Персональний сайт Максима Холявіна

1 коментар

Мудрість Людини та Звіра

The Ecology Man (c) Sam Haskins

Мрія про Гармонію
Резерви людської психіки – непізнаний темний храм, величезний храм. Людина – дитина біосфери, результат довготривалого і триваючого досі процесу модифікації цілого планетного організму. Вмикаєш уяву і поринаєш у величезні фантазії «майбутнього», а точніше – в огляд потенціалів, існуючих уже сьогодні, просто ще не розкритих. Якщо людина виживе і порозумнішає нарешті, то її очікують часи величі. Може, навіть Золотий вік.

У дитинстві я дуже полюбляв австралійський серіал «Дівчинка з океану». Мене привертали три речі – музика, глибокий синій колір океану і краса головної героїні, тісно із океаном поєднаної. Всі ці пейзажі, підводна наукова станція, приємні герої…

Oceangirl. Poster

І тонка мрія про Гармонію людини й підводного світу. Мабуть, якби не було її невидимої присутності, не було б і такого глибокого захоплення образами. Досі пам’ятаю, як прокидався о 7.50, за десять хвилин швидко вмивався, чистив зуби і сідав дивитися. Серіал закінчився щасливо й гарно, а мрія про Гармонію лишилася. Навколо тоді вирували шалені 90-і, але вік врятував мене від завчасного розчарування в житті.

Поки фантазія не була скута інтелектом, кожна фантастична книжка – яких за декілька років активного читання зібралося багатенько – широко відчиняла браму в невідоме, в загадкове, в дивовижне, величне… Хайнлайн, Гаррісон, Кларк, Желязни, Ле Гуїн, Нівен, Андре Нортон, Маккефрі, Азимов, Бредбері, Стругацькі, Кір Буличов… Картини «майбутнього» зливалися з духовними питаннями, з надіями вищих людей, із ненастанним пошуком відповідей на вічні питання. Хто ми? Навіщо ми? Чого ми варті? В чому сутність Усесвіту?.. Мозок закипав у вирі фантазій, осягненні Безкінечності Космосу, заглибленні в почуття, не підвладні розуму. Ті вибухи захоплення неможливо пояснити раціонально, а точніше таке пояснення зведе їх нанівець, а навіщо? Природа їх одна, але сутність полягає в іншому…

Користь дитячо-юнацького захоплення фантастикою полягає в збереженні мрії про Гармонію, Надії на краще. Звісно, тоді все було наївним, простим за формою, але переживання ті були одними з найглибших. Саме їх потужна сила втримала дух у часи поневірянь, коли інтелект поставив питання «навіщо?» залізним ребром. Я не знав, навіщо… Багато днів підряд пройшло під знаком пошуку, сумного і болісного. Хвиля за хвилею аргументів порожнього існування накочували на звивини, поки вони не почали засихати. В найнижчій точці, коли не лишилося вже сил боротися із самим собою, я заглянув у вічі віднайденим фактам: «Життя – порожнеча… Воно не має жодного об’єктивного сенсу. Все, на що людина може покладатися, – суб’єктивне. І немає в житті кращого заняття, ніж заповнення тієї порожнечі… красою. Життя – порожнеча… Сенс – краса…» Таким чином, я побачив свою внутрішню межу, точку неповернення. Від неї почався новий відлік, нове життя мрії дитинства. Вона подорослішала, значно подорослішала, хоча ще не змужніла достатньо, аби витримати всі натиски буттєвих поворотів.

Родичі =)

Ми – Природа.
Цікаві досвіди отримав я… в трамваях, під час міграцій із заводу додому. Їздити довелося багатенько, тому був час поміркувати про все на світі. Одного разу, пропечений післяобіднім сонцем, я помітив, як по вікну ліворуч, біля голови тіточки на сидінні повзе комашка. Комашка та раптом викликала цілу низку образів ксенофобії та припущень щодо її походження. Ми боїмося більшості світу через його несхожість на нас. Атавізм диких часів, коли все на світі було ворогом і тільки декілька речей – друзями. Тоді також прийшла думка про можливі нові рівні людського мислення. Чи варто досі так боятися комах, вважаючи їх усіх отруйними та небезпечними, бачити в звірях лише біологічні машини, об’єкти полювання?.. Як ми можемо казати про свою вищість порівняно з Природою, якщо керуємося досі найнижчими інстинктами, притлумлюючи вищі? Виник образ людини і пантери в лісі… Вони заглядали одне одному в самі вічі, пізнаючи нову, спільну мудрість… Так, майбутнє повинно принести нам абсолютно нове розуміння й відношення до світу, нову мудрість людини та звіра.

