Гучномовець

01.02.2012

Аффтар

Шановні читачі! Якщо вам сподобалося писане тут, і ви бажаєте розмістити його в себе на сайті або ж навіть надрукувати у виданні – є величезне прохання: повідомте мене, будь ласка. Всі тексти тут некомерційні, використаний у них графічний контент або авторський, або обов’язково несе в собі зворотню ланку до джерела. Прошу того самого й у вас: ставте, будь ласка урл http://kulturkampf.in.ua. І коли ваше видання дає прибуток, було б дуже доречно отримати в обмін за текст допомогу на пдітримку проекту, бо ж для роботи голови потрібне паливо в шлунку, а для вільного вираження думок – місце на сервері. Це розуміє навіть Вікіпедія. Дякую за розуміння!

Все починається з голови або як урятувати Україну від загибелі

27.04.2012

Апанасенко Геннадій Леонідович, нар. 22 листопада 1935 року. В 1959 році закінчив Військово-морський факультет Воєнно-медичної академії ім.. С.М, Кірова. У 1970 р. закінчив ад’юнктуру при кафедрі фізичного виховання і лікарського контролю тієї ж академії. Кандидатська дисертація (1970) присвячена питанням організації після похідного відпочинку особового складу підводних човнів (режим руху, стан функцій і т.ін.). З 1970 по 1979 рр. служив у ВМА ім. Кірова на кафедрі фізіології підводного плавання і аварійно-рятувльної справи – профільній кафедрі підготовки військово-морських лікарів (начальник – профю Сапов Іван Акімович). Брав участь у автономних походах підводних човнів і надводних кораблів ВМФ. Захистив докторську дисертацію в 1975 р., тема – «Фізичний стан і професійна працездатність підводників». В 1979 році, після звільнення в запас переїхав до Києва, де очолив відділ в НДІ медичних проблем фізичної культури (1979-1980), кафедру лікарського контролю і ЛФК Київського медичного інституту (1980-1990). У 1990 році підготував (за завданням Міністерства охорони здоров’я України) кваліфікаційну характеристику по спеціальності «лікар-валеолог», котра у 1991 році була реалізована у вигляді вступу нової медичної спеціальності «лікар-санолог». У 1992 р. організував при Київському інституті удосконалення лікарів (нині – Київська медична академія післядипломного навчання ім. П.Л. Шупіка) кафедру спортивної медицини і санології, котру очолює досі. З 1996 року – ведучій науково-популярної телепрограми «Планета здоров’я» (телеканал «Інтер») Докладніше - натисніть на фото

Все починається з голови.

Ось просте і самозрозуміле твердження, що нам необхідно нарешті зрозуміти. Воно стосується всього людського, в тому числі й такої всім обридлої теми, як здоров’я. Всі звикли, що матеріали про здоров’я завжди відгонять нудливістю, а в останній час ще й щедро приправлені параноїдальним духом «теорії змов». Хотілося б зробити інакше…

 

Що таке здоров’я? – Це капітал. І як можна капітал розтринькати за два дні, а потім опинитися в калюжі, так і здоров’я можна розтратити замолоду, а потім перетворитися на підперту палицею людинку, як на картинах Далі. Капітал можна також примножувати, і це надає можливість купувати на нього більше. Але спочатку треба зрозуміти, що здоров’я – то не просто відсутність хвороби.

 

Що для людини є капіталом відносно самого її життя? Сила, здатність робити щось: задовольняти потреби, здобувати насолоди.

Фактично – можливість виконувати свої біологічні та соціальні функції. Міра цієї можливості й буде кількісною характеристикою вашого капіталу – здоров’я. До цієї думки нас підводить професор Геннадій Леонідович Апанасенко, лікар-санолог, голова кафедри спортивної медицини і санології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупіка. Українцям він також відомий як ведучий науково-популярної передачі «Планета здоров’я» на каналі «Інтер». Пан Геннадій вже давно займається вивченням проблеми здоров’я в суспільстві, підходить до неї як з боку вченого-медика, так і з боку соціокультурного, визначаючи, що так чи інакше, але рівень здоров’я напряму залежить від нашого мислення, а не рівня медичного обслуговування. Тобто є цілком собі наукове обґрунтування того, що здоров’я наше також починається з голови. У бесіді з професором я дізнався, як можна легко виміряти рівень здоров’я людини без надзвичайної апаратури та після невеликої підготовки навіть волонтеру, в чому полягає механізм здоров’я на клітинному рівні та за допомогою чого саме можна свій рівень здоров’я підняти.

 

Г.Л. Апанасенко: Ті зміни в біологічній природі української популяції, які ми знайшли, і яких, окрім нас, більше ніхто не бачить, призводять до вимирання нації. Якщо ми не зробимо потрібне, то до 30-го року нас залишиться близько 25 мільйонів, а далі – ще менше. Найголовніше – це те, що цього всього не бачать люди, які приймають рішення. В їхніх колах закріпилася думка, що у разі, як ми поліпшимо рівень лікувально-діагностичної роботи, лікувальної роботи, то зможемо подовжити час життя пересічного українця. Це суцільна маячня. Існує багато робіт, у тому числі й українських, які свідчать, що соціальний інститут, який ми називаємо  охороною здоров’я, насправді дуже мало впливає на захворюваність і смертність. Найголовнішим фактором є той рівень, на якому живуть люди, в яких умовах вони живуть і якого способу життя дотримуються. Кажучи про спосіб життя, мало хто задумується, що він залежить від способу мислення. Це лежить поза впливом наших керівних структур. А залежить спосіб мислення від духовності людини, від розуміння, для чого ти прийшов у світ і що залишиш після себе. Тому акцент на сомі, тілі, на фізичній складовій життя – невірний, він нічого нам не дасть.

