Персональний сайт Максима Холявіна

2 коментарі

У пошуках універсальності. ч.2

Друга частина опусу. Приємного читання. =)

Романтизм йшов синхронно з індустріалізацією суспільства.

В загальному плані мету індустріалізації можна романтизувати, як це зробили з часом комуністи, але на місці реальність свідчить про протилежне, а отже – нівелює ефект романтичного міфу.

Разом з нею йшло подрібнення та знецінення людини серед людей. На початку ефект від процесу був непомітний, аж поки ХХ ст. не загриміло Світовими війнами та революціями. Тобто – поки не відбувся горезвісний «бунт мас». Але високий порив Романтизму швидко з’їла брудна й несправедлива реальність. Інженерна думка хоча й дозволяла людям нібито жити краще, але втілення її не відрізнялося особливим комфортом. Й досі на заводах люди на верстатах працюють або не дуже зручно, або зовсім незручно, не кажучи вже про обслуговуючий персонал, котрому часто доводиться «пірнати в мастило», і постійно – «пірнати в пил». В загальному плані мету індустріалізації можна романтизувати, як це зробили з часом комуністи, але на місці реальність свідчить про протилежне, а отже – нівелює ефект романтичного міфу.

Епоха зламу між Романтизмом і сучасністю позначена як «модерн». Але модерн генетично пов’язаний з романтичним світоглядом, він уособлює собою матеріалізацію Романтизму з усіма характерними для процесу викривленнями. Прискорення життєдіяльності народило відтінок хаотичності в соціальних рухах людства. Ситуація прямо відбивається в творчості музичних авангардистів середини ХХ ст. Від Бартока до Шнітке через Шостаковича, Прокоф’єва, Пендерецького та інших скажених шістдесятників. Вируючі дисонанси, нездорові тріумфи, хворобливість, розгубленість… Всі риси ХХ ст. позначилися на музиці, ніхто не пішов не пораненим. Навіть автономна джазова культура теж занурилася в додекафонію та атональність, в рамках традиції експериментаторам стало затісно й задушно.

Вижив у романтичній круговерті той, хто звернувся до високої філософії. Куїнджі, Реріх, Скрябін, Блок, Пастернак, Бродський (можливо, Рахманінов). На Заході – Юнґер, Юнґ, Гессе, Ортеґа-і-Ґассет, Далі (!), Гарсіа Лорка, Мілан Кундера. В Україні – Драгоманов, Франко, Леся Українка, Богдан-Ігор Антонич, а також багато їх соратників на поприщі національної ідеї. Звісно, це не повний перелік імен, чиї постаті змогли втриматися на вітрі епохи й не впасти під тиском нового часу.

Я залюбки долучив би до тієї когорти Ніцше, але Ніцше судилася доля стати гноєм ґрунту майбутнього. Він зазирнув у надто глибоку для його часу безодню, надто необережно, що, безумовно, вплинуло на послаблене здоров’я. Але навіть сумне завершення його життя не може нівелювати всі досягнення філософської думки Ніцше, як би її не намагалися тим нівелювати ворожо налаштовані персони та богослови.

Всі найпотужніші постаті тяжіли до втримання ниті часів, до спадкоємності й покращання досягнень минулого, навіть шляхом переоцінки цінностей. Фактично, вони тяжіли до класичної традиції, започаткованої ще в Античності. Такий підхід закладав у них необхідну умову аристократизму духу – історичне почуття. Це не означає сліпе наслідування минулого, це означає відчуття минулого, здатність працювати з ним, наче з ґрунтом, вирощуючи культурні рослини та борючись із бадиллям.

В наведеному сенсі великий внесок до філософії зробили німці в свій класичний та романтичний періоди. Дуже може бути, що подальша думка – лише засохлий стереотип, але все ж таки…

Герман Гессе

Німцям дійсно притаманний «важкий», монументальний характер мислення. Велика сила німецького духу в поєднанні з не менш великою дисципліною, дала в підсумку класичний етап німецької філософії. На романтичному тлі зріс Шопенґауер, а за ним – постромантичний Ніцше. І в кожному з них було тяжіння до класики, до класичного світогляду, ниті, протягненій із Античності до нового і новітнього часу. Наступними титанами німецької думки були Юнґ, Гессе. Фройда до них не відношу, бо він був занадто свавільним у своїх висновках щодо предмету вивчення. Така недисциплінованість ріднить його більше з бюргерським суспільством ХІХ ст., аніж із мислителями традиції. Хоча заперечувати фактологічний внесок Фройда у психологію, звичайно, неможливо, адже саме на його базі відбувалося подальше переосмислення психоаналізу.

