Персональний сайт Максима Холявіна

6 коментарів

Само Оборона

Про питання психології в одноборствах в трьох частинах.

Частина перша – Жіноче питання

На розробку питання надихнули як власні занепокоєння минулого, так і стаття, на яку Ви знайдете посилання нижче.

Boris Vallejo - Blood Red, Sister Rose

Патріархальний устрій поставив жінку в пасивне становище. Обов’язки її обмежилися готуванням, поранням по хаті, народжуванням і догляданням дітей. Звісно, що це не завадило з’явитися в історії жінкам-повелителькам, воїтелькам і стати причиною конфліктів та примирень. Але всі вони були виключенням з правил, і здобувати власне положення їм доводилося за допомогою усіх можливих засобів – краси, розуму, хитрості тощо. Просто нікому ніщо не діставалося. Але головним промахом жіноцтва стала втрата навичок самооборони. Скільком жінкам з давніх часів і до сьогодні довелося терпіти над собою насильство. Жінку б’ють грабіжник і чоловік, ґвалтує маніяк, жінка в конфліктній ситуації автоматично перетворюється на жертву. Відбувається це, незважаючи на те, наскільки жінка емансипувалася, наскільки стала «стервом». Без навичку фізичної самооборони її легко може зламати якийсь покидьок. І це не є добре.

😉

Подивіться на тварин. Самиці частіш за все більші й сильніші за самців, оскільки саме їм доводиться піклуватися про потомство, а інколи навіть і полювати здобич у зграї. Людських жінок такої сили позбавили. Не виключено, що й через певний острах революції з боку жіночої статі. І при цьому сучасним лицарям доводиться турбуватися про безпеку дівчини/дружини, хвилюватися, залишаючи жінку на самоті, відпускаючи її саму ввечері. Кулаки стискаються й серце обливається яростю, коли думаєш про можливість нанесення шкоди своїй жінці, своєму світові. Але ж яким би лицарем ти не був, неможливо зачинити даму серця у високій вежі, тим більше – сучасну даму серця, яка вже вдихнула вільне повітря й може зовсім не захотіти його кидати. Вихід один – вчити свою жінку самообороні. Отут і починається найцікавіше.

Пасивний стан жінки в патріархальному суспільстві позначився не тільки на її навичках, але й на способі мислення. Сучасне «виховання», засноване на журнальних стереотипах, гламурі, поверхневій психології та інших речах, що сьогодні віднесені до «жіночого», роблять жінку… надто жінкою! Навіть якщо дівчинка зовсім не відповідає критеріям «майбутньої жінки», її посилено вправляють в істинну формочку. Дівчинка не повинна цікавитися механікою, гратися конструкторами замість ляльок, бути занадто ініціативною (право голосу за жінкою в чоловічих колективах досі визнається з трудом), і, не дай бог, – займатися спортом. Тим більше, одноборствами. Жіночі збірні, жіночій бокс та інші речі сприймаються як щось дуже віддалене, ефемерне. «Ні – ви що! – моя дівчинка ніколи такою не буде». Батьківська формочка в підлітковому віці успішно замінюється формочкою моди і соціальних стереотипів, зрештою в доросле життя випадає такий собі незграбний пиріжок. Він може бути амбітним, хижим, підкорювати серця чоловіків і собі подібних, прокладати дорогу по трупах, але навряд чи той пиріжок буде гармонійним. Він буде зручним для соціуму, але не гармонійним. Бо гармонія нині не в пошані. Зручність важливіше.

