Персональний сайт Максима Холявіна

1 коментар

Право на себе (спроба екзистенціного аналізу)

Під час однієї філософської дискусії я задумався про таку річ, як славнозвісна «внутрішня свобода», оспівана ще паном Пушкіним. Зараз це неоднозначне явище подається як «екзистенція», тобто квінтесенція життя людини. Психологи, так само, як і митці, виділяють поняття «внутрішній світ». Яка його сутність – питання складне і цікаве, проте мова піде не про це.

Внутрішній світ є найближчою річчю для будь-якої людини, фактично, це і є сама людина, те, з чого вона складається психічно. Це сукупність почуттів, відчуттів та спогадів, навколо яких крутиться особистість. І ця річ, напевно, єдина може по-справжньому належати людині, бути її «внутрішнім домом», «приватною власністю». Якщо долучити уяву, то він ніби є світ, захищений від зовнішнього середовища черепною коробкою. Але це лише аналогія. Насправді внутрішній світ є доволі беззахисним перед тим середовищем. Ми постійно знаходимося в зоні соціального та особистісного впливу, тому багато в чому не належимо самим собі, а підкорюємось правилам, установленим кимсь іншим. Захиститися ми можемо тільки за допомогою тих самих психічних засобів – установок, стереотипів та інших захисних емоційних та інтелектуальних конструкцій. Але занадто захищений внутрішній світ перестає розвиватися, втрачає можливість адаптуватися до мінливих умов буття. Повністю закриватися неможна.

Інтелектуально розвинена людина є дуже відкритою до світу. Їй постійно необхідний інформаційний обмін для розвитку відповідно до власної сутності, можна сказати «кількості внутрішньої енергії». Вона постійно щось обдумує, шукає шляхи побудови гармонії та самовираження, переробляє великі обсяги інформації та відчуває з цього неабиякий кайф. Але все було б надто добре, якби не конфлікти. Маємо навколо безліч протиріч, суперечностей, що заперечують певні позиції, змушують аргументувати їх, дискутувати. Інтелектуал із власного та переробленого досвідів знає, що істина – штука складна, тому відноситься до позицій опонента з повагою та лояльністю. Саме це і є завеликою відкритістю.

Люди залишаються егоїстами, бо завжди переслідують власний інтерес, навіть у випадку, якщо це інтерес любимої ними іншої людини. А тому в сфері філософських суперечностей компроміс є річчю ще більш складною, ніж істина. Філософські позиції неможливо підтвердити чи заперечити, особливо якщо це позиції філософії релігійної. Доцільність тієї чи іншої моделі вирішує випробовування часом, життям, практикою. Проте цілковито знищити модель неможливо навіть у історичному часі. Як показує досвід, навіть концепції двотисячилітньої давнини оживають, натхненні новими енергіями нових шукачів відповідей на вічні питання. Нехай це інша інкарнація ідеї, можливо, здебільшого завуальована концепція, до якої всі звикли, але все одно є певна кількість адептів, що своєю життєдіяльністю відтворюють певну частину минулого.

Сучасний світ об’єднаний засобами комунікації, тому створений широкий когнітивний простір, де одночасно поряд одне з одним існують життєві моделі різних філософських течій та релігій. З одного боку, це нагадує супермаркет, де шукач може придбати собі істину того чи іншого виробника за помірну ціну. Проте товар цей не є іграшкою, яку можна потім викинути, він лишає справжні сліди на життєвому шляху. А ще, покупці того чи іншого товару часто вступають в суперечки різного рівня складності та глузду. Зазвичай між інтелектуалами великих перепалок не відбувається, але їх конфлікт лежить на рівні глибшому, ніж інтелект – це рівень звичок, інстинктів та самості. Можна сказати, на рівні внутрішніх світів.

Отут і зав’язується кульмінація.

Як писав Пауло Коельйо в книзі «Щоденник мага»:

«Обговорення думок слугує завжди одному й тому самому, – зазначив він. – Вони допомагають людям переконати самих себе, що вони праві. Взагалі-то, я є членом Італійської комуністичної партії. І не очікував, що ти співчуваєш фашистам.

– Про що ти таке кажеш? – обурився я.

– Ну, ти ж допоміг цьому крамарю переконатися в тому, що Франко хороший. Можливо, раніше він і не розумів чому. Тепер знає.»

Навіть інтелектуали у філософських питаннях переслідують власний інтерес, бо програш у такій дискусії означає руйнування його картини світу, неправильність життєвого шляху і жахливу помилку буття. Філософська дискусія закрадається всередину найдорожчого – внутрішнього світу. Допустити цього людина ніяк не може, тому починає контратаку. Бомбардування аргументами та прикладами з життя тільки більше подразнює жагу опонента знайти ще кращі аргументи та ще кращі приклади всупереч. Це обертається дурною безкінечністю.

