Персональний сайт Максима Холявіна

Звуколористика

Музика будується по горизонталі та по вертикалі. За горизонталлю організовується мелодія, тобто геометрична будова нотної послідовності, за вертикаллю організовується фактура звуку – гучність, обертони, тембри інструментів. Гармонія знаходиться по центру пересічення цих «ліній», адже є одночасно підсилювачем мелодійного виразу та організатором звукової фактури.

Композитор, що пише твір для оркестру, має не тільки розуміти математичні закони поліфонії, але й знати характер кожного задіяного інструмента, щоби максимально продуктивно використати ці нюанси для найповнішого вираження ідеї, записаної в мелодії.

В художній майстерності для створення того чи іншого враження використовується відповідний технічний прийом – застосування визначеної кількості фарби, насиченість кольору тощо. Те саме можна сказати про звук: якщо знати нюанси звучання інструментів, можна використовувати їх як фарби для своєї звукової картини.

Відповідно до інших мистецтв, музика так само може розповідати, славити, описувати. Музика має свої портрети, пейзажі, оповідання, поеми. І для всіх жЗвукова веселкаанрів необхідно «знати як».

Писане нижче – не чітка таблиця звучання, а спроба організувати власне сприйняття. Хочу, щоб ці нотатки допомогли комусь розігнати фантазію для створення нових шедеврів.

ВИСОТА.

Градація нот за висотою дуже схожа на веселку, хіба що почати її треба не з червоного, а з чорного кольору, та закінчити білим замість фіолетового.

Бас – (A субконтроктави – F малої октави) градація від чорного до перших тонів жовтого. Ґрунт, що скріплює мелодію. Звучить тепло, широко. Порівняння – діапазон від інфрачервоного до жовтого спектру світла.

Середні ноти – (F малої октави – C III октави) градація від жовтого до перших тонів синього. Основні ноти мелодії, розповідний тон. Звучить прохолодно, м’яко, вужче, ніж бас. Порівняння – основні лінії малюнка, м’які хвилі світла.

Високі ноти – (C III октави – А IV октави) градація від синього до білого. Тонкі штрихи мелодії, градація апофеозу. Звучить гостро, вузько і дуже вузько. Порівняння – голки, зірки, маленькі спалахи світла.

ФОРТЕПІАНО

Звук схожий на спалахи з подальшим поступовим затуханням у формі лінії. Відповідно до характеру (legato, non-legato, staccato) схожий на смугу, конус, коло (кульку). Після взяття поступово заповнює собою простір. Лунає одночасно лінійно і радіально. Звучить твердо, бас достатньо гострий навіть при pianissimo. Верхні голоси басу і середні ноти схожі на полотна, що коливаються, або хвилі на воді.  Амплітуда коливань залежить від характеру взяття і руху мелодії. Бас іде просторовим ґрунтом, теплим освітленням. Високі ноти в залежності від взяття звучать як кульки чи голки, при відсутності басу мерехтять зірками, при соло – катаються зірками чи кульками. В цілому мелодії фортепіано можуть бути як світлом у просторі композиції (за аналогією полотен), так і звиватися арабесками, різноманітними лозами сплітати звукові візерунки (за аналогією лінійного розвитку звуку), або поєднувати ці два типи в один.

УДАРНІ

Барабани – це уособлення ритмічної лінії, таблиці організації мелодії. Вони є ниттю, що зв’язує композицію та задає 20% настрою (інші 5х20% належать ладам, фактурі звуку, темпу та гучності). Звук барабанів є ордером композиційної архітектури, згідно з ним будова твору може розвиватися за вертикаллю чи горизонталлю. Плаский та глухий звук барабанів створює ефект маленького простору композиції, гулкий звук з відчутною складовою середніх висот задає великий простір твору. При збільшенні «ваги» барабанів за рахунок басів та реверберації можна добитися «витягування» композиції у висоту, вона уподібнюється до готичної архітектури з її прагненням угору. Чим більша реверберація, тим ширший простір займає звук, чим нижчий бас, тим вище він витягується. За формою звук барабанів подібний до колон і арок. Найближча метафора звуку міді – це вітер в листі або шелест хвиль та удари бризок, мідь є первинним заповненням простору композиції або ж підсилювачем ударної групи, хмарами уламків від ударів барабану.