Максимум, що дозволяється нашому пиріжку – займатися фітнесом (або ще новим видом спорту – сидінням на дієті). Оборонятися він не повинен. Від логічних аргументів про підвищену небезпеку щодо честі й здоров’я дорогоцінного дитяти батьки відвертаються, а соціум опускає питання, замінюючи його сумними історіями. Всі, мабуть, задоволені таким станом речей. Воно ж зручно. Не треба віддавати гроші за введення курсу самооборони для дівчат у школі та університетах – нема дурних! Лишається чекати, поки суспільство подурнішає настільки, що зважиться на такий крок. І, звісно, пропагувати ходіння на курси жіночої самооборони. Дорогі дівчата! Так уже склалося, що світ (чий би він не був – чоловічий, жіночий, тваринний…) – несправедливий і злий. Не всі люди бажають вам добра, не всі поважають ваше природне право розпоряджатися власним тілом і не всі зважать на ціну макіяжу та манікюру. Тому треба й напружувати тіло. Не тільки для фізичної краси, але й для збереження власної цілісності. Адже життя та здоров’я – найбільш об’єктивні речі, якими треба дорожити. Давайте, виходьте за рамки стереотипів, подумайте, що чоловік не завжди поруч і не завжди зможе захистити вас сам. А захищатися треба.

Сильні жінки не плачуть біля вікна...

Одна відмінність пиріжка в тому, що він дуже часто запрограмований на жіночу «жертовність» так глибоко, що інколи не вистачає навіть суворих тренувань, аби тієї програми позбутися. В зазначеній статті цьому є яскрава ілюстрація – реакція на раптове оголення. В фільмі «Вхід Дракона» з легендарним Брюсом Лі, його кіношна сестра вбиває себе, коли опиняється загнаною в кут. А чому? Судячи з усього – їй цілком вистачало натренованості, технічності, аби перемогти тих покидьків. Не стало сили духу («що тіло рве до бою»), спрацював той самий «комплекс жінки». Занадто довго і вперто соціум вмазував у звивини думку: «Ти ж дівчинка, навіщо тобі старатися/напружуватися/робити це». Занадто добре тому забулася реальна сила, яка є в кожної – навіть не особливо тренованої – жінки. Тіло людське саме по собі – потужний механізм, який може при необхідності бути смертоносною зброєю. Той запас міці закладений в нас Природою. Згадайте себе в дитинстві – позбавлені багатьох страхів, ми не боялися бігати, стрибати, падати, лазити по деревах і парканах. Вже пізніше, на основі гіркого досвіду або чиїхось «доброзичливих» повчань, ми замкнулися в тілі й перетворили його з молотка на тюрму. Як виразився музикант Aidan Baker“Bodycage”. Страх повинен працювати на нас, і не повинно всередині бути комплексів, які б роздмухували страхи і змушували нас віддаватися зловмиснику, підкорюватися чужій злій волі. До того ж, страхи частіше за все абсолютно безглузді, як той самий страх оголення.

Fairies wear boots and you gotta believe me! (c) Black Sabbath

Частий аргумент проти зайняття одноборствами та й спортом узагалі – слабке тіло, крихкі кістки й таке інше. Тут необхідно пам’ятати про хімію тіла – добувати всі необхідні мінерали і вітаміни з їжі, бажано – з мінімумом різноманітних синтетичних вітамінів/мінералів. Таким чином, у тілі завжди буде паливо для витривалості та ресурс міцності. Як казав свого часу Віктор Цой: «Ты должен быть сильным, иначе – зачем тебе быть?» Я б ще додав: «Як тобі бути?» У таких агресивних умовах треба бути справді міцним горішком навіть чоловікові, не кажучи вже про жінок.

Cristina Scabbia with lovely katana

Сьогодні існує достатньо шкіл східних одноборств, деякі навіть відкривають спеціальні курси для жінок. Ось, наприклад, цікава стаття одного із учителів одноборств і жіночої самооборони окремо. З іншого боку, одна не менш поважна Людина, яка пройшла неабиякий досвід на шляху воїна, сказала так: «Зводити навчання до самої лише самооборони – замало. Обороняйте себе самі, тобто – власною поведінкою». Це один із заповітів мистецтва Айкідо – не розпалювати конфлікт. Навчаючись одноборству, на перше місце треба ставити згадану внутрішню фізико-духовну гармонію. Справжній захист полягає не в залізних м’язах і навіть нестак у технічних навичках, а в умінні керувати ситуацією. Проста істина: «Якщо ти не хочеш бійки – не лізь на рожен». Або, як казав Імператор з фільму «Герой» з Джетом Лі: «Меч у її [людини] всеосяжному мозку». Стратегічне міркування, яке робить висновок «не ходити в темний перевулок» захищає краще, ніж тактичне міркування під час оточення неприятелями. Застосовувати тактику треба вже в крайньому випадку. Коли інстинкти, свідомість, інтелект і тіло будуть функціонувати злагоджено, тоді Ви будете захищені якнайкраще.

