Персональний сайт Максима Холявіна

THE FOUNTAIN

Death is the way to Awe…

The Fountain - poster

Даррен Аранофскі – людина, що вміє сполучати міф та науку в одному флаконі, створюючи потужний фантастичний коктейль. Нарікають на нереалістичність його сюжетів, але тут справа зовсім не в реалістичності, а якраз у символічності. Без неї також навряд чи можливо потрактувати візуальний ряд. Тому й ходять мережею розмови щодо ЛСД та психоделії. Насправді вся справа в метафорах. Це поетичне кіно, навіть коли торкається такої неприглядної теми, як наркозалежність («Реквієм за мрією»).

Фільм «Фонтан» – це одкровення життя та смерті, їх місця одне в одному. Вражає перш за все нелінійність і багатошаровість сюжету – одночасний розвиток подій у трьох вимірах, що є частинками одного цілого світу – моменту сьогодення. По-друге – фільм дивовижно гарний. Кожний кадр, кожний елемент декорації, освітлення, грим акторів – усе настільки симетрично, настільки гармонійно, органічно, що в картинку просто поринаєш. Вона резонує із філософською складовою, тому душа поринає туди разом із розумом. Вершками коктейлю став саундтрек роботи “Kronos Quartet” разом із шанованою пост-роковою бандою “Mogwai”. Він додає фільму витонченого, тремтячого трагізму, підсилюючи малюнок відео.

Запропоную свій погляд на символічну систему сюжету.

В кожному вимірі головні герої – це Ізі та Том, але в різних позиціях відносно одне одного.

Тема Книги.

Конкістадор Томас – це тіло Тома, його фізичний початок. Він одержимий ідеєю врятувати Іспанію – свій життєвий світ, а також – королевою Ізабелою, що доручає йому знайти Дерево Життя, щоб отримати вічне життя разом у Новому Едемі, як Адам і Єва. Таким чином у ролі Адама Томас отримує роль Першого Отця (це важливий штрих для розв’язки).

Інквізитор – це думки конкістадора Томаса про смерть. Вони поглинають його світ разом із раковою пухлиною Ізі. Королева забороняє Томасу вбивати його, й відправляє в іншому напрямку – шукати життя замість смерті. Хоча це нібито суперечить інтересам Іспанії (особистого світу), але королева каже: «Не жалій Іспанію».

Жрець Майя – янгол з вогняним мечем, поставлений богом боронити Дерево Життя. Його сенс – поранити Томаса в ролі Першого Отця.

Обручка – символ обов’язку перед Королевою, перед коханням і життям.

Тема Останньої Людини.

Останній чоловік – це душа Томаса. Вона так само одержима ідеєю Вічного Життя, але вже нібито на новому рівні – на рівні уявлення Ізі самим Деревом Життя, від якого вона (Душа) харчується сама. «Скоро Шабальба помре і дасть тобі нове життя… Ти будеш квітнути… і я буду жити…» Душа карбує на собі нескінченні кільця як нагадування про обов’язок, який був не виконаний (загублена обручка в реальному світі). Вона бачить його виконання в тому, щоб дати Дереву нове життя від вибуху Шабальба.

Але «спогади» в образі Ізі постійно повертаються, запускаючи душу по новому колу страждань від утрати коханої, від утрати половини себе.

Вузол.

Коли Том губить обручку, він утрачає розуміння сенсу свого обов’язку перед Ізі. Він кохає її, але в світлі власного егоїзму й одержимості негармонійним, половинчастим баченням життя: «Смерть – це хвороба! І я знайду ліки!» Це змушує його бути глухим до її слів й прагнути лише одного – здобути вічне життя. Захоплення перед смертю, відсутність страху та звільненість – для нього протиприродні, є чимось, що заперечує життя. Тому думки про смерть перетворюються на Інквізитора для його тіла, для його чоловічої природи, що прагне до боротьби навіть попри волю Королеви – символу його гармонії, його щастя. В ключовий момент Том відвертається від Ізі, зосереджуючись на пошуку ліків і це полишає його без неї. Одразу за цим і губиться обручка. Його обов’язок – розуміти її, бути з нею до кінця життя, кохати її. Можна скільки завгодно карбувати це на шкірі своєї душі, але татуювання не замінить обручку, яка все ж таки втрачена, не змінить факту, що все пішло неправильним шляхом. Тому спогади будуть повертатися, а Дерево Життя так чи інакше – має померти.

Розв’язка.