Резерви людської психіки – непізнаний темний храм… Десь там зберігається здатність бути вершиною Природи, унікальним інструментом збереження і регулювання балансу сил на Землі. Але для того спочатку треба сягнути нових відчуттів відносно навколишнього. Треба зрозуміти мрію про Гармонію, закладену в книжках, кіно, музиці… Не тільки фантастичних. Варто лишень придивитися до будь-якого твору Майстрів, і можна побачити потужну волю до Гармонії, закладеної як у Природі, так і вглибині нас самих. Найбільш видатні науковці в історії вклонялися Природному механізму, людей сучасності, в незалежності від культурного й інтелектуального рівнів, постійно тягне «на природу», виходити час від часу із середовища міста до трав, дерев, квітів. Спитати їх – вони навряд чи пояснять – навіщо. «Просто хочеться подихати свіжим повітрям». Ха! Свіже повітря дме і з кондиціонеру, правильна відповідь – «живе повітря». Око хоче зеленого, вухо бажає співу птахів і шурхотіння вітру в листі, ніс прагне ароматів квітів, дивовижних еротичних створінь… Шкіра хоче тепла і торкання живого. Ми – Природа, тут не може бути «і»! Ми не здатні жити без неї, і справа тут далеко не тільки у фізіологічній взаємозалежності. Сама психіка нормальної людини хоче Природи, хоче життя, хоче нескінченного багатства світу. Це підсвідоме діонісійство в кожному нас.

Ботанічний сад ім. академіка Гришка

Жива Земля.
Люди на землі знають, як добре працювати на ній. Ні, не впрягатися рабом в борону, а помірно вплітати в графік життя піклування про сад, город, поле, озеро… Люди на землі знають щастя врожаю, смак власноруч вирощеного плоду. Люди на землі знають ціну землі. Найкращі люди на землі прагнуть зробити її вічною, родючою, як богиня. Щоб її чорні груди постійно були сповнені соком життя, щоби постійно можна було насолоджуватися її дарами.

Doch alle Lust will Ewigkeit,
will tiefe, tiefe Ewigkeit!

F. Nietzsche

Фантастична, ефемерна мрія тепер наближається до побуту. Якщо ти хочеш втілити її, то повинен підкорити всі свої прагнення їй, всі свої вчинки. Не можеш бажати Гармонії й смітити на вулиці, а тим більше – на Природі. Не можеш бажати Гармонії й не кидати тверді відходи окремо від м’яких. Не можеш прагнути Гармонії й не міркувати про звірів у місті, не піклуватися про життя. Коли життя у всій наготі його правди, красі та потворі, чесності й жорстокості стане твоєю головною цінністю – от тоді ми зможемо поговорити про Гармонію.

'Nymphs and Satyr' (1873) Bouguereau

Міфології відкривають нам розуміння людьми свого існування. Неочікувано тонкі та складні конструкції ховаються за звичними з дитинства казками, билинами, легендами. Міф – метафора, архів великого креслення природного механізму в людській голові. Міфічні системи відтворюють храми давніх племен. Їх інтуїція, основана на досвіді, народила цілі світи всередині загального Всесвіту. Якщо зібрати всі міфи людства, можна буде побудувати химерну геометричну фігуру, таку собі китицю зі спільним стрижнем, але великим розмаїттям квіток. Стрижень той – ідея «все живе». Навіть каменю дарована була можливість ожити. І чим далі йде наукова думка, тим глибше вона занурюється в міфологію, підтверджуючи той стрижень. Планета і Космос – живі, хоча й не в звичному розумінні слова.

Можна уявити, що…
Матерія та енергія організуються від мікросвіту до макросвіту. Частки збираються в атоми елементів, атоми – в молекули, молекули – в речовини, речовини організують органічне та неорганічне буття. Зрештою ми підходимо до клітин – найменших живих істот.