"...Меч у всеосяжному людському мозку"

Як бачите – основа і вершина воїнського мистецтва полягає в розумі. Спочатку – це усвідомлення необхідності зміцнення свого тіла, далі – навчання технічним навичкам, і найвищій критерій оцінки – вміння керувати ситуаціями. В жіночих журналах такому навряд чи навчать, та й узагалі, з самих лише книжок чи статей навчитися цьому неможливо. Треба просто поглянути всередину себе, визначити, яке мистецтво резонує з Вами більше за все, знайти справжнього Сенсея і почати займатися. Зараз досліди показують, що у східних людей мислення логічне й образне нерозривні. Тобто, навчатися філософії у них доведеться не просто сидячи за книжками, а… скажімо, сидячи за книжками на цвяхах 😉 А якщо серйозно, то зайняття думки буде постійно супроводжувати рух тіла.

Леді люблять хорошу бійню

Доречи, є ще одна цікава риса. Декілька випадків із власного досвіду автора довели, що багатьом жінкам приємно, коли за них б’ють пики і ллють кров. Це тішить їх самолюбство. На підсвідомому рівні. Зовні вони будуть усіма силами заперечувати насильство, але обхідними шляхами можна дізнатися про зворотній бік медалі. Їм би хотілося, щоб «тоді ти набив їм усім пики», а фізична сила на додачу до розуму – завжди неабиякий плюс обранцю. Мабуть, такий підхід тягнеться ще з більш тваринних форм, де пошана й принади самиці віддаються переможцям, до того ж, не просто найсильнішим і найхоробрішим, а тим, із ким можна побудувати надійне лігво. В людських жінок цей інстинкт найкраще виражався у відданих дружин суворих войовничих народів, найгірше – у сучасних супутниць олігархів і різноманітних «старів».

І навіть якщо Жінку інтерпретувати суто патріархально, тобто, в першу чергу, як Матір – все одно вона має бути сильною Матір’ю, оскільки народити дитину – не означає тільки виносити її та успішно виштовхнути назовні, але вигодувати, поставити на ноги і навчити жити. Про останнє треба згадувати в десять разів частіше, ніж про «підвищення народжуваності». Сама лише народжуваність не підвищує якості соціуму, тільки освіта, освіта і освіта нових поколінь дає шанс на здорову громаду. А для освіти потрібна сила, потужний внутрішній стрижень. Rondo!

Оранта Ярославська - Панагія

Частина друга – Чоловіче питання

Тут, звісно, не обійдеться без персонального досвіду. Проте, як доводять свідчення з різних джерел – автор далеко не самотній у випробовуваннях, які довелося пройти.

І Шварценегер такий молодий!..

Самооборона і оборона – питання, що часто супроводжують чоловіка ледь не з часів його дитинства. Залежить від районів зростання. Коли це суворі квартали, де «шпана» множиться із жовтого дзюба, то доводиться вирішувати справи «не словами, а кулаками» одразу. Кому пощастило більше, то питання насильства обвалюється на юні плечі в підлітковий період, коли пубертат драконить усі інстинкти надміром внутрішньої енергії. Часто перші уроки «суворого світу» молодий чоловік проходить у школі, де обов’язково знаходиться якийся парубок – старший чи просто більших, кому пубертат і невігластво вказують дорогу до пригнічення інших шляхом планомірного «цькування». Інколи справа не заходить далі від наїздів сміху заради, але інколи вже в підлітковому віці дозрівають цілком кримінальні за суттю звички. Автор сам три роки вчився у школі, де між професіоналізмом педагогів і характером учнівського контингенту було зяюче провалля. В той час набрали популярності фільми «Бумер» і «Бригада», тому навколо розвелося багатенько «Саш Білих» і «Гош Чорних». Як не дивно, але була від тих фільмів і користь: вони структурували поведінку «бєспрєдельщіков», надали їй мало що не ритуальності. Часто густо «забивалися стрілки», влаштовувалися якісь малозрозумілі за причинами розбірки та інші принади життя початку двотисячних. Хвіст ще більш суворих дев’яностих лупцював їх же дітей. Що автор із цього безладу виніс? Він зрозумів дві речі в одній – правила не об’єктивні, їх можна порушити і навіть лишитися, врешті-решт, непокараним, і «поняття» напівкримінальної молоді насправді лише засіб обернути ситуацію собі на користь.

