Персональний сайт Максима Холявіна

2 коментарі

Думки про Журналізм

Необхідний посередник

В чому є сенс публіцистики? Здавалося б, треба просто звертатися до першоджерел, навіщо витрачати час на цю вторинну сировину? Якщо журналіст – це недорозвинений письменник, то публіцист – це недорозвинений філософ? Давайте розберемося.

В жодному колі людської діяльності за рідкісними виключеннями немає єдності поглядів на речі. Через це виникають постійно нові та постійно різні ідеї, що можуть виходити у своєму значенні за рамки однієї царини до суспільства, а можуть і не виходити. При цьому інформація про всі ці ідеї постійно поширюється, й ми лишаємося сам-на-сам із бурхливим океаном інформації, де одна думка намагається спростувати іншу, а про істину годі й мріяти.

В темі «реферативної літератури» я розглянув можливість відсіву інформації за допомогою збирання й переосмислення досвідів у одному творі, тепер можна розглянути інший ступінь відсіву – менш тонкий, але також необхідний. Який? Правильно, публіцистичний. Публіцист – такий самий дослідник, як і письменник чи філософ, але він працює з більш інформацією про більш нагальні, текучі події, які він узгоджує в творах за і на коротший період часу, ніж письменник або філософ. Тобто, він створює «не такі довговічні» сенси в текстах. Парафія письменника і філософа – стратегія, публіциста – тактика.

Кожний поважаючий себе публіцист має бути мислителем і, можливо, митцем. Він може і не досягати якогось дуже глибокого рівня пізнання, але розуміти, з чим маєш справу – програма-мінімум. Проте, на відміну від звичайного журналіста, публіцист все ж таки повинен краще розумітися на тому, про що пише, до того ж, його причетність до процесу – обов’язкова. В даному випадку, він є не просто рефератором, але осмислювачем процесу, тобто не переказує тему, а займається аналізом висновків, розстановкою пріоритетів, акцентів, шукає сенс ідей та інформації. Тобто, для того, щоб виділити найважливіше з усього інформаційного потоку (в першу чергу, для самого себе), публіцист має розуміти вищий сенс своєї царини та вміти її переосмислювати. На найвищому ж рівні публіцист може навіть замахнутися на «висновки висновків», тобто стати повноцінним філософом, працюючим з науковим та культурним матеріалами із застосуванням їх до дійсності.

З іншого боку, публіцистом мав би бути кожний митець або вчений. Якщо є таке сполучення, то вони самі можуть безпосередньо передавати власні думки та ідеї, але таке буває не дуже часто, тому наукові монографії рідко бувають захопливим читанням. Тоді публіцист виступає в ролі «перекладача» мови одного або декількох авторів для багатьох зацікавлених (звісно, що не «для всіх», бо такий підхід часто нівелює саму ідею).

Безперечно, наявність власного погляду публіциста залишить свій слід на тексті, але тут ми підходимо до питання етики. Вірніше сказати – codex honor шукача “veritas”.  Для гарного публіциста, як і для гарного журналіста самоствердження має полягати в ствердженні правди. Тому публіцист так само, як і журналіст, має чітко розділяти поданий факт/ідею і власну думку щодо нього/неї. Тоді публіцистичний твір поєднає в собі самоствердження автора і якості поданої інформації. Тобто – «не набреше». Якщо ставити питання ребром, то завдання журналіста та публіциста – не пропагувати ідеї, а постійно вивчати їх, вибираючи з розмаїття найкращі, синтезувати власний погляд і досвіди різних людей для пошуку відповідей на потреби його царини. Тому публіцист – це не рупор, а дослідник життя.

Публіцистика як така стосується лише суспільного простору. Це, власне, закладено в самій назві явища – це є дещо публічне – publicus. Царини публіцистики розподіляються відповідно до інтересів, що існують у суспільстві. Публіцистика поєднує фахівців і аматорів, надає можливість гармонійного розвитку субспільнот, спільнот і суспільства в цілому. Правильно побудована публіцистика дозволяє швидше зорієнтуватися в інформаційному потоці й розробити план власних дій.

Профіль Літописця

Журналіст має вести визначену лінію в спілкуванні з респондентами, мати визначений спектр рис, які б він хотів висвітлити, тем, про які розповісти. Так йому легше складати переліки питань і формувати власну аудиторію. Якщо поженешся за тим, що цікаво „всім”, ризикуєш розчинитися безликою постаттю серед тисяч інших журналістів. Фактично, так і вимальовується професійний портрет – з власних зацікавленостей і тієї аудиторії, котрій це також цікаво.

З іншого боку, журналіст є заручником актуальності. Залишається ризик „не встигнути”, коли ті питання, що хотів поставити ти – поставив уже хтось інший. Напевно, єдина можливість уникнути казусів – постійно оновлювати репертуар питань. А це означає – оновлювати аспекти зацікавленості. Життя все ж таки – рух, тому не можна постійно задовольнятися сталими списками. Хоча бігти поперед потягу теж не варто – є ризик опинитися в полоні „тенденцій”, тобто „тимчасових” питань лише про якісь події, що стосуються лише сьогодення й втрачають вагу з плином часу. Зовсім без цього неможливо, але варто було б зменшити відсоток тимчасовості. Все ж таки це прерогатива жовтої преси – займатися чимось настільки незначущим.

В цьому сенсі якісна журналістика виступає літописцем сучасності. Літопис – це не перелік усього підряд, а квінтесенція часу. Тому варто прагнути окрім несення новин – передачі головного з цього потоку. Бо поняття „новини” може включати і такі речі, про які не варто розмовляти довше п’ятнадцяти хвилин. Наприклад – процесуальні „п’ятнашки” політичних інститутів. Хіба варто зосереджуватися на кожному перепризначенні якогось чиновника на таку-то посаду? Сенс цього складають його дії, а не його призначення, тому докладно розповідати про кожний маленький рух цієї сфери – просто безглуздо. Це було б тим самим, що докладно розповідати про переміщення верстальників у ремонтно-механічному цеху – від верстата до складу, зі складу до їдальні тощо…

Так унікальність журналістського профілю стає необхідністю для ведення вищеназваного літопису. Кожна глибша зацікавленість аспектами стає свого роду квазінауковою діяльністю, що полягає в дослідженні предмета, реферуванні думок фахівців з цього приводу тощо.

KulturтектонікаЖурналізмСофізм

Максим Холявін • 30.01.2010


Previous Post

Next Post

Comments

  1. Kottj 03.02.2010 - 10:38 Reply

    отакі твої матеріали я люблю. все розписав. фоточка сподобалася.

    Той…це ти вже давав мені читати, чи просто розказував? Бо воно знайоме.

  2. admin 03.02.2010 - 11:23 Reply

    Це я дописав першу частину, а друга вже давно лежала в запасі. На блогспоті я її вивішував як “Має бути профіль”. Вони одна одну доповнили.

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University