Тваринна клітина

Вони борються за виживання, розмножуються, виконують енергообмін. Можна сказати, що в них зберігається мінімальний заряд суб’єктності. Далі клітини збираються в складні організми, побудовані з біологічних тканин, міра суб’єкта збільшується, ускладнюється її структура, а разом із нею з’являються нові властивості. Так само, як це відбувається з частками в елементах – кількість заряду (протонів) визначає якості, властиві елементу.
Особина стає точкою відліку суб’єктності в макросвіті. В біогеоценозах діють видові спільноти, на цьому рівні розгляду суб’єктами стають вже вони. Один біогеоценоз взаємодіє з іншими, тому стає суб’єктом на сцені екосистем. Неважко здогадатися, що, зрештою, ми підійдемо до суб’єктності біосфери відносно планети й планети відносно Сонячної системи. І так до безкінечності. Давно існує думка про Землю як єдиний організм, де людина поки що – ракова пухлина. А мала би бути мозком. Саме для того, щоб стати мозком, людині й треба вийти на нове розуміння світу, нове його відчуття. Хоча… не таке вже воно й нове, якщо язичницькі міфи вбачали в світі величезну живу силу, богів. Треба відродити минулу єдність і сполучити її з тим великим науковим і філософським досвідом, накопиченим людством за тисячоліття.

Звір як Учитель божественності.
Звірі – вчать нас. Можна довго бесідувати про рівень їх інтелекту, сперечатися навколо наявності в них душі, але ті, кому звір став Другом, емпірично доведуть кожному, що Звір – глибока істота. Звірі мають характер. Хтось сміливець, а хтось боягуз, хтось розумніший, комусь не пощастило з інтелектом, хтось лагідний, а хтось холодний і гордий. Хтось агресивний, а хтось – добродушний. Звір має життєвий шлях і досвід, який позначається на його характері. Гордовитий homo sapiens може скільки завгодно експропріювати собі право на особистість, але той, кому звір став другом, засвідчить – Звір теж особистість. І він може навчити людину багатьом речам. Наприклад, терпінню, витривалості, стійкості. А також повазі. Моя Дружина розкаже Вам, як її Кіт навчив її боротися до кінця, як його бійцівський і гордий характер змусив поважати його гідність.

Я розкажу Вам, як моя Кішка спілкується з моєю Сім’єю, як ми вивчили режим життєдіяльності та звички одне одного. Як наша нині покійна Собака вірно служила нам до самого кінця, і як ми були вдячні їй за це. Ні, ми не просто «власники» тварин, ми з ними – одна родина, одна зграя. В кожній сім’ї свої способи спілкування, свої гаразди і негаразди, але жодна родина не може існувати без любові та поваги одне до одного. Ми поважаємо і любимо наших Звірів. І вчимося в них бути природними.

Спитайте про тваринний світ у конників, океанографів, лісничих, різноманітних натуралістів. У своїй діяльності кожний з них впритул наближається до переживання світу навколо. Навряд чи є кращі споглядачі, ніж вони. Зосереджено, день за днем, рік за роком вони вивчають обрану грань життя, пізнають її закони, нюанси, а зрештою їхня велика любов дає змогу стати частиною того світу. Людина стає русалкою з китами, кентавром з конями, сатирами в лісах, собою з мавпами, а також іншими магічними істотами. Благо, за віки міфології накопичений солідний бестіарій. Тваринних робітників ріднить одне з одним своєрідна дикуватість, зеленава аура, якщо можна так виразитися. Робочий одяг і скуйовджений вигляд більше личить їм, ніж діловий костюм чи яка сукня. Вони віддалені від цивілізації навіть у центрі великого міста, їх душі ширяють між зеленими луками чи глибокими лісами, десь там – у храмах Природи. І, мабуть, мало хто настільки цінує життя в його бурхливому розмаїтті та неоднозначній сутності.

Тотеми

Тотемізм допомагає людині розкрити ядро власної особистості через явища зовнішнього світу, в даному випадку – через інших тварин. Людина знаходить в собі відображення характеру якогось звіра й робить його своїм божеством-покровителем. Подібний підхід дозволяє краще зрозуміти себе, зжитися із власними особливостями, відкрити й примножити таланти. Наскільки тварина сама єдина зі світом, настільки за допомогою тотему людина налаштовується на найбільш резонуючі хвилі Природи. Індивідуальність не обирає собі себе, але здатна визначити себе й оптимізувати життєдіяльність відносно свого ядра. На вищому ступені розуміння тотем не буде підкорювати собі, він стане опорою для руху в напрямку, обраному особою.