Ружжо на плече

Доречи, твердження про кримінальність здебільшого бідних шарів населення не дуже близьке до істини. Девіантність поведінки окремих персон була продиктована зовсім не образою з боку життя чи соціуму. Деякі хлопаки якраз навпаки – походили із забезпечених сімей, а поводилися так через прагнення влади, втілення почуття власної «кращості». Сувора правда полягає в тому, що яким би ти не був розумником, але якщо ти не володієш силою духу і тіла – тебе ображені чи пихаті все одно загонять в кут. Або морально, або фізично. І так всюди. Знову повертаємось до принципу Цоя: «Ты должен быть сильным, иначе зачем тебе быть?» – а також згадаємо наступний рядок з тієї ж пісні: «Что будут стоить тысячи слов, когда важна будет крепость руки?» Доводилося тренувати міцність руки. І знову ж таки – через розум.

Гіркий досвід сказав, що треба зайнятися одноборствами, щоби вміти захистити себе. Найближчою до тіла виявилася Маріупольська Федерація Сетокан Карате-до. Туди ходило багато знайомих зі школи, деякі люди – не кращих якостей. Але інструктори були хороші. Карате навчило мій хворобливий на той час і зовсім нетренований організм витривалості, стійкості до великих фізичних навантажень. Особливих технічних досягнень в мене не було. Натомість після першого року занять з’явився дивний сюрреалістичний страх перед чи то тренуваннями, чи то небезпечним для чужинців кшталту мене району. Страшно було йти на тренування, хоча після нього я незмінно відчував себе добре, наставало таке собі полегшення. Врешті-решт, після декількох місяців внутрішньої боротьби, страх переміг. Я припинив ходити на тренування. Мені досі важко пояснити собі – в чому саме була причина страху. Чи то в остраху великих і сильних «гопників», чи то в остраху самого карате з його жорсткістю (як я дізнався пізніше – далеко не найбільшою). Але сталося так, як сталося – цей шлях для мене закрився. Трохи пізніше я дізнався про Маріупольську Федерацію Ушу Гунфу і Цигун. Тренування проходили недалеко від мого дому, тому я вирішив ризикнути. В той час зважитися на новий крок шляхом одноборств було важко, тим більше, що про ушуїстів тоді ходило багато безглуздих чуток, а докладну й точну інформацію дізнатися було майже неможливо. На перший візит я пішов з Батьком. В старенькому спортзалі місцевої школи я познайомився з людиною, яка стала моїм першим Учителем, шифу, Болдиревим Віталієм Івановичем. В залі тоді займалася молодша група – всього десь 5-ро малят. На відміну від заповненої Федерації Сетокан з її твердою харизмою, ушу явило себе маленьким, спокійним і затишним куточком. Тим більше, що то була галузь ушу-таолу – безконтактні форми, комплекси рухів зі зброєю та без неї.

