Персональний сайт Максима Холявіна

Книга-перформанс

Чи сприймається книга зараз у якості твору мистецтва? Важко сказати, для соціологічного опитування не вистачає можливостей. Але якщо міркувати з позицій того, як ці книги зараз виробляються, то навряд чи. Звичайно, є колекційні видання, що коштують від 500 грн. і до безкінечності, але мова не зовсім про це.

Як для картини важливе не тільки полотно, але й рама, так для літературного мистецтва важлива книга. Форма починається з будови самого тексту, а текст варто загорнути в гідний сувій. Сьогодні книги оцінюються з точки зору дизайну й оригінальності композиції. Інколи вистачає сміливості на нестандартний формат (як то книга Дмитра Лазуткіна «Бензин» видавництва «Факт»), інколи ще долучають фотографію (як то співпраця Жадана та Ігоря Нещерета в «Лілі Марлен» видавництва «Фоліо»). Проте хочеться добитися відчуття особливого естетичного конгломерату. А книга здатна таким бути.

Є ось книжки про мистецтво – видавництво «Арт-родник», «ArtBook» (від “АСТ”) тощо. Там на у глянці надруковані репродукції картин видатних майстрів образотворчості вкупі з пояснювальним текстом. Усе разом становить цікавезну симетричну цілість, де сенс тексту перетікає в сенс графіки та навпаки. До того ж, наукове спрямування мистецтвознавчих робіт доповнює естетику науковою глибиною.

А всі родзинки в тому, що інформація в книзі взаємно резонуюча. Тобто текст підібраний за одною тематичною ознакою, що розширює спектр особистого сприйняття картин. Ставлю питання: а чи можна схожий прийом застосувати до літературного твору?

Важко сказати щодо прози. У собі вона доволі приземлена, бо ж занадто мастить почуття думками, суто розумовими конструкціями. Треба звернутися до поезії, бо вона набагато ближча до музики. А музика – це мова почуттів, мова самої душі.

Отже поетичний текст задає нам певний набір тематичних ознак, об’єднаних спільною атмосферою, скажімо – тональністю, або метатемою. У цьому, до речі, відмінність книги віршів од збірки віршів. Книга віршів має певну метасюжетність, нить, на яку нанизуються бісеринки поезій. Отже, такий літературний твір можна сприймати як певну цілісну одиницю. Вона задала нам тему. Її можна поєднати з образотворчим мистецтвом. Але тут треба не спокуситися на ілюстрацію. Бо мова зовсім не про це.

Ілюстрація – це малюнок, повністю підкорений сенсу тексту. Так само, як і саундтрек, ілюстрація дуже часто не має самостійного значення, хоча стиль ілюстратора може розгорнутися в жанрі на всі сто. Для синтезу нам треба самодостатня інформація. Поєднати її з іншою самостійною інформацією можна через канали метатематичного зв’язку. Можливо, доведеться навіть звернутися до іншого митця, щоби віднайти у його доробку те щось. Велика удача, коли одній людині вдається з різних самостійних боків розглянути одну тему. Найяскравіший тому приклад – робота Грегорі Кольбера «Попіл та сніг», що поєднала в собі фото, кіно, музику та літературу. Кожна з цих серій робіт є самостійною і самодостатньою, але всі вкупі вони утворюють потужний естетико-філософський ансамбль із незабутнім витонченим смаком. Кіно ми не залучили, але нам вистачить принаймні дістати собі картини чи фото.

Синтез двох незалежних мистецтв (хоча важко казати про незалежність, якщо всі мистецтва взаємно пояснюють одне одного) схожий на нанизування різнобарвних й відмінних за формою бісеринок на одні нитки. Треба зробити так, щоб вони стали гарним виробом, а не кустарною іграшкою. Є дві серії фото, два цикли картин і книга віршів. Між собою вони перетинаються тими тонкими, ледь уловимим шляхами і способами, якими мандрують наші почуття та думки. Деякі асоціації між творами можуть бути архетипічними, деякі – суто особистими. Але коли справжній зв’язок наводиться – це відчує як митець, так і читач. Завдання митця – поставити картини саме там у книзі, де буде їм місце, саме там, де кольори і риси графіки будуть виростати в букви тексту і навпаки. Тоді вони посилюватимуть сенс метатеми, розкриватимуть її глибше, з різних боків. Якщо треба, можна попросити дизайнера оздобити сторінки необхідними графічними елементами, закликаними допомогти поєднанню двох мистецтв, стати перехідними ланками. Але не можна забувати про метатему. Вона єдина має керувати рухом думок дизайнера, щоби ті елементи не підкорилися одній зі складових. Місце тексту і місце картині, міра кожному з них.

Більш-менш повно наведений принцип реалізований у книзі віршів Богдана-Ігора Антонича «Три перстені», надрукованої видавництвом «Літопис» у 2008 році. Всередині це сукупність друкованого тексту, авторських автографів і фото Природи Карпат. І фото зовсім не залежні від сюжету віршів чи навіть їх фабул, проте обидва семіотичні потоки ілюструють одну метатему – Людина-Природа, Душа-Світ. Деінде в книзі розміщено фотографії Антонича, його диплому, інших документів, слухачів його читань, деколи також зустрічаються автографи на фоні орнаментів… І все це сполучено в непорушну цілість, взаємний резонанс, гармонію, де кожна нота зайняла належне їй місце. «Три перстені» – це дійсно книга на рівні твору мистецтва, а точніше – синтезу мистецтв. Графіка і текст стали частинами однієї сонати, якою тепер можуть насолоджуватися читачі. За це подяка як видавництву, так і дизайнерам Романі Романишину і Андрію Лесіву, а також Мистецькому фонду імені короля Данила.

Хочеться більше таких «продуманих» книжок, щоб культура не завалювалася в бік технологічного полону, а продовжувала існувати у всій багатоманітності, протинаючи бісер буття своїми живильними нитками-гілками.

KulturтектонікаVisual'неАр[т]хітектонікаАртЛітературнеСофізм

Максим Холявін • 25.05.2010


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University