Персональний сайт Максима Холявіна

На своєму місці…

Чим довше живеш, тим глибше осягаєш значення патріотизму і любові до землі для людини.

Можливо, це прозвучить банально, але «без Батьківщини немає Людини». Розберемося в цій фразі.

Питання патріотизму по суті є питанням місця. Людський організм не є автономним відносно останнього світу, він тісно пов’язаний із Природою: ландшафтом, атмосферою, сонячним промінням. У нерозривній єдності з цим відбувається розбудова етнічних культур. Етнічна культура – це простір первісного визначення людини відносно світу та інших людей. Тобто культура є першим кроком від людини як біологічного виду до людини як індивідуума, твоєї неповторної особистості. Таким чином будується нехитрий ланцюжок: людство – етнос/нація – особистість.

Культурний простір допомагає визначитися «хто я є?» Серед уже надбаних предками вартостей нова людина приміряє себе до мір, пізнає, чим вона є, а чим – ні. Або навпаки – що є нею, а що – ні. Дивно, здавалося б, явище, спрямоване на уподібнення людей має пригнічувати, бути суперником своєрідності окремої персони, а насправді виходить не так. Народ не є однорідною масою, його складають люди з розмаїттям темпераментів, здібностей, схильностей, характерів, але народ обертається навколо спільної культурної вісі, живе у спільному культурному бульйоні, підігріваному вогнем прагнення до буття, зростання та самоствердження людини як частки живої речовини біосфери. Ця вісь, цей бульйон і породжені різноманіттям людей, неповторністю їхніх життєвих відчуттів, розуміння світу та свого місця в ньому.

Коли ти знаходишся у сприятливому середовищі, серед зрозумілих людей, зрозумілих звичаїв та вартостей, шанси на те, щоби знайти власне місце в цій системі, зростають. Ти знаєш, що сказати цим людям, ти знаєш, як і з чим працювати на цій землі. Ти навіть можеш бачити напрямки подальшого руху Батьківщини. Праця заради її блага стає працею задля власного блага, бо ти розумієш взаємопов’язаність речей навколо тебе. Люди потребують одне одного, тому взаємоповага та чесність роблять можливими спільний розвиток, де виграє кожен. Такі нехитрі правила будують успішну націю, і всі вони теж обертаються навколо вісі спільної культури – спільного відчуття життя, спільної землі.

Можна сказати, що Батьківщина – це дійсно психо-філософський комплекс, як це стверджувала Оксана Забужко в книзі «Шевченків міф України» щодо, власне, Шевченка. Тобто, Батьківщина – це не просто матеріальний вираз: хати, вишиванки, сопілки та віночки. Батьківщина – тонка емоційна структура резонансу між потребою і любов’ю. Його можна порівняти з жагою творця – він потребує творчості й одночасно любить ту потребу. Без емоційного наповнення матеріальні вирази позбавлені сенсу, вони є формою без змісту, тілом без життя. На такий неживий артефакт національні культури перетворює імперська система, в незалежності від того, чи то імперія сили (СРСР, фашистська Німеччина), чи то імперія споживацтва (США, сучасне СНД, глобалізовані країни). На чолі імперської системи завжди стоїть неправильна вартість – обмеження сенсу життя матеріальним, тому духовний бік людини завжди страждає.

Людина, полишена без Батьківщини, відірвана від культурних коренів – завжди загублена. Малі етнічні групи (тут я маю на увазі інтелектуальні кола) всередині великих та сильно відмінних етнічних культур втрачають орієнтири, вони не знають, куди рухатися, бо не зустрічають підтримки прагненням. Люди поза резонансним, рідним середовищем стають непотрібними спочатку іншим, а потім і самім собі. Таке становище породжує настрій декадансу, безпросвітного песимізму та прагнення до саморуйнації та руйнації людства. Фактично, розвивається почуття ressentiment.