Як не дивно, але безконтактний бойовий спорт, що його частіше називають «китайська гімнастика», сприяв неабиякому піднесенню духу і впевненості в собі. Гнучкість, хвилястість і розмаїття техніки, більша увага до філософського боку мистецтва – ось що відпустило мене, зігріло. Виявилося, що сила пізнається не тільки в суворих випробовуваннях, але й в умовах теплоти, навіть сімейності. В час підліткових штормів у голові, невизначеності й постійної важкості від усього на світі ушу стало панацеєю. Я приходив на тренування безсилим, а повертався сповненим енергії й радості буття. З часом я вже знав, що треба тільки піти на тренування, і все стане на свої місця. В невеличкому колективі я знайшов собі добрих друзів, саме там я знайшов Людину, яка стала мені однією із найближчих. Часи зайняття ушу стали одним із Золотих віків мого поки що невеличкого життя. Бесіди з Віталієм Івановичем, тренування, поїздки в літні табори (чого я досі ніколи не робив), на змагання – все це дарувало незабутні й глибокі враження. Ось так стали проростати сили до життя – в сприятливих для того умовах. Ось так тіло стало вдосконалюватися лише тоді, коли психологічні умови були оптимальними. Не можу похвалитися глибокими пізнаннями в області китайської культури й філософії, але ушу навчило стійкості внутрішній, відданості не через необхідність, а через внутрішню потребу, тобто вмінню любити настільки, що не жаль тіла й душі, аби ту любов зберегти та примножити.

З часом щось зламалося в колективі. З особистих мотивів цей шмат своєї біографії я приховаю, скажу тільки, що сьогодні МФУГіЦ – високопрофесійний спортивний осередок, наші спортсмени мають нагороди міжнародних рівнів, уже неодноразово здобували медалі на змаганнях у Європі та Китаї, але… Але проник усередину холод…

Сьогодні я почав займатися Айкідо. Час показав, що принципи саме цього одноборства найкраще реалізують мої власні прагнення у воїнському мистецтві. Для мене Айкідо було справжньою знахідкою, свого роду «дарунком долі», оскільки воно якраз реалізує фізичний потенціал, починаючи з розуму, духу, а цілі його слугують будуванню Гармонії. В попередніх постах я вже згадував про нього та про О’сенсея Уешібу Моріхея. Не хочу видатися просунутим інтерпретатором заповітів Айкідо, просто ділюся тими речами і почуттями, з якими довелося зіштовхнутися під час життєдіяльності й спостережень.

Але до чого я все це веду?

Частина третя – Знову до питання Гармонії
Веду то того, що питання оборони і самооборони, а також воїнських мистецтв узагалі – тісно пов’язані з духовністю, з питаннями життєвої Мети, Гармонії, а також із соціальною психологією. Гола сила (меч) – величина абсолютно нейтральна, це такий собі «0», вісь, яка може слугувати як хорошим учинкам, так і поганим. Але сила є необхідною умовою життя, вона сама є життям, тому якщо сили буде мало, то й життя буде мало. Сила, енергія – одна з елементарних часток буття. На вищих рівнях сили починають утворювати системи, структури. Отут і з’являються знаки «+» та «-», сила із нейтрального потенціалу переходить у кінетичну форму, творячи або руйнуючи гармонійні системи. Якщо дивитися на все це безособово, то нема опори для оцінки. Просто є те, що є. Проте коли ми починаємо переживати події, то з’являються позитивні та негативні сили, з’являється розділення на «нас» та «їх», «друзів» та «ворогів». Спочатку, кожний із нас будує себе і свій світ, а потім з’являється необхідність захищатися від негативних впливів. Виживає кращий, тобто сильніший і розумніший, а отже для самозбереження і захисту свого світу ми повинні будувати себе і світ сильними та розумними. Неможна тягнути ковдру зусиль на себе, залишаючи близького без руху, неможна розбещувати і тим ослаблювати себе і своїх близьких, бо тоді ворог зруйнує все. До того ж, це може виявитися «ворог ізсередини», злі риси характеру, що є в кожному з нас (я б навіть сказав, що так може статися в першу чергу). Але робити сильним також не означає «ламати», найвища сила полягає – в гармонії, коли все побудовано так, що йому неможливо заподіяти шкоди. Східні люди кажуть: «Бути, як Вода». О’сенсей каже: «Бути Всесвітом».