Переписуючи Бетховена. Постер

У фільми «Переписуючи Бетховена» висловлена думка: «Бог починається з тельбухів». Звукове мистецтво людини поєднане з мистецтвом Природи, первісною красою. Співи птахів, дельфінів, китів, гуки звірів, сюрчання комах… Ось протомузика, яка потім відливається в голос народної співачки, а далі – в музичний геній Баха, Бетховена, Шопена… Великі зодчі за допомогою музики вдихали в каміння життя, перетворювали його на дерева, квіти, на людей і звірів. Людина – професійний звір, квінтесенція звіра, тому тотемізм є невід’ємним фактором успішної життєдіяльності. Не тільки соціоніка, не тільки гороскоп, але самозанурення, пошук тварини в собі. Ми часто передаємо піклування про нас ангелам-охоронцям, святим, а з точки зору тотема люди самі могли би бути ангелами звірів, репрезентувати їх, ставати втіленням їх інтересів на новому щаблі природної творчості. Творить завжди Природа, бо ми самі є Природа. Біоніка – велика частина нашого буття, бо завдяки нашим здібностям ми здатні вбирати до себе властивості інших біологічних видів, утілювати їх у техніці та фізичних практиках.

Монахи Шао-лінь у численних техніках ушу розробили цілі комплекси, «перемальовані» з тварин: мавп, тигрів, богомолів, журавлів та інших.

Варто лишень згадати про духовне призначення шаоліньських технік, і все стане на свої місця – тварини вчать нас життю, а точніше – допомагають віднайти себе серед відображень і ролей соціального театру. Тварина виступає в ролі метафізичного сповідника (супер-психотерапевта) – з яким ти можеш роздивитися себе досконало в усій глибині власної душі.

Людина вбирає світ і перетворює його на мистецтво. З теологічної точки зору це можна назвати становленням богом, але в сенсі господаря, стурбованого примноженням власного багатства, увічнення свого творіння в потоці часів. Бог (demigod) – явище найбагатше усередині, йому вже нема сенсу ганятися за дріб’язковими вигодами.
Треба зблизити мистецтво з Природою, та й узагалі – по-справжньому великі твори не робляться у відриві від неї. Великі композитори захоплювалися нею, навіть відтворювали в музиці співи птахів, писали звуком пейзажі. Пейзаж – це потужна емоція захоплення перед світом, коли ти дивишся на дерева, траву, воду, слухаєш вітер, птахів – і вже не можеш не малювати, не співати, або втрачаєш сенс говорити і замовкаєш. Рахманінов у житті завжди поширював поняття «дім» за межі самого лише будинку – на все навколишнє середовище, тому й піклувався про нього, явивши себе хорошим господарем. Бетховен у житті за найважливіше мав прогулянки природою і написання музики.

Ashes and Snow (c) Gregory Colbert

Метаморфози.
Людина на землі разом зі звіром виходить на новий рівень пізнання й переживання Всесвіту. Союз людини та Звіра – величне явище. Я уявляю, як вони живуть і дивляться на Сонце, дерева, як вони доглядають одне одного та свою Землю. В тиші їх темних храмів народжується світло майже забутих відчуттів, переживань Гармонії. Питання зникають перед обличчям синього океану, перед кольором хвої, польотом орлів, поглядом оленя. Нам варто відновити індіанські релігії, щоб заново зрозуміти тонкий зв’язок психіки з дикою природою. Коли ми всередині всіх процесів біосфери, то хижацтво уже не здається нам страшним, поїдання тварин тваринами перетворюється на перетікання форм живої речовини – природне, гармонійне. Полювання отримує новий сенс, а з ним – нову форму. Язичництво дарує нам свою дику мудрість, виведену емпірично протягом століть взаємодії з Природою. Речі та явища оживають, набирають сенсу, життя відкривається, наче води глибокого моря. Ось вони – відчуття мудрості людини та звіра. Але для того нам ще треба відкрити свій розум духовності, емоційному єднанню з буттям.
Поширення почуттів на світ навколо стає будуванням одного великого Дому. Екологія – значить «наука про дім», екологічний світогляд – сприйняття всього світу домом, всього живого – близьким, гідним уваги. Навіть боротьба з ворожими видами перетворюється з безупинного нищення на підтримання балансу, свого роду відштовхування, збереження паритету. Бо все потрібно, нема нічого зайвого в біосфері. Найвища функція людини – підтримання балансу, внесення міри мистецтва в потоки природних процесів.

