крапки над «і». А ось аналітичні здібності – вже чеснота. Друга заслуга хроніста полягає в тому, що він сам може впливати на предмет своєї праці – реальність.

На відміну від авторів художньої літератури, він не проектує відображення світу або взагалі – окремий світ задля чи то передачі фабули, чи то суто естетичних насолод, хроніст працює безпосередньо з первинною реальністю, а отже його дар відчуття та слова може допомогти в рішенні насущних питань. У журналістській етиці вказана необхідність об’єктивності та незаангажованості підходів до роботи з інформацією, тому забороняється опис подій, учасником яких ти безпосередньо є. Але натомість можна запропонувати інший підхід – чи може людина стороння зрозуміти сенси певного контексту правильно? Чи не треба їй задля того, щоб розібратися, зануритися в подію, стати її частиною? Об’єктивність є наслідком глибокого прагнення правдивості у незалежності від уподобань, тому правильний хроніст цілком міг би бути учасником реальних подій, не втрачаючи при цьому права на історичне слово. Біографія часто може стати найкращою літературою саме через первинність описаних подій. Все було насправді, ніщо не придумано. Звісно, це ідеальний варіант, але тим не менш. Тому краще працювати не з перекрученими десять разів даними у вигляді «чийогось бачення», а з чимось більш близьким до життя. І навіть якщо необхідна магія, хроніст повинен привнести її в життя, а не навпаки – винести її з нього на сторінки чи полотна. Чеснота хорошого автора полягає в умінні створювати світи не для самих себе, а для модифікації навколишнього. Коли книжка не занурює сама в себе, не блокує думку собою, а навпаки, поширюється на реальність – отоді вона має вищу цінність, бо дійсно модифікує буття, трансформує окремі його частини через свідомість читача.

Дім архітектора Нільсена. Вул. Семенішина, 49

Мабуть хроністу варто пригадати, що життя насправді – дивна річ, сповнена всього незвичайного, і засобів класичного реалізму вже не вистачає для опису всіх подій. Як мінімум потрібна поетика. Вона принаймні дозволяє залишитися на ґрунті «науковості» викладу, бо поетиці дозволена краплина магії. Але чому сьогодні так популярна езотерична література, магічний реалізм? Хіба не тому, що життя вимагає поетики, що нам необхідно відчувати далі, ніж суворі необхідності щоденного виживання? Ми не можемо відчути Genius Loci, якщо будемо займатися самою лише політикою й соціальщиною. Поезія не обмежується жанрами громадянської та соціально-побутової лірики. Та й яка там може бути лірика? Саму лірику ми повинні привносити в суворі будні. Народне мистецтво як ніхто інший це знає, тому й оздоблює все оточуюче орнаментами, розписами. Ренесанс, доречи, теж знав це, коли нестримно тяжів до всього прекрасного, до Просвітництва й Мистецтва. Тому втілити свою другу заслугу хроніст може тоді, коли навчить людей відчувати магію, чарівність буття. Тоді й місце мешкання перестане бути суто місцем, майданчиком й дахом над головою, воно розквітне згаданими кодами спогадів, кодами почуттів. Простір перестане бути порожнім й стане феєрією елементів, процесів, інформацій. Стане більше світла, більше кольору, менше гіркоти й більше натхнення. Не треба переписувати з однієї книги в іншу, треба писати картини. Ось візьмемо двох художників. Обидва можуть бути майстрами реалістичного живопису, але один все одно лишатиметься Шишкіним, а інший – іншим. Бо Шишкін не просто перемальовував з Природи на полотно, він вбирав усю потужність й міць Її, він відчував не статичну картинку, а процес, головні риси якого він і передав у картині. Так і з хронікою – можна перемалювати суворі будні індустріального міста з бідністю культурних подій, а можна розказати про внутрішній вир культури, що все ж таки відбувається, хоча й без грому й блискавок, показати не самі голови митців, а те, що в них відбувається. Декілька разів я натикався на слова «його біографія бідна на зовнішні події, але багата подіями внутрішніми». Мовляв, «нехай воно не вводить Вас ув оману». То ж і хроніст може отак зазирнути всередину свого місця й розказати не про самі лише його географічні відомості, але про його душу.

Частина четверта
Частина друга
Частина перша

KulturтектонікаЖурналізмМаріупольПосполитеПотік свідомостіРеліквіїЧасу Дух

Максим Холявін • 22.01.2011


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University