Андрій Арсенович Тарковський
Кіно Андрія Тарковського – потужне поетичне явище. Можна сказати, Тарковський затвердив, що музичність і поетика можуть існувати в будь-якому роді Мистецтва. Завдяки йому фільм можна сприймати не як третинну реальність, а як образну структуру, нелінійний рух, «радіальну фабулу». Не лякайтеся страшних слів, я поясню. =)
Друга частина опусу. Приємного читання. =)
Романтизм йшов синхронно з індустріалізацією суспільства.
В загальному плані мету індустріалізації можна романтизувати, як це зробили з часом комуністи, але на місці реальність свідчить про протилежне, а отже – нівелює ефект романтичного міфу.
Разом з нею йшло подрібнення та знецінення людини серед людей. На початку ефект від процесу був непомітний, аж поки ХХ ст. не загриміло Світовими війнами та революціями. Тобто – поки не відбувся горезвісний «бунт мас». Але високий порив Романтизму швидко з’їла брудна й несправедлива реальність. Інженерна думка хоча й дозволяла людям нібито жити краще, але втілення її не відрізнялося особливим комфортом. Й досі на заводах люди на верстатах працюють або не дуже зручно, або зовсім незручно, не кажучи вже про обслуговуючий персонал, котрому часто доводиться «пірнати в мастило», і постійно – «пірнати в пил». В загальному плані мету індустріалізації можна романтизувати, як це зробили з часом комуністи, але на місці реальність свідчить про протилежне, а отже – нівелює ефект романтичного міфу.
Ще один великий опус. Для зручності читання розділяю навпіл. Пост не є замінником обіцяної розповіді про органний концерт. =Р
Іноді мій мозок нагадує мені такий собі смітник, а я на тому смітнику сиджу й ліплю з уламків думок усіляке різне.
Один вельми цікавий досвід народив усередині велику зацікавленість органною музикою. Звичайно, першим ім’ям органної музики є Бах, Іоганн Себастьян. У безодні мережі вирив ріп вінілу, де його речі грає Альберт Швайцер, видатний німецький музикант, філософ і гуманіст. Наступним кроком був Органний зал у Харкові. Ланцюжок змісту продовжився фільмом Андрія Тарковського «Ностальгія» та книжкою про Мікеланджело. Перераховані речі об’єднує одна штука – тема духовного змісту мистецтва.
Поїздки до Харкова я очікував, наче такого собі паломництва. Це була перша вилазка нашої Тріади до іншого міста. Пройшло в цілому добре, хоча й не без нюансів, бо ж перша риба, як водиться, не ловиться.
Я вважаю, в людині є речі, глибші за погляди, віросповідання та інші ідейні речі. Є більш універсальна сутність, якості та властивості котрої крізь часи, релігії та політичні устрої оцінюються більш-менш однаково. Вона пролягає десь між підсвідомістю та свідомістю, мабуть, саме там знаходиться інформація, відповідальна за соціонічний тип. Можливо, там знаходиться також і ядро нашої особистості, те, що робить нас унікальними людьми. Так от, варто прагнути до тих глибин, аби віднайти гармонію стосунків. Люди часто чіпляються за погляди, поверхневі розбіжності, які аж ніяк не відбиваються на глибинних співвідношеннях психічних форм. Яблуко роздору часто полягає в не таких уже й значних речах. На фоні великого резонансу такі дрібниці повинні були б загубитися, але хворобливе самолюбство (знову ж таки, поверхневе) не дає не звернути увагу на них. Велика мудрість і сила полягає в тому, аби перемогти бурхливі емоції на поверхні, щоб дістатися глибинних течій, вивести конфлікт з рівня поглядів на рівень вартостей, прагнень. Звичайно, поверхня, зовнішність – це перше, що трапляє нам у вічі, але далеко не завжди зовнішність правильно й точно показує нутро, та й треба мати неабияке вміння, щоби правильно розпізнати, що в людині на думці. Як часто кажуть: «А спочатку він/вона мені так не сподобався/лась…»