Німецький дух був наділений величезною волею і могутністю, що й виражалося в такій «важкій», «потужній» формі. Ця воля й робить їх думки достатньо міцною опорою в текучій період постромантизму. Подані мислителі різняться за темпераментом, але в кожного з них присутня тяга до дисциплінарного стрижня у власних думках. Сама естетика їх роздумів нерозривно поєднана з медитативною концентрацією, з відсутністю свавільних ігор з образом і словом. Усім їм притаманне ненастанне прагнення правди, уважність у розгляді речей, багатоплановість мислення, котра не дозволяє зупинитися на досягнутому.

Постає питання: «А чого ж при всьому цьому досі не існує більш-менш єдиної загальної філософської системи?» Відповідь проста: «Бо люди різні». Навіть у межах одного й того самого світогляду позиції послідовників різняться, коливаються навколо певної універсальної вісі, то що ж можна казати про взагалі різні підходи до вирішення справ…

Отут ми й підходимо до висновків поданого тексту.

Синтез на основі універсальності – рецепт проти занепаду.

Генрик Гурецький

Після шаленої епохи авангарду настала епоха втоми й розслаблення. М’язи мозку недавніх монстрів звуку розслабилися й стали шукати гармонії. Вони не могли не шукати гармонії, бо людський дух не може вічно перебувати в стані напруження серед хаотичних потоків життя, він потребує опори, на якій можна було б відпочити, знайти прихисток. Для багатьох композиторів ним стало… християнство. Коло замкнулося. Втомлені блуканнями душі повернулися в лоно церкви. Але це не відповідь, не рішення. Рішення лежить глибше. Шукали вони не віри, а духовності. Як я вже казав, для європейської цивілізації християнство – найближчий шлях духовної самореалізації, тому першою доступною формою відновленої духовності для композиторів стала віра. Так само й музика їх знову перейшла в стан «духовної», більш-менш виваженої, часом навіть мінімалістичної (мабуть, на противагу кетягам безладу 60-х). Послухайте Симфонію №3 Генрика Гурецького. Це один з рідкісних прикладів зосередженості в сучасній музиці, молитовності й медитативності.

Але то рішення проблеми для самих композиторів, а як бути з цивілізацією? Коли експериментатори пішли в тінь, мейнстрім заполонила естрада, попса і поп-рок. Популярної форми набув навіть метал, породивши цілу низку стандартів звучання і тем пісень, необхідних для досягнення успіху серед цільової аудиторії. Принцип Голівуду зараз верховодить у західному світі.

Масофікація породжує самозакоханість і свавілля. Відповідно, в суспільстві з’являються раби та тирани – взаємозалежні особи. Подрібненому індивідууму важко визначати себе в потоках сірих одиниць, керованих рухом мейнстріму, тому він віддає перевагу готовим продуктам з ринку lifestyles, які треба тільки підігріти власними емоціями. Індивідуум не може знайти універсальності, кореня свого буття. Мейнстрім плодить образи, які затверджують його самодостатність і розписують рецепти персонального успіху. На перший погляд може здатися, що реклама пропагує позитивні (архетипальні) цінності, але це ілюзія. Цінності потрібні лише для створення потреби в товарі, а отже натуральна база цінностей (спільність інтересів, закоханість, прагнення до самореалізації) підміняється сенсом товару (дружба будується на основі пива, кохання – на каві з цукерками). Ну, а підмінена база вже задає й характер перебігу життя (що треба для кохання, як само треба себе вести на побаченнях).

Нам здається, що духовність – це набір кимсь вигаданих правил, моральний кодекс, який обмежує тебе, ставить у рамки. Але ж саме цим і є та уявна свобода сучасного світу! Під маркою свободи продається найгірше рабство – духовне рабство.

