Персональний сайт Максима Холявіна

Знання = Буття

Дурість – це не завжди властивість характеру і навіть не відсутність знань. Це відсутність мотивації до пізнання. Що, власне, є мотивація? Це усвідомлення позитивної перспективи від якогось роду діяльності. Отже, ті, кого ми сьогодні називаємо «масою» або навіть «біомасою» – вчасно не отримали розуміння перспективи розвитку мислення, аналітичних та естетичних здібностей. Найкращою перспективою для них залишилося найпростіше – нехитра музика, натовп, алкоголь та інші наркотики. Ну, ще в декого, особливо наділеного психосексуальною енергією, віддушиною є агресивна поведінка.

Що є знання? Це, по суті, відчуття світу та свого буття в ньому. Чим більше ми знаємо, тим краще регулюємо власну діяльність, тим краще можемо переживати емоції та оптимізувати їх. Так, знання інколи бувають даремними, це відбувається тоді, коли вони не відповідають індивідуальному спрямуванню особистості, коли не входять з ним у резонанс. Але, тим не менш, знання, особливо знання образно-емоційні, дозволяють «бути більше», так би мовити, зануритися в життя. Знання фактично «збільшує кількість особистості». Чим більше людина вбирає в себе світу, тим більший відсоток її самовідчуття.

Саме відчуття себе живим – певно є єдиним досить об’єктивним сенсом для людського існування. Треба зазначити, що не просто відчування буття, а відчування оптимального буття, тобто відсутності болю та дискомфорту. Останні при надмірній присутності у житті здатні понизити його вартість для індивіда. На їх усунення спрямована діяльність людини. Виходячи з позиції існування всього як діади енергії та анти-енергії, то біль і дискомфорт спричинені таким сполученням аспектів існування, що розхитують баланс особистості. Це, до речі, може виникати як при надмірі негативних подій (утрати, фізичні недоліки, самотність), так і при надмірі позитивного (перенасиченість).

Знання, тобто інформація про світ і положення людини в ньому, фактично і складають природу цього почування, тому педагогічна діяльність набирає неабиякого значення для життя. Це зрозуміло апріорі, навіть виходячи з існуючого історичного досвіду, але останнім часом професія Вчителя через складність і невдячне до неї відношення перетворилася мало не на посміховисько. Ніякого престижу при найбільшому значенні. Педагог має дати учню вміння пізнавати, тобто вміння збільшувати себе, збільшувати поле для самовираження, збільшувати розуміння гармонії цього самовираження по відношенню до останнього світу. Він повинен вмотивувати учня до розвитку свого буття. Прості задоволення не мають стати переважними у виборі людини. Він повинен усвідомлювати їх обмеженість і деструктивність як по відношенню до себе, так і до останнього світу.

Вищою мірою роботи педагога є підведення учня до питання сенсу його життя. Це є свого роду ініціація учня до продовження шляху в якості дорослого. Насправді, це важке випробовування, але коли людина проходить його, то отримує міцний внутрішній стрижень, що не дозволяє зламатися під наступом життєвих випробовувань. Недарма психологи вважають момент постання сенсожиттєвого питання одним із найпозитивніших і таким, що свідчить про оптимальну роботу психіки. Персони, що якимось чином уникнули цього моменту, нерідко потім зазнають поразок у життєвому становленні, принаймні доти, доки не віднайдуть образ, заради якого їм варто буде продовжувати шлях. Філософський стрижень розуміння «навіщо тобі все це потрібно» є вирішальним у людині, бо складає її екзистенцію.

Ті покоління, що зараз тішаться пляшками пива, мінімальним d’n’b, сумішами для паління, матом і нерозбірливим сексом, можна вважати соціальними інвалідами. Їх емоційність щільно прив’язана до матеріального і просто не здатна вийти за його межі. Будь-який відступ від загальноприйнятої картини світу стає занурює їх у стан когнітивного дисонансу. Вони просто не розуміють, як узагалі здатні існувати всілякі там «відмінники» чи «розумники», що тішаться класичною музикою та квантовою механікою. Вони ніби пробачають їхнє існування в обмін на електронні примочки задля продовження розваг. Кольорові картинки зі стразами, відставлені частини тіла та гори безкоштовних mp3 – ось їх буття.

У ХХ ст. на основі таких людей були побудовані фашизм, нацизм і соціалістичний тоталітаризм. Тільки спрямування було дещо інше, але сутність більшості, в яку те спрямування вкладали, була та сама, що й у сучасних «гопників» або малолітнього покоління «клаберів». Фанатів пива і легальних стимуляторів. Наразі будується тоталітаризм «ліберального» штибу, тоталітаризм споживацтва та безвідповідальності.

Це неправильно. Це деградація. Кінцева зупинка такого шляху – або занепад цивілізації, або черговий тоталітаризм, суспільство рабів та хазяїв.

Логічне питання – що треба робити?

Перш за все – повертати мотивацію до пізнання, до самостійного мислення. Все це робиться за допомогою поширення позитивної інформації та проведення позитивних заходів. Наразі такими є етнокультурні фестивалі «Трипільське коло», «Країна мрій» тощо, класичні культурні заходи типу літературних віталень, інтелектуальних гуртків, концертів більш інтелектуальних спрямувань музики. Важливим елементом позитивної мотивації є творче відношення до життя. Воно складається з двох взаємозалежних пунктів: 1. я можу змінити життя, 2. я несу відповідальність за зміни, бо зміни – це я. Можна ще додати третій пункт: те/ті, що/кого я роблю/люблю – це я. Ототожнення себе з подіями світу є запорукою того, що людина буде прагнути до їх оптимізації, гармонізації. Тоді філософський підхід до справ буде атрибутом не лише вчених, але й робітників та підприємців. Звісно, що рівні осмислення будуть відповідними до носіїв, але принаймні буде мінімальна основа, яка дозволить більшості суспільства розвиватися в конструктивному руслі.

Людський фактор є вирішальним у всіх теоретичних побудовах, бо тільки за його допомогою думка втілюється в дійсність. Отже, треба і займатися саме цим вузлом проблеми. А далі справа буде лише за ввімкненням вже століттями напрацьованих механізмів організації суспільства. Проте на словах це все дуже легко, а практика показує, що робота з людьми, особливо з групами є неабиякою складністю. Треба мати великий потенціал до організаційної роботи та лідерські якості для впливу на середовище. Вольові якості мають доповнюватися інтелектом і емоційною стабільністю. Лідер повинен бути self-made man та спиратися на досвід мудрих вчителів, щоби бути самодостатнім і включеним у історичний контекст. І в кожному лідері окрім харизми та організатора повинен бути педагог. Вчитель. За словами Аристотеля, найвищім мудрецем є той, хто не тільки володіє знанням причин, але й здатен передати свій досвід учню.

Підіб’ємо висновки:

  • знання є необхідною формою буття;
  • у людини має бути мотивація до пізнання, без неї людина стає «соціальним інвалідом»;
  • людина повинна віднайти сенс свого життя, який за природою теж є знанням, певним образом;
  • людина повинна відноситися до життя творчо;
  • для цього треба поширювати позитивну інформацію, тобто – створювати та відтворювати культуру;
  • кожний лідер як соціальний працівник має бути педагогом ля створення справжнього продуктивного колективу.
KulturтектонікаСофізм

Максим Холявін • 18.04.2010


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University