Тілу байдуже до всього, окрім свого прагнення до життя. Він розрізає кору Дерева Життя, мастить рану, здобуту від Жерця, а потім несамовито п’є сік з розбурханої рани. Але тепер працює не тіло, а душа, тому що вона нарешті зрозуміла сенс слів Ізі: «Закінчи її (книгу – авт.) …» – «Добре». Тому душа приносить тіло в жертву, перетворюючи його на Першого Отця, що приніс себе в жертву заради Дерева Життя. Коли конкістадор намагається вдягнути обручку, то не може цього зробити, бо саме лише тіло, полишене без розуміння життєвої гармонії не здатне виконати обов’язок перед Королевою. Це може зробити лише Душа. І коли вона вдягає обручку – Шабальба вибухає світлом розуміння. Дерево воскресає і через спогад ключового моменту дає руками Ізі сухенький плід Тому. Він саджає його на могилі Ізі та прощається з нею. Тепер обов’язок виконано – місце смерті в житті стає зрозумілим.

Особливе місце займає оповідання Провідника, яке Ізі переказує Тому в лікарні: «Коли мій батько помер, я посадив зернятко на його могилі. З нього виросло дерево, батько перетворився на гілки, на листя… Потім горобець з’їв плід дерева, і батько полетів разом із птахами. Він казав: «Смерть – це дорога до благоговіння». Так стверджується коло буття: «З праху ти створений – до праху повернешся». Але в це вкладається зовсім інший сенс – смерть стає актом творіння, коли ти передаєш себе іншим формам життя. І це показує нескінченність природного руху, його могутність і велич. Вибух Шабальба – це світло розуміння природи буття в якості коловороту всього.

Історія Тома – це історія людини, що здобуває особисту повноцінність. Кохання – не може існувати між нерівними душами, тоді це буде емоційною залежністю, й двоє не знайдуть щастя. Том був залежний від Ізі, фактично, він живився нею як Деревом Життя, тому не міг зрозуміти й відпустити її, віднайти їх останню гармонію на двох. І вже після смерті він все ж таки зрозумів сенс її слів, «віднайшов» обручку та посадив дерево на могилі, щоб відкрити «дорогу до благоговіння».

Неможна втікати від себе, від правди, щоби стати кращими, нам спочатку треба усвідомити себе такими, якими ми є («Я умираю… я… умираю!..»), тоді покаже себе той ребус внутрішнього світу, який нам треба розв’язати. Вслід за ним ми зможемо знайти місце явищам буття. А вже потім віднайдеться гармонія із самим собою, тепер – повноцінним, незалежним. Вже потім народиться справжнє кохання – глибинний емоційний зв’язок.

The Fountain OST

Майстерний саундтрек уособлює собою обертання сюжету навколо однієї точки, однієї теми, що потребує розрішення. Фактично, вони є варіаціями декількох мінімалістичних тем, все повертається до них аж до вибуху Шабальба (трек – Death Is The Road To Awe), де відбувається фортісімо, а потім в останньому треку почуття спливають вниз потоками м’якого світла. Дуже сильний колористичний ефект: сполучення струнного квартету, фортепіано і рокового ансамблю малюють картини, що за освітленням точно відповідають кожному кадру, повороту сюжету. Тут є і зорі, й туманності, й колір шкіри героїв, колір їхньої печалі, вигин сумних посмішок і світло захоплення перед світлом Шабальба. Там, де сюжет набирає майських барв, додаються етнічні інструменти, що підхоплюють основну тему й виражають її міфічність. Динаміка й спокій, просвітлення й тонкий сум течуть у цих звуках…

У фільмі немає жодного невиправданого спец-ефекту. Вся комп’ютерна графіка відповідає ходу сюжету, не займає голови кута, лишається на своєму місці допоміжного засобу виразу. За рахунок цього не з’являється звичайної для сучасного кіно нарочитості у красотах. Це ще раз доводить, що на першому місці має бути цікава ідея, а не цікаве рішення щодо форми.

Гра акторів на найвищому рівні. Весь фільм фактично будується навколо двох головних героїв: Х’ю Джекмена та Рейчел Вайз. Інші слугують обрамленням, доповненням. Вкупі всі резонують одне з одним, немає нічого зайвого, мізансцени, міміка, жестикуляція – все має просто математичне прорахування.

Потужне філософське повідомлення просвітлює, після перегляду лишається відчуття прохолодного спокою всередині. Після прослуховування музики воно повертається. Це одна з не багатьох картин, яка до кінця витримує трагізм і її кінцівка лишається гідною початку й кульмінації. До того ж, усі сюжетні лінії замкнені на органічне завершення, коли сплітаються в останній кадр. Чисто естетичні враження нероздільні з філософською складовою, тому фільм прийдеться до душі як любителям просто гарного, так й інтелектуального кіно.

П.С. А чому саме «Фонтан»? Певно тому, що Життя – то невичерпний фонтан, який тече сам у собі..?

Visual'неАр[т]хітектонікаАртМузичнеСофізм

Максим Холявін • 17.02.2010


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University