Під час однієї філософської дискусії я задумався про таку річ, як славнозвісна «внутрішня свобода», оспівана ще паном Пушкіним. Зараз це неоднозначне явище подається як «екзистенція», тобто квінтесенція життя людини. Психологи, так само, як і митці, виділяють поняття «внутрішній світ». Яка його сутність – питання складне і цікаве, проте мова піде не про це.
Дурість – це не завжди властивість характеру і навіть не відсутність знань. Це відсутність мотивації до пізнання. Що, власне, є мотивація? Це усвідомлення позитивної перспективи від якогось роду діяльності. Отже, ті, кого ми сьогодні називаємо «масою» або навіть «біомасою» – вчасно не отримали розуміння перспективи розвитку мислення, аналітичних та естетичних здібностей. Найкращою перспективою для них залишилося найпростіше – нехитра музика, натовп, алкоголь та інші наркотики. Ну, ще в декого, особливо наділеного психосексуальною енергією, віддушиною є агресивна поведінка.
Що є знання? Це, по суті, відчуття світу та свого буття в ньому. Чим більше ми знаємо, тим краще регулюємо власну діяльність, тим краще можемо переживати емоції та оптимізувати їх. Так, знання інколи бувають даремними, це відбувається тоді, коли вони не відповідають індивідуальному спрямуванню особистості, коли не входять з ним у резонанс. Але, тим не менш, знання, особливо знання образно-емоційні, дозволяють «бути більше», так би мовити, зануритися в життя. Знання фактично «збільшує кількість особистості». Чим більше людина вбирає в себе світу, тим більший відсоток її самовідчуття.