В таке русло зісковзують дискусії, що навіть ставили лояльність та пошук істини першими правилами. Комусь зносило дах від переконань дописувача, і розмова набирала ознак суперечки. Як би ці філософи не прикривалися гаслами про «обмін думками» або ж «конструктивну дискусію», бажаннями «живої бесіди», сенс один – переконати, змусити погодитися, скопіювати себе на опонента і таким чином ствердитися. Це майже нічим не відрізняється від суперечок між кримінальними елементами, де «поняття» слугують лише для того, щоб довести, що саме він правий, а не його суперник. Так само філософи не приймуть протилежну точку зору при всьому бажанні досягти істини. Бо ж саме бачення тієї істини в них протилежне.

Відбувається це через нестаток мудрості. Мудрий припускає існування окремої та відмінної від своєї гармонійної системи. Він не бажає сліпого розповсюдження своєї точки зору, визнає право на себе іншої людини.

Що є це «право на себе»?

Помітьте, як тільки людина соціалізується, вона стає комусь винною. Спільний когнітивний простір починає рвати особистість на всі боки своїми течіями. Кожна церква, кожна релігія, кожна філософія та держава призначує тебе своїм боржником, застосовуючи санкції «духовності», «добропорядності», «моральності» та інших критеріїв оцінки якості особи. До того ж, стандартів цих критеріїв стільки, скільки є їх операторів.

У результаті за все життя відкрита людина не встигає навіть застосувати ті філософські надбання, що здобула за час досвіду. Для того, щоб здобути право на себе перед лицями навколишніх «прокурорів», півжиття вона має витратити на перекопування всіх теорій та практик, незважаючи на власні уподобання, незважаючи на себе. Її внутрішній світ, її власна екзистенція не має значення. Але не через якусь об’єктивність чи істинність суджень, а суто через немудрість сусіда-філософа. Бо якими б одкровеннями ти не оперував, ніхто не зважить на них, поки не погодишся з їхньою точкою зору.

Але внутрішню свободу неможливо вкрасти. Її можна тільки віддати добровільно. Піддатися омані, бути ошуканим. Послухатися того, що кажуть по телевізору,  послухатися політиків, шарлатанів, проповідників. Доти, доки це не буде зроблено свідомо і відповідно до надбаного досвіду (хоч би й «одкровення»), це буде продажем або даруванням права на себе. Та навіть і в наведеному випадку відсутність постійного осмислення життя власними зусиллями є втратою себе. Чужі думки заміщають свої, чужі почуття. А коли немає свого, то нема й тебе. Екзистенція зникає.

Вихід – у волі. Якщо ви слідкували за попередніми матеріалами, то вже знаєте, що я розмежовую поняття «свобода» та «воля». Свобода – то є порожнеча, породній простір для будування себе, воля – це забудована свобода, певна сутність. Так от, внутрішній світ не має бути порожнім. Свято місце пусто не буває, тому в череп дуже швидко закрадуться хробаки політики та релігії. Коли там буде охайний будинок і постійний господар, то вже неможливо буде так легко забруднити все. Наповнюйте себе захопленнями, спогадами, будуйте з них храм, але не давайте йому завалитися на вас. Воля має бути стрижнем, що триматиме все. Впускайте у свій храм світло зовні, малюйте на стінах нові спогади, досліджуйте нові принципи буття, але нехай зі світлом крізь вікна не залетять кліщі та віруси. Хоча за наявності сильної волі вони теж не будуть завадою у зростанні. Пізнавайте життя і себе в ньому, визначайте місце собі та людям навколо. Вони різні, тому що такий закон буття – розмаїття. Переробляти їх за власним образом та подобою не тільки не має сенсу, але й шкідливо.

Деякі протиріччя не можуть бути вирішені, з цим треба змиритися й навчитися жити. Варто вміти сприймати інших, дарувати їм право на себе і зберігати власне.

Коли сходяться взаємно лояльні люди, що не потребують переносу свого світу на когось іншого, дискусія завжди плідна. Зокрема тому, що вони обговорюють більш нагальні теми, ніж відірвані від спільного життя теоретичні конструкції. Якщо ви працюєте одне з одним продуктивно, якщо між вами існує гармонія, то ваші принципи вже варті однакової поваги, навіть коли вони протилежні одне одному. Змагатися за верховенство в цьому плані – глупство і невігластво. Як уже сказано вище, випробовування філософських моделей – справа життєвої практики, то ж довірте справу цьому досвідченому фахівцю. =)

KulturтектонікаСофізм

Максим Холявін • 28.04.2010


Previous Post

Next Post

Comments

  1. kottj 29.04.2010 - 00:16 Reply

    доречи, помiть, е в людини саме така пiдсвiдома тяга творити свiй “образ i подобiе”

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University