СТРУННІ

Скрипка.

Її звук є найтоншою з усіх музичних ліній, вона виписує найтонші грані почуттів, є уособленням нерву, яким біжить струмінь почуття. Він з’являється, ніби нізвідки, атака м’яка навіть при стакато, але тонкість вражає гостріше, ніж у фортепіано. Якщо це піцикато, то звук перетворюється на точки, що малюють в стилі пуантилізму. Вібрато звиває лінії в арабески, що особливо тонко здатні поєднуватися з основою, що закладає для них фортепіано, або ж існувати самостійним малюнком – тонкими й невагомими, але гострими, наче леза, нитями. В сольних композиціях це гостро відточений олівець, в оркестрових темах це – пік архітектури або найтонші елементи декору.

Віолончель.

Її лінії ширші, піцикато м’якши, це вже не точки, а невеличкі кружечки. Середній діапазон віолончелі відрізняється особливою м’якістю і насиченістю, він варіюється між помаранчевим і коричневим кольорами, високі ноти – яскраво золоті. І весь діапазон звучить, наче карамель – глибоко і солодко, це ніби жіноче контральто у виконанні струн і смичка. Якщо скрипка – циганка, то віолончель – це камерна співачка, повна, але витончена, м’яка, але емоційна, це каріатида композиційної архітектури, скульптурні елементи.

Контрабас.

Чоловічий бас у діапазоні від інфрачервоного до темно-червоного. Широкі смуги звуку з підсвіченою центральною частиною (краї завжди лишаються ледь червоніючими хмарами), ухаючі піцикато, потужність і м’якість. Контрабас утворює ґрунт і відповідає за теплове насичення композиції. Докладно місце і роль контрабаса описав Патрік Зюскінд у однойменному монолозі. Це ніби величезні долоні титана, що тримає крихку споруду останнього звуку, за роллю він наближений до барабанів, тільки в цьому тандемі контрабас виконує роль матерії, що поєднує колони ритму, утворює стіни, які відокремлюють простір композиції від останнього світу, він є також підлогою для всього оркестру.

Струнні щипкові

За типом звучання вони схожі на фортепіано, але мають більш прозору фактуру, що робить їх за формою подібними до зірок або іскор.

Гітара.

Вона найбільш відповідає образу іскор. Акордова гра подібна до вогнища чи феєрверка, арпеджіо звучать, як потоки спалахів. Інколи майстерні гітаристи витягують гітарний звук у довгі промені й здатні навіть їх трохи розширити. При швидкій грі від кількості іскор може створюватися ніби полотно, яке розсиплеться при паузі.  За іскрами може слідувати короткі смужки світла.

Арфа.

Зірки та іскри арфи м’якші за тембром, тому ширші, більш округлі та повітряні. Під час швидких арпеджіо та гліссандо вони перетворюються на хвилі, подібні до мерехтіння світла на неспокійній воді. Це тонкий, теплий та дуже жіночний інструмент. Також він аристократичний, чистий за звуком. Арфу – на відміну від гітари – неможливо універсалізувати, бо її розміри та фактура звуку цього не дозволяють. Вона лишається піднесеною і трошки туманною в замріяних поглядах кудись у височінь.

Бандура та Кобза.