 

Читати далі »

Пристрасті за Андрієм

23.04.2012

Як завжди виходить, що не той п’є, хто варить, і останнє відео я вивішую із значним запізненням. Можливість ознайомитися з ним була і є на сторінці Проекту “Ноос” на facebook. Отже, Вашій увазі пропоную чергове своє документальне кіно, друге про Андріївський узвіз, перше про його нелегку сучасну долю. З надією на успіх громадської ініціативи щодо його збереження, а також історичного Києва взагалі. У фільмі використані записи творів С. Рахманінова, К. Дебюссі, Л. Яначека і Пахельбеля.

Пристрасті за Андрієм from xsimko on Vimeo.

Експедиція у відоме. Декілька думок про сталкерський світогляд

20.04.2012

S.T.A.L.K.E.R. - New year in Chernobyl

Для геймерів і просто комп’ютерних гравців уже давно відома серія ігор під назвою S.T.A.L.K.E.R. (студія GSC) Її довго розробляли, довго чекали, і зрештою, сяк-так отримали. Сюжет ігри багато в чому взятий з повісті А. і Б. Стругацьких «Пікнік на узбіччі» («Пикник на обочине»), а також зі знятого за мотивами книжки фільму Андрія Тарковського «Сталкер». Лишень тільки дія перенесена в омріяну багатьма загадкову Чорнобильську Зону відчуження. Так і ближче, і наочніше. Окрім того, легенди про тварин-мутантів і покинуте місто Прип’ять стимулювали всілякі ходи фантазії. В самій грі сюжет був з якихось причин реалізований дуже бідно. Потужна закрутка, розвиток подій, нагнітання обстановки, а потім усе вибухнуло в дещо банальний пшик. Кінцівка настільки прямолінійно розставила крапки над «і», що від захоплення й ентузіазму лишилося розчарування майже гірке. Бо ж я стільки часу витратив на занурення у цей світ, просякнутий дивовижною атмосферою загадковості, а зрештою все отак бездарно закінчилося. Образа. Однак, лазійки для фантазії все ж таки лишилися, і попри заточену під американську аудиторію розв’язку історії, можна було задуматися про природу усіх подій. Як «О-сознание» підімкнулося до «ноосфери», що таке ця «ноосфера» в інтерпретації ігрового універсуму, яким же все ж таки чином втручання у настільки глибокі шари світу вплинуло на утворення аномалій. Тобто, зусиллям волі можна розкрутити загадку Зони заново, вивести її на рівень універсуму Half-Life чи навіть Fall Out.

 

Читати далі »

Півшляху до Ханаану

20.03.2012

Йде двадцять перший рік Незалежності, люди потроху вчаться ходити на власних двох. 40 років Мойша водив свій народ пустелею, аби виросло покоління вільних людей. Мабуть, така доля всіх постколоніальних народів, і Україна вже виконала свою норму на половину. Принаймні, все дуже струменять джерельця громадської активності, громадської самооборони. Краса і гідність відроджуються в житті багатьох громадян, а потім перетікають через їхні вчинки в суспільство. Повільно, крок за кроком, але невпинно народ перетворюється із натовпу на громаду. Далі ще один довід на користь.

Урбанавтика. Українське монументальне мистецтво в Києві

14.03.2012

Стадіон "Старт" (вул. Маршала Рибалки 28/4)

Я довго не міг зрозуміти радянське монументальне мистецтво. Жила в мені давня образа на штамповані статуї Леніна, котрі в дитинстві посадили в душі відторгнення мистецтва скульптури як такої. Вже в свідомому віці, побачивши якісні альбоми з творіннями античних майстрів, Мікеланджело, Родена – я зрозумів, що в 90-х мене «ошукали» замовні творіння колишньої пропагандистської машини. А скульптура насправді виявилася он яка! Ото з тих пір оселилося в душі підсвідоме заперечення всього пов’язаного з радянщиною. Зірки, серпи-молоти обурювали, майже лютили.

 

Ситуація поліпшилася з відкриттям світу архітектури. Надивившись на цікаві будинки в Києві, я побачив, що мій рідний Маріуполь зовсім не так ображений, як здавалось раніше. Відкрився модерн і «сталінський ампір», а разом із ним сенси імперської символіки, на яких спекулювали радянські ідеологи. Тоді з-за зірок і молотів вигулькнули роги достатку, снопи колосся, сонце і листя. Для душі, захопленої діонісійством, таке буйство резонансної інформації – хай і використаної за хибним призначенням – на тлі сучасного смислового вакууму стало справжнім бальзамом на душу. Звільнена від імперського трактування, ця краса увійшла в естетичний арсенал цивілізаційного простору.

 

пр. Перемоги, 17 - Доісторична (трипільська?) доба

Читати далі »