Ієрогліфи Ай Кі До

Згадаймо айкі – японською «гармонійне протікання життєвої сили». Ось ілюстрація первісного екологічного світогляду – життєва сила повинна текти. Перешкоди на її шляху створюють дисбаланс, тоді виникає збій, хвороба, неправильність. Завдання – усунути перешкоду, аби життя йшло далі в циклах. Берегти і примножувати – ось що таке айкі. Доречи, засновник айкідо, Уешиба Моріхей, сам був господарем, доглядав свій маєток і при цьому постійно перебував у спілкуванні з Природою. В її течіях він бачив безконфліктність, вищу гармонію, бо всі її сили збалансовані, повні рівноваги і врівноваження, навіть стихії. Своє воїнське мистецтво О’сенсей заснував саме на цьому фундаментальному принципі – врівноваженні сил.

Гармонійна рівновага – динамічна. Ми не позбудемося напруження в стосунках із іншими видами, оскільки вже стали хижаками, але духовний підхід не дозволить існувати такому варварству імпотентів, як полювання з вертольотів або браконьєрство. Справжній мисливець поставить себе на один рівень з твариною – матиме при собі зі зброї тільки лук і ніж, у незалежності від того, на якого звіра він іде, качатиме тіло для справжньої сили та витривалості, вивчатиме ліс, аби знову стати там «своїм». Полювання стане дійсним випробовуванням себе та звіра на міцність, двобоєм на рівних. Саме за такими принципами відбувалися тавромахія і первісна форма кориди, людина виходила проти чистої ярості бика, покладаючись на самі лише власні вміння та мінімум зброї.

he Silence Broken (1886) George de Forest Brush

Колись вираженням вищої любові було поїдання. Ми досі можемо спостерігати залишки того сприйняття в коханні, а особливо – в поцілунках. =) Мисливець не просто вбивав, а поєднувався з жертвою через поїдання її тіла – її єства. Частинка суб’єкту з’їденого звіра зливалася із суб’єктом переможця разом із його біологічними носіями: білками, амінокислотами, мінеральними речовинами. Ніщо не йде у ніщо, й ніщо не зникає в біосфері дарма. Проте ніхто з нас не може уникнути відповідальності за перетікання іншої форми в себе. Це, власне, просто відобразиться на нашому настрої, стані здоров’я. Тому під час готування смачного м’яса і овочів – не вважайте за забобон подякувати тварині й рослині, що стали джерелом сили й життя. Подяка дозволить зберегти фокус на повазі до життя, збереженні балансу. Необхідність рахуватися з Природою при кожному важливому кроці повинна стати звичайною. Це нескладно, просто справа звички. Занадто свійське сприймання речей врешті призводить до споживацтва й екологічної катастрофи. Здавалося б – ну чого? А все починається з найменшого. Дуже добре зневага до життя показана в афоризмі вже згаданого вище Фрідріха Ніцше.