Звук бандури має форму веретена, він ніби чітко наслідує вібрацію струни. Ширина веретена зменшується з висотою, поки перетворюється на маленькі крапельки-зірочки, що ніжно і прохолодно падають на вухо, пестячи нерви. При експресивній грі бандура перетворюється на полум’яний вир, де веретена звуку закручуються у сяючі стовпи й вибухи. Співецький голос хоча і є носієм головної інформації пісні, але за звуком він радше створює м’яке бархатне полотно для драми світлових струнних веретен. Духовність цих інструментів і одночасна міцна пов’язаність із українською землею надає їм особливої піднесеності та м’якого, «душевного» пафосу. Це благородство простоти, велич, що ховається за звичними речами та явищами. Якщо застосувати бандуру чи кобзу в прив’язці до містичних народних начал, вони перетворюються на магічні джерела, відкривають новий бік життя.

ДУХОВІ

Труба.

Звук труби прямокутний, багатошаровий, створений широкими та яскравими смугами. Видає діапазон світла від синіх та фіолетових сутінків до палаючого вогню і сонця. Здатна бути м’якою і загадковою або прямолінійною та грайливою.

Тромбон.

Потужне джерело циліндричного звуку. М’яке, вібруюче полотно, що огортає слух. Здатний додати урочистості, але так само вільний у соло, як і інші духові. Завжди додає світла, тон міняється в залежності від гармонії. В низьких тонах може бути «ребристим».

Саксофон.

Смуги світла, овіяні м’яким шумовим туманом, кругла форма, що завжди має якийсь дивний еротичний відтінок при сольному виконанні. В ансамблі сакс творить потужне полотно, яке наповнює простір композиції, підтримуючи високі ноти мелодій.

Кларнет.

Звук вузько параболічний, схожий на ті перлини, які італійці називали barocco. Його настрій частіш за все подібний до прикро викривлених брів людини з вузьким обличчям, але в мажорі він стає доволі сатиричним, химерно усміхненим.

Туба.

Широка й глибока, «грудна», куля. Товстий, м’який, потужно-низький звук, уособлює динамічну рівновагу музичної архітектури, гармонію великих, але тонких – сил. Туба – це ренесансна жінка, повна, але легка й співоча.

ЕФЕКТИ.

Реверберація.

На відкритому просторі людина не чує відлуння свого голосу, для того, щоб відчути величину цього простору, його необхідно окреслити стінами. В стінах одразу з’явиться луна, тому окреслений, усвідомлений великий простір автоматично асоціюється з луною. Реверберація звуків надає їм глибини. Як уже було зазначено вище, барабани з її допомогою «витягуються» в колони, що підтримують архітектуру звуку, педалізовані звуки фортепіано «зависають» у «внутрішньому космосі» резонатора, теплове випромінювання басів стає променистим (без педалі бас лунає розпеченою спіраллю струни). Для всіх інструментів луна надає загадковості та величності, навіть камерна музика стає епічною, монументальною.

Дісторшн.

Застосовується для струнних, надає звуку потужності. Низькі дісторшовані звуки стають міцною основою для вираження сильних емоцій, або величних та помірних, або скажених та брутально руйнівних. У будь-якому разі, це завжди особлива міць. Високі звуки надають струнам єдності, ноти стають здатними до плавного перетікання однієї в одну. Також дісторшн відкриває простір для різноманітних відтінків звуку – це робота з текстурами, голосом, вібраційною потужністю. Асоціативний ряд варіюється від маленьких кульок, що катаються, під час сольних партій до широких світлових полотен та повітряної структури.

Drone.

Це окремий вид дісторшну, свого роду його крайня форма перед перетворенням на noise. Вона надає звуку особливої текстурної щільності, центральне кольорове ядро огортається хмарами шуму, в сполученні з мелодійними ходами звук розгортається в полотна дивовижних відтінків, що коливаються, наповнюючи собою свідомість. Ефект надає можливість передавати психоделічні стани та особливі емоційні відтінки, поєднуючи їх з потужністю дісторшованого звуку.

Ар[т]хітектонікаМузичне

Максим Холявін • 23.11.2009


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University