Преамбула
Людське тіло – окремий випадок космічного явища. Це канал, через який душа пов’язується із зовнішнім фізичним світом, форма, в якій живе вино нашого єства. За допомогою тіла ми здатні відчувати і творити відчуття. Пізнання тіла є частиною пізнання душі, шляхом до розбудови власної гармонії. Що краще досліджує тіло, що відноситься до нього уважніше, аніж еротичне мистецтво?
Ще з давніх-давен людство боготворило речі, що роблять її життя таким цікавим, яскравим, незважаючи на всі незгоди, що наповнюють його. Це були не тільки природні стихії, але й відчуття. Здорові, сильні люди творили богів зору, материнських богинь родючості, батьківських богів плодючості. Статеві органи завжди були в пошані, бо людина ще не перебувала в розриві між формою та змістом, ще не було конфлікту між почуттями та природним єством.
Після довгих років моральних забобонів, хворобливого codex veritas, що принизив тіло та тілесне до рівня чогось негідного, люди втратили відчуття тіла як символу, відчуття нерозривності психічного та соматичного. Хвороблива духовність та хворобливий матеріалізм, врешті-решт, так розхитали уявлення людини про тіло та сексуальність, що ми опинилися в хаосі, де еротика межує з порнографією, де мізерні насолоди фізичного контакту ставляться в збиток контакту психічному, де люди постійно плутаються у власних бажаннях.
Тому добрий, чесний ню-арт саме зараз має стати чинником, що розставить крапки над «і», заспокоїть бурю в сексуальній склянці. Він має повернути людині здатність сприймати тіло не лише як «просто гарне тіло» чи «сексуальне тіло», а повернути йому статус символу, виразного засобу. З одного боку, це дещо спростить відношення до цього аспекту, з іншого – оздоровить його. Людина не має бути засліплена одним лише статевим потягом до зображеного, бо таким чином вона втрачає концентрацію емоцій, сама себе обкрадає. Коли цей потяг ввійде в резонанс із емоційністю, тоді стане можливим правильне, гармонійне розуміння еротичного.

Читати далі »