І це теж не найгірше! Найгірше – це те, що ми настільки індивідуалізувалися всередині самих себе, що вже не бачимо потреби самоорганізації, визначення власних цілей, тобто не потребуємо в собі того особистого універсального організуючого принципу, який несе духовність. Нам здається, що духовність – це набір кимсь вигаданих правил, моральний кодекс, який обмежує тебе, ставить у рамки. Але ж саме цим і є та уявна свобода сучасного світу! Під маркою свободи продається найгірше рабство – духовне рабство. Герр Фрідріх назвав це «жалюгідне самозадоволення». Ми прирівнюємо духовність до моральності, й це наша найбільша помилка. Ми на хвилі самозакоханості дозволяємо собі страшну лінь, і це теж наша найбільша помилка. Помиляються навіть (і особливо) сучасні митці, коли вважають необхідність розуміння власної творчості – обмеженням. Нездатність пояснити, наштовхнути на розуміння творів вважається чеснотою. «Я не думаю, я творю». – «А що Ви виражаєте в своєму творі?» – «Себе». – «Ну, а хто тоді Ви??» Такий діалог задала Тетяна Данилівна Шабанова, видатна джазова піаністка, автор першого в Європі методичного посібника з теорії імпровізації. Вона також казала, що бідою багатьох джазових музикантів була відсутність методичної основи, й тому вони нерідко виснажувалися, а то й травмувалися під час гри. А джазисти-то завжди відрізнялися яскравими індивідуальностями, були невтомними імпровізаторами. Якщо методика, а саме – універсальний стрижень потрібен їм, то що казати про інших митців? Їхні свавільні заяви породжують творчий хаос, із якого постають деміени херсти та їм подібні горе-митці. Ажіотаж навколо їхніх творів – злочин проти смаку, злочин проти мистецтва взагалі. Симптом деградації суспільства до стану ідіотизму.

Самодостатність людини полягає не в сліпому слідуванні кожній власній забаганці, а в розвитку талантів, концентрації духу навколо духовного принципу. Тільки тоді людина здатна досягати все нових і нових вершин гармоній, екстазів буття, або ж віднайти свою тиху персистенцію, де вона зупиниться в стані мінімальної енергії. В кожному з нас є та 0,01 доля індивідуальності (як казав Мілан Кундера), яку можна вбити лише надпотужним зусиллям (скажімо, страшенним пияцтвом чи наркоманією). Вона й переробляє духовний принцип, емпірично виведений протягом років і віків, під себе, робить його персональним, власним, своїм. Він перетворюється для неї на ключ до створення неповторних гармоній, своїх, власних гармоній, на ключ до майже безкінечного зростання.

Так музична методика дозволила Баху написати свій космічний спадок, так математика дозволила Мікеланджело і Леонардо творити шедеври Ренесансу, так поетика дала світові Пушкіна, Ґете, Данте, Антонича, Лесю Українку, так фізика запліднила мізки винахідників музичних інструментів – Ктесібія, Кристофорі та безлічі інших, чиї імена канули в Лету. Так духовність налаштовує інструмент суспільства, робить його витонченим.

Так орієнтування на спільне в людському житті (класичне) дозволить гармонізувати процеси життєдіяльності людства з біосферою, зробити ще один крок у напрямку ноосфери. Нам потрібні універсальні стрижні, які разом утворили би вісь людства, яка б не дала йому та світу навколо загинути, незважаючи на всі конфлікти, на всі нескінченні проблеми. Нам пора повернути міру класичності в життя. Мистецтво є одним із таких універсальних чинників, універсальною мовою. Створено вже дуже багато, людству зараз варто гнатися не за новітнім, а за осмисленням уже створеного. Біг уперед стирає з пам’яті минуле, стирає досвід, людство постійно робить reset і винаходить велосипед уже в мільйонний раз.

Краще відверніться від телевізора, вийдіть з улюблених насиджених сайтів, зазирніть у скриню світового культурного спадку, в скриню історії. Не дивіться на предмети там як на неживі залишки епох, які вас не стосуються. Воно живе, воно вічно живе, поки живе людство і поки жевріє в ньому універсальна духовність, естетика, шматочок світової єдності. Знайдіть своє, таке, що найбільше резонує з вами, але не залишайтеся байдужими й перенасиченими примітивними образами мейнстріму. Тоді в кожного з нас буде не просто шанс зажити краще, але зажити найкраще, знайти таке щастя, яке описує сама лишень музика.