У поводженні з тваринами. Походження моральності можна прослідити і в нашому поводженні з тваринами. Всюди, де користь або шкода не беруться нами до уваги, ми не відчуваємо жодного почуття відповідальності; наприклад, ми вбиваємо чи калічимо комах або залишаємо їм життя, здебільшого не розмірковуючи про це. Ми такі грубі, що навіть наш догляд за квітами і маленькими тваринами часто буває для них смертельним: ми ж, переслідуючи саме лише задоволення, навіть не думаємо рахуватися із цим. Сьогодні, наприклад, найспекотніший день у році, велике свято для маленьких комах; вони дзижчать і копошаться навколо нас, а ми без будь-якої уваги чавимо – тут хробака, там – крилатого жучка. А коли звірі шкодять нам, ми всіма можливими способами прагнемо знищити їх, і засоби для того бувають аж занадто жорстокими, хоча ми цього, власне, не бажаємо: жорстокість є несвідомою. Коли ж вони приносять нам користь, ми робимо їх своєю здобиччю, поки далекоглядніша передбачливість не навчить нас, що тварини щедро винагороджують за краще поводження з ними, а саме – за догляд і розведення. Тільки тоді з’являється відповідальність. Жорстоке поводження з домашніми тваринами забороняється; людина обурюється, коли бачить, як мучать корову, і це відповідає тій примітивній суспільній моральності, котра бачить небезпеку загальної користі у відступництві від загального правила. Як кожний член суспільства, бачачи чийсь учинок, боїться непрямої шкоди й для себе, так і тут: ми боїмося за доброякісність м’яса, за засоби пересування, коли бачимо дурне поводження з домашніми тваринами. Окрім того, людина, що жорстоко поводиться з тваринами, збуджує підозру, що вона здатна так само жорстоко поводитися з людьми слабкими, нерівними у положенні чи нездатними до помсти. Така людина вважається неблагородною, позбавленою витонченої гордості. З усього цього виникає цілий цикл моральних суджень і сприйнять, більш за все породжених забобоном. Деякі звірі своїми поглядами, звуками, осанкою – змусили людину звертати на себе особливу увагу, й багато релігій, зважаючи на обставини, вчать, що в тварин вселяються душі людей і божеств; тому послідовники тих релігій під час поводження взагалі з усіма тваринами виявляють благороднішу обачливість, а інколи навіть шанобливий острах. Навіть після зникнення цього забобону пробуджені ним почуття продовжують діяти, зріти й приносити плоди.
(цит. за книгою видавництва «Азбука», пер. з рос.)

Отже, поліпшення відносин між людиною та Природою є не просто забаганкою сердобольних зелених або навіть справою виживання, це ще й запорука справжнього розвитку та поглиблення життя, створення нових сенсів, нових мрій… Філософії варто відкритися до натуралістики, впустити свіжий вітер справжнього на свої сторінки. Природа – межа самозаглиблення людини. Чим далі ми йдемо шляхом самопізнання, тим глибшим стає світ навколо. Ліс уже не просто «багато дерев», він є вируючою безоднею невидимих метаморфоз. Дивитися в ліс надвечір восени – заглядати за її край. Захоплений острах сповнює душу перед чорними тугими стволами і безмежжям золота в сутінках. Відчуття схожі на притаманний багатьом острах висоти: стоячи на даху будинку чи на балконі, боїшся крокнути уперед… Стоячи перед лабіринтом осінніх дерев, боїшся, що зараз підеш туди і не повернешся… просто розчинишся в просторі між дерев. Потойбіччя дихає з лісу, пробуджуючи міфологічні чуття з генетичної пам’яті. Для душі глибини лісу завжди лишатимуться загадкою, скільки б інтелект не оперував математикою. По той бік цивілізації лежать ключі до власного єства. Не візьмеш його в обладунках, повинен лишитися голим перед обличчям свого Творця в його листі, камені чи піску. Повинен відкритися в обидва боки себе, щоби побачити правду про те, хто ти є насправді.

Наш Дім

А наостанок хочеться сказати, що всі ми, чорт забирай, тварини, а тому в нас є набагато більше спільного, ніж здається на перший погляд. Якщо вже звіряче забезпечить нам сяк-так гармонійне співіснування, то будемо шукати звіряче й витягати його під Сонце. Майбутнє зможе існувати тільки за умови Союзу Людини і Природи, Людини та Звіра, тільки за умови побудування Дому за межами будівель, на всій Землі – у створенні Ойкумени або ж – Ноосфери.

Робота на титулі – Sam Haskins з блогу: samhaskinsblog.com

За фотографії тварин подяка сайту: go2load.com

За репродукцію картини George de Forest Brush: bpib.com

За репродукцію картини William-Adolphe Bouguereau: artmodel.wordpress.com

Фото Землі: wallpaperbase.com

Фото Ashes and Snow – Gregory Colbert: ashesandsnow.com

Кандзі Айкідо: Вікіпедія

Тотеми зі спільноти: http://www.liveinternet.ru/community/1793674

KulturтектонікаАр[т]хітектонікаГармоніяЕкологічний світоглядЕкологіяМузичнеСофізм

Максим Холявін • 23.10.2010


Previous Post

Next Post

Comments

  1. Brandy-Hans van PARIJS 27.10.2010 - 19:09 Reply

    Your are welcome to visit the website of my Nordeuropa
    Weltanschauung.

    Best Regards from Hanseatic Flanders.

    Brandy.Hans@gmail.com

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University