Гармонія – не спільна для всіх. Чийсь характер змушує шукати відповіді в карате, чийсь – в ушу, айкідо, дзю-до, системі Кадочникова, російському стилі, бойовому гопаку, пацифізмі… Світ різноманітний, але чим більше в ньому «повних» людей, яким не треба стверджуватися через «наїзди», або які не змушені апріорі бути жертвою подій, – тим більше шансів у людства жити не просто цікаво, але й продуктивно.

Найкраща оборона завжди бере початок із духу, ось чому (звісно, не враховуючи особливостей мислення) поруч зі східними одноборствами завжди ходить так багато філософії. Ось чому жінок треба тренувати спочатку психологічно, ось чому здатність оборонятися в чоловіка далеко не завжди виховується жорсткістю. Ось чому все стосовно сили повинно сповиватися в роздуми «про високе».

Any questions?

За картину Бориса Вальєхо подяка сайту: http://vallejo.ural.net

За фото дівчат-бодібілдерів подяка: hemmy.net

KulturтектонікаГармоніяКонфліктологіяПсихологічні одноборстваСофізмЧасу Дух

Максим Холявін • 09.12.2010


Previous Post

Next Post

Comments

  1. kottj 10.12.2010 - 21:49 Reply

    ще один аспект тренованості для жінки – тренований дух і самовладання допомагають не панікувати і чути лікаря при тих же пологах. там же й сильне тіло корисне. корисне вміння тримати м*язи і керувати їх напруженням і розслабленням.

  2. Бывший Работяга 11.12.2010 - 23:54 Reply

    Я бы все же разделил этот пост на три с указанием ссылок на следующие части.
    А по содержанию могу сказать, что сколько не пытался внушить себе, что надо заниматься единоборствами, почувствовать к этому тягу – никак не выходит. Ну вот просто не мое и все. Эх, придется обороняться дрыном…

    • Максим Холявін 12.12.2010 - 01:36 Reply

      Та треба буде подумати про композицію. Звичка усе зливати в один котел. =)

      Щоб дрином оборонятися – треба вміти ним махати, тому тут без одноборств усе одно не обійдеться. =) Просто в нас ще є недолік – мало курсів самооборони, от якраз для людей, що не відчувають тягу до більш “професійних” шкіл.

  3. Бывший Работяга 12.12.2010 - 15:50 Reply

    Действительно, очень мало курсов самообороны, которые подходят с психологической точки зрения. Можно тысячу раз отработать удар в зале, но когда столкнешься лицом к лицу с опасностью, то поведешь себя иначе. Казалось бы, ну что стоит просто первому дать по роже? Это же элементарно. Но не всегда легко.
    Вот почему мы боимся собаки, которая оскалилась и всем видом показывает, что готова напасть? Потому что чувствуем: она будет идти до конца. Еще известны случаи, когда два здоровых санитара еле справляются с одним сумасшедшим, который значительно уступает им по комплекции. Да и каковы бы ни были навыки самообороны, что делать, если припрет к стенке сразу десяток человек? Тут, в первую очередь надо побороть страх. Это сразу чувствуется.
    Вот таких школ, в которых к обучению подходят комплексно, очень недостает.

  4. maroon 15.12.2010 - 18:21 Reply

    Питання самооборони дуже тонке зі свого психологічного боку. Зрозуміло, що будь-якій незагартованій людині дуже важко змусити себе займатися не те що одноборствами – банальною зарядкою вранці. Відносно безпечні умови сучасного дорослого життя годують ці лінощі і заспокоюють сумління. Але, навіть якщо людина займається одноборствами чи якимось іншим чином підтримує тіло в гарній формі, не факт, що це допоможе їй у скрутній ситуації (як у прикладі з жінкою із фільму, що вбила себе). Треба ще якось тренувати психіку, яка не завжди згодна підняти на когось руку. Наприклад, в мене немає проблем щодо фізичної розправи =) з людьми, але коли кілька років тому на мене напав ротвейлер, то виявилося, що я не здатна вдарити собаку по очах (що, в принципі, варто зробити в такій ситуації).

    • Максим Холявін 16.12.2010 - 01:28 Reply

      Про те, власне, й мова. =)

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University