Треба було назвати текст “філософські імпровізації на основі маскульту”. Насправді, дуже багато асоціацій спливають саме з кіно та телебачення, хоча я не можу назвати себе надто обізнаним з ефіром. Проте типажі досить яскраві, тому чом би й не скористатися ними для наочності? Третя частина цієї експериментальної додекафонії буде поки що завершальною. Думки з теми виписані максимально, тепер треба робити перерву, доки не повернеться натхнення. Не факт, що знову з’явиться щось подібне до наведених текстів.
В будь-якому разі, це був цікавий і приємний експеримент зі збирання до кластерної купи великої кількості думок. Тож наостанок зустрічайте тему героя.
Друга частина не змусила на себе довго чекати. Хоча я продовжив свободний вираз думок, тема вже почала диктувати власні рамки, текст став трохи більш зв’язним, цілісним. Легше стало проглядати стрижневі думки. І що хотів би зазначити, так це велике захоплення і задоволення від написання, яких не відчував уже досить давно. Сподіваюся, це позитивно позначилося на якості матеріалу.
Вперше за доволі довгий час створення тексту перетворилося на потік свідомості. Можна сказати “я створив кентавра”, хоча на масштаби ніцшевського “кентавра” посягати мені ранувато. =)
А почалося все з розрізнених думок після перегляду документального фільму каналу “НТН” про “російське карате” і гучного свого часу блокбастеру в двох частинах “Kill Bill” від пана Тарантіно. Останнього джентльмена я, насправді, не дуже високо ціную, проте фільм змусив задуматися. Нестак сам по собі, а як збірна солянка різноманітних алюзій та естетичних втілень однієї теми – теми вбивства і влади вбивці. Розрізнені думки поєднувалися між собою за якимсь не дуже зрозумілим інтелектуально, але добре відчутним емоційно, принципом, хотілося перетворити їх на текст. Одразу не вийшло. Накидав був план, але думки вперто не хотіли тому плану коритися. Зрештою, дозволив тексту вести думку без застосування свідомості, що перетворилося на її потік. Не можу сказати, що це мені не сподобалося. Написання публіцистичного тексту перетворилося на імпровізацію, вивільнення наболілого філософського роздуму. Так і вийшов наведений нижче текст. Можливо, Вам сподобається, а можливо, Ви закидаєте мене банановими шкурками за таке горе-експериментаторство, в будь-якому разі хочеться цим досвідом поділитися.
Тут Ви обов’язково знайдете алюзії теми воїнів світла, розроблену Пауло Коельйо, відсилання до Ніцше, прямі аналогії з Гессе і багато персонального екзистенціалізму. Як показали думки після завершення останнього шматка – все тільки починається, бо тема гри, гравця, аристократа потребує подальшого розкриття за допомогою художніх образів та прикладів з життя. Тому я гордо називаю поданий текст першою частиною мого вербального концерту з елементами додекафонії. =)
Мало бути розумним. Розум не гарантує нам «високих моральних якостей». А що це, власне, таке? Людина велика зовсім не можливістю сполучати речі, підбирати відповідності. Людина велика своїм творчим потенціалом. Йдеться не тільки про художнє мистецтво – будь-яка діяльність може бути творчістю, навіть праця прибиральника. Важливо тільки, щоби був резонанс між душею та тим, що роблять руки. Зазвичай, коли цього нема, – людина не дуже щаслива. Аналіз, синтез, дедукція, індукція – все це суть лише інструменти. Самі по собі вони не мають сили, тільки в руках майстра вони набирають чарівності. А майстер – це творчість, енергетичний імпульс, що відшукує собі русло в житті.
Перед прочитанням даного матеріалу рекомендую спочатку ознайомитися зі змістом книги О. Забужко «Шевченків міф України».
Після прочитання книги Оксани Забужко «Шевченків міф України» сам собою напросився один важливий висновок: держава не може триматися на крові. Будь-який шовінізм, надмірний радикалізм і схильність до вирішення питань насильством – перші кроки в побудові чергового тоталітарного жахіття. І тут жодні благі наміри не відіграють ролі, бо ж сутність справи одна – насильство і тиранія, загорнуті в національні кольори. Але тепер кольори є лише зовнішністю, засобом, сам дух нації вимирає, захлинаючись кров’ю праведних і неправедних жертв. Якщо людина в боротьбі уподібнюється до ворога – вона програє, адже, врешті-решт, навіть після її перемоги тріумф одержить не права справа, а ідея та дух ворога. Таким чином кровожерливість народжує кровожерливість, зло заражає собою правоту, хвороба терору поширюється.
«Чого ж ти лякаєшся? Із людиною відбувається те саме, що й з деревом. Чим вище він прагне вгору, до світла, тим глибше врізаються корені його в землю, вниз, у темряву та глибину, – у зло».
Фрідріх Ніцше. «Так казав Заратустра»
Коли розбираєш класичний твір, уважно слухаючи кожний акорд, кожну ноту, – перед тобою постає дивовижна логіка звуку. Коли слух налаштовується на тональність твору, вхоплює розвиток мелодії, то розум уже сам підказує наступний акорд, наступний хід. Декілька основних нот задають хід усього твору. Знаючи їх – зможеш написати стільки, скільки буде потрібно. Ці декілька нот вміщують у собі все – основну, побічну партії, вступ та розвиток сюжету, вони є ключ до шляху, де вдалі майорить світло кульмінації. Гра – рух до неї, кроки, біг. Світла стає все більше, нерви розжарюються все біліше, і – ось! – він, вибух, хвилі, промені та іскри, наднова. Далі гра – поширення її променів у просторі, розрішення внутрішнього напруження і задоволений спокій. І все завдяки декільком нотам, що стали стрижнями внутрішньої гармонії твору.
Незважаючи на сучасне прагнення окремих прогресивних кіл до здоров’я, відношення їх до тіла залишається досить поверхневим. Не вистачає певної міри філософії. Нині взагалі не вистачає філософії у відношенні до життя, а до тіла й поготів, оскільки воно сприймається як даність. І це при всіх досягненнях медицини, гігієни та фізкультури!
Я не прихильник концепцій, викладених у фільмі та книзі «Таємниця» (“The Secret”), але вважаю, що з емпіричної точки зору там є своє раціо. Не думаю, що для пояснення визначених подій варто вплітати в справу езотерику чи фізичні закони, що мають лиш непряме відношення до проблеми. Тяжіння – це, безумовно, важливий, один із фундаментальних законів буття, проте в питанні «притягання подій», вважаю, справа не зовсім у ньому.
Чим довше живеш, тим глибше осягаєш значення патріотизму і любові до землі для людини.
Можливо, це прозвучить банально, але «без Батьківщини немає Людини». Розберемося в цій фразі.
Питання патріотизму по суті є питанням місця. Людський організм не є автономним відносно останнього світу, він тісно пов’язаний із Природою: ландшафтом, атмосферою, сонячним промінням. У нерозривній єдності з цим відбувається розбудова етнічних культур. Етнічна культура – це простір первісного визначення людини відносно світу та інших людей. Тобто культура є першим кроком від людини як біологічного виду до людини як індивідуума, твоєї неповторної особистості. Таким чином будується нехитрий ланцюжок: людство – етнос/нація – особистість.
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