Глобалізація занурює людей саме в такий денаціоналізований та декультуризований простір. Всередині нас зберігаються реакції, належні до певної етнічної/національної культури, але самі ми знаходимося в просторі, де діють зовсім інші правила. Тут наші особистості з їхніми особливими рисами, талантами не потрібні, бо всі процеси та сенси крутяться навколо глобальних інтересів прибутку. Вони набирають ознак цивілізованості за рахунок залишків аристократичних традицій (формальні правила, прийоми, дрес-коди), проте не мають тих високих життєвих цілей. Якщо ми не підходимо на роль гвинтиків машини, нас викидають. За прекрасною маскою ділової людини приховуються чудовиська-пожирачі життя.

Денаціоналізація є частиною кризи диспропорційного розвитку техносфери та духовності. Іншими словами можна сказати, що людина втрачає своє місце під сонцем. Вірніше, зникає саме місце, поглинуте бетоном та склом. Вони побудовані на прагненні профіту, та вони диктують правила профіту, формують глобалістичний етнос, анти-етнос – людину в діловому костюмі, без імені та обличчя. Право на ім’я та обличчя матиме лише той, хто має найбільше нулів на електронному рахунку. Хіба в цій круговерті може залишитися місце думкам про Природу чи Батьківщину, чи може тут лишитися місце для любові та краси, сповненості духом?

Склобетонні ландшафти відривають людину від Землі у метафоричному та фізичному сенсах. Щоби відчути щось, ми маємо встановити контакт із ним. Відірвана від Землі людина не може її відчути, та з часом втрачає її розуміння. Комфорт стає вищою цінністю, і не видно, що ми втрачаємо через те набагато більше, ніж отримуємо. Технократичний мозок міського мешканця обмежений продиктованими рекламою благами: машиною та квартирою, в кращому випадку – триповерховим заміським будинком. Хоча людина й не зрозуміє вже, чого її так ваблять Природа, дерева, водоймища, і яке то має значення. Як споживач вона висмокче необхідний шмат енергії звідти та зі спокійною душею повернеться до шкіряного крісла в кабінет із кондиціонером. Думки про розхитування природної гармонії для технократа занадто ефемерні, бо навіть його стратегічне мислення обмежується тільки власною діяльністю та рідко виходить на достатньо комплексний рівень, де мають місце і людина, і світ. Відірваність від Землі, опосередкованість спілкування з нею супермаркетами, телевізором чи (в кращому випадку) туристичними компаніями – стирають розуміння взаємозалежності між Землею та людиною на ній. Проте це залишається фактом, тому що ми не можемо без їжі, води, повітря та сонячного світла.

Яке це має відношення до патріотизму та культури? – спитаєте Ви. Я відповім – Пряме! Патріотизм, як я вже зазначив, формується на безпосередній взаємодії ландшафту та людини. Тільки так виникає розуміння єдності елементів системи та необхідність гармонії між ними. Тільки через почуття «свого» та єдність усвідомлюється. Так само формується й справжня національна культура – у постійній увазі до характеру життя тут і зараз, у постійному пізнанні себе-на-Землі. «Своє» та «культура» стають простором справжнього особистісного існування, де ти зі своїми неповторними рисами та талантами потрібний для підтримки гармонії, маєш власне, притаманне саме тобі місце. В такому культурному просторі організуючим принципом стає вже не профіт, а саме сенс життя, щастя, насиченість почуттів. Тобто все, до чого ми й прагнемо в екзистенційному пошуку. Перший крок – усвідомлення необхідності, другий – відкрити очі на світ навколо. Далі – кожний повинен йти сам. Патріотизм та національна культура – це русло для твоєї ріки, місце для твого дому, ґрунт для твого врожаю. Зрештою, це дорога до самого себе – кращого.

KulturтектонікаГармоніяЕкологічний світоглядЕкологіяПосполитеСофізм

Максим Холявін • 14.07.2010


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University