П.С. Наостанок подаю витяг з «Леза бритви» Івана Єфремова. Його сенс безпосередньо стосується сказаного.

“– Я не знаток, я просто врач, но я много думал над вопросами анатомии. Если упростить определение, которое на самом деле гораздо сложнее, как и вообще все в мире, то надо сказать прежде всего, что красота существует как объективная реальность, а не создается в мыслях и чувствах человека. Пора отрешиться от идеализма, скрытого и явного, в искусстве и его теории. Пора перевести понятия искусства на общедоступный язык знания и пользоваться научными определениями. Говоря этим общим языком, красота – это наивысшая степень целесообразности, степень гармонического соответствия и сочетания противоречивых элементов во всяком устройстве, во всякой вещи, всяком организме. А восприятие красоты нельзя никак иначе себе представить, как инстинктивное. Иначе говоря, закрепившееся в подсознательной памяти человека благодаря миллиардам поколений с их бессознательным опытом и тысячам поколений – с опытом осознаваемым. Поэтому каждая красивая линия, форма, сочетание – это целесообразное решение, выработанное природой за миллионы лет естественного отбора или найденное человеком в его поисках прекрасного, то есть наиболее правильного для данной вещи. Красота и есть та выравнивающая хаос общая закономерность, великая середина в целесообразной универсальности, всесторонне привлекательная, как статуя.
Нетрудно, зная материалистическую диалектику, увидеть, что красота – это правильная линия в единстве и борьбе противоположностей, та самая середина между двумя сторонами всякого явления, всякой вещи, которую видели еще древние греки и назвали аристон – наилучшим, считая синонимом этого слова меру, точнее – чувство меры. Я представляю себе эту меру чем-то крайне тонким – лезвием бритвы, потому что найти ее, осуществить, соблюсти нередко так же трудно, как пройти по лезвию бритвы, почти не видимому из-за чрезвычайной остроты. Но это уже другой вопрос. Главное, что я хотел сказать, это то, что существует объективная реальность, воспринимаемая нами как безусловная красота. Воспринимаемая каждым, без различия пола, возраста и профессии, образовательного ценза и тому подобных условных делений людей. Есть и другая красота – это уже личные вкусы каждого. Мне кажется, что вы, художники, больше всего надеетесь именно на эту красоту второго рода, пытаясь выдавать ее, вольно или невольно, за ту подлинную красоту, которая, собственно, и должна быть целью настоящего художника. Тот, кто владеет ею, становится классиком, гением или как там еще зовут подобных людей. Он близок и понятен всем и каждому, он действительно является собирателем красоты, исполняя самую великую задачу человечества после того, как оно накормлено, одето и вылечено… даже и наравне с этими первыми задачами! Тайна красоты лежит в самой глубине нашего существа, и потому для ее разгадки нужна биологическая основа психологии – психофизиология.
Художники смотрели с удивлением на неожиданного оратора.
– Значит, вы считаете, – заговорила Семибратова, – что эта скульптура…
– Есть красота первого рода – безусловная, – подтвердил Гирин.”

(с) “Лезвие бритвы” И. Ефремов.

За наведення подяка Олексію Величко.

За плакати подяка сайту smishno.com

За світлини – Вікіпедії та сайтам, присвяченим видатним особам.

KulturтектонікаАр[t]хітектонікаГармоніяЛітературнеМузичнеСофізм

Максим Холявін • 26.09.2010


Previous Post

Next Post

Comments

  1. Kottj 04.10.2010 - 18:37 Reply

    щодо розкриття сенсу творів сучасного мистецтва: те саме і в віршах – кожен говорить про себе. Мої вірші – це я. і у віршах дійсно головний герой автор. Ті, хто пише не так – яскраво вирізняються і одразу дивують.
    В тебе, доречі, тебе як дійової особи – майже не буває.

  2. Kottj 04.10.2010 - 19:06 Reply

    Не дивіться на предмети там як на неживі залишки епох, які вас не стосуються.

    люди це відчувають інстинктивно. тому так тягнуться до антикваріату.
    взагалі, у відношенні до мистецтва дуже багато інстинктивного і мало – усвідомленого. і усвідомити, чому Леонардо і Пушкін мають цінність заважає саме прискорення, саме масовість, поточність. Навчання – в тому числі. Ми про це говорили %) Але знову подумалося.

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University